Від «Ліквідації» до «Ісаєва» — без зупинок

Багатосерійний телевізійний фільм «Ліквідація» в ефірі я не дивилася. По-перше, побоююся слова «телесеріал», й того, що можу стати ще глупiшою, ніж ця чарівна якість подарована мені природою. По-друге, коли уперше почула про фільм, не знала, що його автор — Сергій УРСУЛЯК, один з моїх улюблених режисерів, на чий спокійний упевнений талант звернула увагу багато років тому, подивившись картини «Літні люди» та «Довге прощання». Коли про «Ліквідацію» заговорили усі — від малого до старого, відчула зацікавленість, а дізнавшись ім’я режисера, — і комплекс неповноцінності: як могла пропустити! Позбулася усіх цих надбань одним махом. Купила диск, вирішивши при нагоді продивлятися: все-таки чотирнадцять серій, одним вільним вечором не обійдешся. Будете сміятися — обійшлася! Правда, вечір затягнувся у мене до восьмої ранку наступного дня, поламавши усі намічені раніше плани. Про що абсолютно не жалкую: естетичний присмак від фільму вартий того. Більше розсипатися в компліментах — ні тонкому, розумному режисеру Сергію Урсуляку, ні блискучим акторам, які ще раз підтвердили свою унікальність, Володимиру Машкову, Сергію Маковецькому, Михайлу Пореченкову, Костянтину Лавроненко, Ксенії Рапопорт, Ліці Ніфонтовній, ні уважній камері оператора Михайла Суслова, ні пронизливій музиці композитора Енрі Лолашвілі — не буду. Сказано немало. Більш того, нещодавно «Ліквідація» була відмічена престижною премією російської кіноакадемії «Ніка». Формулювання — «За творчі досягнення у мистецтві телевізійного кінематографа». Саме тому, коли я дізналася, що Сергій Урсуляк почав зйомки своєї нової 16-серійної картини з робочою назвою «Ісаєв» про молоді роки легендарного літературного розвідника Всеволода Владимирова, який згодом став Максимом Максимовичем Ісаєвим, а потім і Максом Отто фон Штірліцем, напросилася до режисера на зйомки. Розмова відбулася у Владивостоцi. Точніше, в Севастополі, який, кажуть, надзвичайно нагадує владивостоцький порт, де і відбувається дія серіалу.

— Сергій, хоч легендарного Штірліца зіграли декілька відомих акторів — Родіон Нахапетов, Володимир Івашов, Всеволод Сафонов, Улдіс Думпіс — в нашій уяві він асоціюється, звичайно ж, з ім’ям Вячеслава Васильовича Тихонова і його героєм із «Сімнадцяти миттєвостей весни». Тому не можу не спитати, чому саме Данїiл Страхов був вибраний на роль Ісаєва? Чи тільки через відчутну зовнішню схожість iз актором Тихоновим?

— Звичайно ж, деяка схожість, порода були не останніми аргументами. Більш того, поєднання необхідного віку, правильних зовнішніх даних (назвемо це так) та певної популярності актора стали вирішальними чинниками при затвердженні Данiїла на роль. Я не міг довірити її ані дебютанту, ані дорослому актору. Потрібен був саме такий, як Страхов. Інших варіантів не існувало.

— Як ви думаєте, чи стане Данiїл Страхов таким же популярним, як його талановитий колега Вячеслав Тихонов, після виходу фільму на екран?

— Подібних амбіцій у мене немає. Впевнений, що і Тетяна Ліознова, починаючи знімати «Сімнадцять миттєвостей весни», не передбачала, що Штірліц стане в один ряд з Чапаєвим, Стенькою Разіним, іншими народними героями. Цього ніхто не може прогнозувати. Успіх перевіряється не місяцями або навіть роками, а десятиріччями. Буду щасливий, якщо внаслідок нашої роботи Даня перейде до іншого розряду акторів. Мені буде приємно, якщо серіал сподобається глядачам. Напевно, картина про розвідника Ісаєва буде мати не стільки прихильників, як «Ліквідація». Це інша картина, тут менше мотивів для загального інтересу. Принаймні, сподіваюся, що ми зробимо якісну роботу, тому що непрофесіоналізм — основна проблема сучасного телевізійного кіно.

