Віктор Шендерович — про сатиру та цензуру

Відомий російський письменник, журналіст, автор популярних телепрограм «Куклы» та «Итого», колумніст журналу The New Times Віктор ШЕНДЕРОВИЧ післязавтра проведе в Києві, у Будинку Офіцерів, творчий вечір. Шендерович — один з перших росіян, який публічно засудив політику Росії щодо України. Він і сьогодні продовжує виступати проти агресії Росії. До речі, роблячи це без істерик, а з властивою йому іронією. «Я відлітаю до Канади, — там російськомовне населення потребує мого захисту, — сказав на початку березня в інтерв’ю «ЭХО Москвы» сатирик, анонсуючи свою подорож Заходом. — Одягну форму, що схожа на амуніцію російських солдатів, ну, щоправда, без розпізнавальних знаків і без шевронів. Адже її можна придбати в будь-якому магазині. Й активно захищатиму співвітчизників на Заході».

Що може зупинити Путіна, чи хочуть росіяни війни і чи є місце в Росії якісній журналістиці — на ці та інші питання Віктор Шендерович ексклюзивно відповів «Дню».

— Якось ви сказали, що анекдот вціляє в найболючішу точку, в самісінький нерв, і той, хто почує, про що жартують сьогодні, — зрозуміє, що буде завтра. 25 квітня у Києві відбудеться ваш творчий вечір «Анекдот сильніший, ніж Геродот...». Про що ви жартуватимете? Розкажіть, в якому форматі відбудеться зустріч і чи готові українці до сатири і гумору, коли на порозі війна?

— Це буде розповідь про протистояння російської сатири і російської цензури — три десятки епізодів цієї багатовікової війни. Зрозуміло, це не академічна лекція, а майже вистава, де в ролях — Гоголь і Шварц, Сталін і Микола I (тупі цензори — і великі поети).

— Коли Росія Путіна починала спецоперацію з анексії Криму, українці чекали від Росії Чаадаєва і Герцена адекватної реакції. Але її не було. Ба більше — почали з’являтися спочатку поодинокі хвалебні оди на підтримку військової агресії, а потім  (за радянськими стандартами) пішли колективні листи. Як можете пояснити таку реакцію російської інтелігенції та еліти?

— Даруйте, але Чаадаєв і Герцен теж були маргіналами і націонал-зрадниками, тож тут все у межах традиції! Проти війни з Україною вийшли на московські вулиці десятки тисяч москвичів, в автозаках сиділи академіки і професура зі світовими іменами. Але довкола — цілком відповідаючи традиціям царського часу — тупа темна «більшість», Греч, Уваров і Нестор Кукольник, який «перекувався»... Про це, до речі, теж піде мова на вечорі в Києві.

— Чим можна пояснити те, що багато росіян відчувають радість, певну ейфорію, як вони самі зізнаються, від «перемоги» у Криму?

— Імперська бацила живе в російській душі багато століть, і час від часу хвороба набуває гострої фази. Це — фантомні болі, це болить наша відрізана рука.  Путін безпомилково грає на цьому полі — зауважу, втім, що це єдине поле, на якому він виграє: усе інше давно накрилося мідним тазом.

— Як ви вважаєте, росіяни реально хочуть справжньої війни з Україною? Вони розуміють реальність її наслідків? Чи пропаганда про це їм не говорить?

— Зрозуміло, мільйони росіян хочуть імперських вершків, а не кривавої плати за них. Коли настане час плати (а настане він скоро), то  ентузіазму поменшає.

— На вашу думку, чи є сьогодні в Росії місце для професійної і якісної журналістики? Потребують вони її чи більшості вистачає пропаганди?

— Якісна журналістика потрібна негайно, терміново! Але, як відомо, хворий може не усвідомлювати необхідності лікування і навіть відбиватися від санітарів...

— В одному з останніх інтерв’ю ви сказали, що Крим стане поразкою Росії, агресія в Україні започаткувала процес «африканізації» РФ. Що це за процес? Коли в Росії цей процес став необоротним?

— У другій половині путінського правління «відплив» мізків з Росії набув безпрецедентних масштабів. «Африка» — це життя на енергоресурсах за викачаного громадського життя і незмінної влади. Необоротним (за В.Путіна) цей процес став після його нелегітимного, в будь-якому сенсі, приходом на третій термін.

—Чи може громадськість якось зупинити процес «африканізації»?

— Вона намагається, але сили дуже нерівні. Путін розламав у Росії всі інструменти зворотного зв’язку — це його єдина перемога, «піррова», звісно..

— Після Криму Путін взявся за Схід України. Що може його зупинити? Наскільки дієвими, на вашу думку, є санкції і заяви Заходу — з одного боку, і власне реакція нової української влади — з другого?

— Путіна, зрозуміло, може зупинити лише загроза йому самому, перспектива краху режиму і його особистої влади в ньому. Захід цілком здатен цьому посприяти — там, здається, нарешті продегустували сповна «смак душі друга Володимира». Але тверда воля українського суспільства і нової легітимної влади, — це, зрозуміло, перша умова для змін на краще.