— Сергій, ви — актор за першою освітою. Багато років успішно працювали в театрі «Сатирикон» у Костянтина Райкіна. Що привело вас у режисуру?

— Вже на першому курсі інституту я почав писати сценарії. А коли пройшов первинний флер захоплення акторською професією, усвідомив, що хочу бути режисером. Причому, режисером кіно. А акторська професія, чесно кажучи, мені не цікава. Саме тому ніколи не знімаюся в своїх фільмах.

— А залишити «фішку» на згадку? Як, наприклад, Ельдар Рязанов або Микита Міхалков, які з’являються практично в усіх своїх картинах в маленьких, але яскравих епізодах?

— Мені здається, режисер має право зніматися в своїх фільмах, якщо він взагалі не вміє грати, як Ельдар Олександрович. Або робить це так чудово, як Микита Сергійович. Я не можу існувати на майданчику так наївно, як Рязанов, у мене не вистачає таланту грати так, як Міхалков. Отже треба шукати акторів, які вміють робити це набагато краще за мене. Слава Богу, я маю можливість вибирати. Дуже люблю акторів на майданчику, але не заздрю ні їх популярності, ні їх гонорарам. Ні-чо-му! В мене не акторська природа. Наприклад, мені завжди було нудно грати спектаклі. Я вмію добре показувати акторам, що треба зробити в кадрі, але сам зіграти так не можу.

— Улюблені актори у вас є?

— З числа середнього покоління, мабуть, Сергій Маковецький, Володимир Машков, Костя Лавроненко... Взагалі, запрошую у свої фільми тільки тих артистів, хто для мене цікавий. І відповідаю за тих, з ким працюю. Наприклад, під час зйомок серіалу «Ліквідація» з абсолютно несподіваного боку мені розкрився Володя Машков. Він — надзвичайно тонка й ніжна людина, яка нічого спільного не має зі своїм екранним образом. Сергій Маковецький — ідеально сформований артист. З безлічі цеглинок, які складають акторську професію. Люблю працювати з Федором Добронравовим.

— А серед жінок виділяєте когось?

— В принципі, я — чоловічий режисер. З величезним задоволенням працюю з акторами-чоловіками, оскільки розумію мотивацію їхнiх вчинків та поведінки. Можу уявити, як треба зіграти ту або іншу сцену. З жінками складніше. Можу, звичайно, задати напрям образу, але мотивування ролі все-таки «прописується» актрисою, яку запрошую та якій довіряю. Саме тому частіше за все працюю з одними й тими ж актрисами — Лікою Ніфонтовою (Нора в «Ліквідації». — Авт. ), Поліною Агурєєвою (Тоня). Нещодавно відкрив для себе Світлану Крючкову. А ще були Ірина Купченко, Світлана Рябова, Оля Красько... Запрошую в свої фільми жінок, якими милуюся. Мені дуже імпонує такий тип жіночої краси.

— На мій погляд, перелічені вами жінки — зовсім не однотипні?!

— Можливо, але з кожною з них я можу співіснувати. Мені подобається спостерігати, як вони розмовляють, як рухаються в кадрі.

— Сергій, серіал «Ліквідація» вже полюбився й глядачами, й кінокритиками, прихильно прийнятий колегами. На кінцевий результат впливала атмосфера під час зйомок?

— Під час зйомок у нас трапилася трагедія. Помер Андрюша Краско. Його смерть стала потрясінням для всіх. Але траплялося й багато надзвичайно смішних моментів. Наприклад, цікаво було спостерігати за тандемом: Пореченков — Машков, які грали головні ролі. Михайло ніколи не може зібратися перед зйомкою та розхолоджує Володю. Пореченков — артист миттєвого включення в образ, а Машкову необхідно зосередитися, набрати необхідних емоцій. І різниця їх акторських темпераментів створювала, часто, комічний ефект. Михайло до останньої хвилини сміється, каламбурить, а Володя потім не може нічого зіграти! Повинен зізнатися, через певний час я будь-які зйомки згадую як радісні, щасливі моменти життя, а нові — як важку, каторжну працю. І кожного разу говорю рідним, що ніколи робота ще так важко не йшла. Ось тоді-то моя злопам’ятна дружина (актриса Ліка Ніфонтова. — Авт. ) згадує аналогічні стогони в минулих фільмах. Пам’ятаєш, каже, як актори не подобалися, що хотів усіх звільнити, набрати нову групу... І таке інше.

— А в житті поза кіно що приносить радість?

— Я — дуже лінива людина, обожнюю нічого не робити!

— Ваш колега з Києва відомий режисер Роман Гургенович Балаян декларує ті ж цінності...

— (Сміється.) Напевно, я все ж не такий лінивий. Рома Балаян — чемпіон! Однак, крім жартів: регулярно перед зйомками думаю, як було б добре, якби сталося щось екстраординарне (при цьому — усі залишилися живі!) і зміна відмінилася. Режисерська професія відрізняється від багатьох інших тим, що постійно необхідно виймати з себе душу й віддавати іншим. А з віком все менше й менше сил... Однак і часу знімати нові фільми залишається небагато. Вже не можна робити одну картину три роки, як раніше. Тому відразу ж після «Ліквідації» я взявся за нову постановку.

— Після закінчення зйомок спілкуєтеся зі своїми акторами?

— Практично ні. Бувають виключення, але вони фрагментарні. У мене є декілька близьких друзів, спілкування з якими дуже ціную. Це Паша Любимцев, відомий усім теленатураліст (ведучий програми «Подорожі натураліста». — Авт. ). Ми товаришуємо вже більше ніж 30 років. Михайло Ширвіндт. Ще одна людина, чиє ім’я вам нічого не скаже. Він — політик, губернатор Калінінградської області. А найближче коло — мій брат, дружина, дочки, моя собака...Вони — перші глядачі чорнових варіантів нового фільму, перші критики. Дають якісь ідіотські поради, отримують за це по голові (сміється). А Пашку Любимцева часом просто виписую серед ночі, і він приїжджає в будь-який час, щоб подивитися, як я склеїв ту чи іншу сцену.

— Словосполучення «моя собака» нагадало мені про ваш телевізійний досвід. Програма «Я і моя собака», по-моєму, була вельми рейтинговою та улюбленою серед глядачів?

— На телебачення потрапив випадково. Після виходу на екрани фільму «Літні люди» переді мною постало сакраментальне питання — що робити? Кіно на той момент не знімалося, роботи не передбачалося, грошей не було. Михайло Ширвіндт покликав на телебачення, і протягом двох років ми робили програму «Я і моя собака». За цей час вона мені осточортіла, а я осточортів групі. Але вони через інтелігентність соромилися мене вигнати, а сам я не йшов, тому що хотів заробляти, був жадібний до грошей. (Сміється.) Слава Богу, що ми з Михайлом не посварилися тоді. Пізніше із задоволенням вів програму «Строката стрічка». Мені було цікаво розповідати про фільми, які люблю. Було важливо, щоб про них дізналася молодь. На жаль, сьогодні подібні передачі мало кому потрібні. Якось включив телевізор, натрапив на «Comedy club» та не міг повірити ні своїм очам, ні своїм вухам! Страхітний, просто сортирний рівень гумору! Жахає те, що автори цього проекту видають зміст програми за жарти національного характеру. Схоже, вони не мають уявлення про те, що існують такі імена, як Михайло Жванецький, Марк Захаров, Олександр Ширвіндт, Аркадій Арканов. Боюся, подібне телебачення розбещує. Насамперед, молодь, оскільки вона звикає до регулярно повторюваних жартів та думає, що так і має бути.

— Хочу вас заспокоїти й зробити комплімент: на щастя (суджу по дочці та її друзям) багато хто з молодих людей дивиться не «Comedy club», а «Ліквідацію»...

— Буду намагатися їх не підвести і зробити новий фільм якісно та цікаво. Хочу, щоб їм сподобався наш Штірліц. Але щоб вони любили не тільки таких красивих, як актор Даня Страхов, але й таких, як режисер Сергій Урсуляк! (Сміється.)