«Вірилось, бажалось, не збулось...»

Режисером-постановником концерту виступить дочка композитора Олена Мозгова. Яким був маестро, як складав музику і вірші, чи важко жити в тіні такої багатогранної особистості, як Микола Петрович? Адже ще за життя його назвали «класиком української естради». Народний артист України, композитор, професор Національного педагогічного університету ім. Драгоманова Микола Мозговий дуже любив життя і встиг багато зробити, залишивши численним шанувальникам його таланту величезну творчу спадщину. Пісні маестро є в репертуарах багатьох відомих виконавців, велика частина їх стала народними шлягерами — «Край, мій рідний край», «Материнська любов», «Минає день, минає ніч»... Мозговий — один з небагатьох майстрів старшого покоління, який щороку давав по кілька сольних концертів на головній сцені країни — в Палаці «Україна». Микола Петрович завжди співав «вживу» і був завзятим борцем із засиллям «фанерного» співу на естраді.

Останніми роками композитор багато займався доброчинністю. На новорічні свята влаштовував ялинки для дітей-сиріт зі шкіл-інтернатів і дитбудинків. Мозговий взяв шефство над школою в селі Ново-Олександрівка на Київщині, біля якого ледве не загинув в автомобільній аварії...

Микола Петрович помер раптово. 30 липня виповниться рік, як немає його разом з нами. Але залишилися записи, спогади, кліпи, кінострічки, інтерв’ю та відремонтований і оснащений сучасним устаткуванням Національний палац мистецтв «Україна». В ньому впродовж п’яти років Микола Петрович був генеральним директором і художнім керівником. Саме на цій сцені 31 березня і відбудеться вечір пам’яті Миколи Мозгового «Вірилось, бажалось, не збулось».

Режисером-постановником концерту виступить дочка маестро Олена Мозгова. Вона починала свою творчу кар’єру як співачка. Їй пророкували успішне сходження на пісенний Олімп, адже Олена має прекрасний голос, вона добре освічена й вміла вдало підбирати репертуар, але дівчина раптом залишила сольну кар’єру і захопилася продюсуванням. І, треба відзначити, досить вдало. Зараз її називають «мамою українського «Євробачення», адже саме з легкої руки Олени Мозгової наша країна в 2003 р. вперше послала на цей міжнародний конкурс свого представника — Олександра Пономарьова. І хоча його виступ не приніс Україні високих результатів, але Пономарьов проклав дорогу іншим (Руслані Лижичко, Вєркє Сердючці, Ані Лорак та ін.). Сьогодні довкола «Євробачення-2010» вирують пристрасті, але це вже інша історія.

— Олено, яким Микола Петрович був поза роботою, удома?

— Дуже уважним, дбайливим. Спогади про нього в мене найсвітліші. Коли я була маленькою, ще до школи, батько завжди брав мене з собою на гастролі. А коли я стала школяркою, то їздила з ним на концерти лише влітку... Для написання пісень батькові рояль був не потрібний. Музика звучала у нього всередині! І тоді він кидав усі справи, сідав і записував ноти. Це був якийсь інтимний процес в його житті, не публічний. Тому як саме народжувалися пісні, я розповісти не можу. Я бачила вже кінцевий процес, на рівні паперу. А як це відбувалося в думках батька, мені не дано було дізнатися... Він не дав можливості підглянути!

— Ваші батьки все життя прожили разом. Напевно, мали свій «рецепт» щастя?

— Рецепт дуже простий. Їхній шлюб зберігало кохання. Вони одружилися за великим коханням. У грудні виповнилося б 40 років, як батьки були разом. А ще важливим було вміння поступатися одне одному, прощати образи. Хоча це часто буває і нелегко. Але, коли кохаєш, немає таких речей, які ти б не зрозумів і не пробачив. Інакше це — не кохання.

— У вашого батька в характері була різкість, прямолінійність, інколи й жорсткість...

— Він був дуже справедливою людиною. Підвищене, навіть загострене відчуття справедливості й викликало такі емоційні сплески. Наприклад, у формі різких, критичних інтерв’ю. Насправді ж батько був не жорсткою, а дуже доброю людиною. Про це можуть сказати всі, хто знав його близько. Про батька говорили, що він — людина великого серця, яке і не витримало емоційних навантажень. Друзям він міг віддати останнє. До нього багато людей приходило по допомогу. Причому абсолютно різних, навіть незнайомих. Він завжди і всім допомагав: комусь розв’язати проблеми з квартирою, комусь — в якихось питаннях, що стосуються суду або прокуратури, позичити грошей... Коли просили, він не міг відмовити. Міг зняти з себе останню сорочку і віддати...

— Микола Мозговий залишиться в пам’яті не лише як композитор і співак, а й як організатор фестивалів «Море друзів» в Ялті та Конкурсу пам’яті Володимира Івасюка в Чернівцях. Чи не збираєтеся ви відновити ці фестивалі?

— Ні. Це вже пройдений етап. Ми збираємося зробити Конкурс пам’яті Миколи Мозгового. Правда, я ще не знаю, коли. Це буде конкурс молодих виконавців, де однією з умов буде виконання пісні Мозгового. Оскільки пісні в батька непрості, в деяких потрібен великий діапазон голосу, то в конкурсі точно братимуть участь лише люди, що вміють добре співати. Батько дуже переживав з приводу того, що на сцені з’являється дедалі більше й більше людей, в яких немає ні голосу, ні слуху, а він вважав, що на естраді мають виступати ті, хто має талант і голос.

— У кабінеті Миколи Петровича були ікони. Він був релігійною людиною?

— У батька було своє ставлення до релігії. Це була суміш християнства та язичництва. Він не міг не захоплюватися сонцем, природою. Але вірив у Бога. У нього було багато ікон. Він був високодуховною людиною. Він мене вчив прощати. Адже коли ми прощаємо, нам стає легше (не тій людині, яку ми пробачили, а саме нам).

— А ви можете прощати?

— Звісно. Навчилася це робити і не тримаю зла на тих людей, які мене зрадили.

— У Національному педагогічному університеті ім. Драгоманова відкрився Музей Миколи Мозгового. Чия це була ініціатива?

— Ініціатива ректора цього університету — Андрющенка. Батько викладав в університеті, завідував кафедрою. На кафедрі й вибрали кабінет, в якому зробили музей. Мама віддала багато особистих речей: всі винагороди, які в нього були; рояль, на якому батько грав. Хай на ньому грають студенти.

— Розкажіть про вечір, який пройде в Палаці «Україна», хто в ньому виступить?

— Режисером буду я. А звучати будуть пісні Миколи Мозгового у виконанні різних артистів. Деякі пісні у виконанні батька прозвучать у записах, які продемонструємо на великих екранах. Це будуть ті пісні, які повинен виконати саме Мозговий... «Минає день» заспіває Софія Михайлівна Ротару, «Край, мій рідний край» співатиме Руслана Лижичко, «Материнську любов» виконає Олександр Пономарьов. У концерті використовуватимемо ексклюзивне відео, яке ще ніхто не бачив. До Києва приїде великий друг батька Ігор Саруханов. Він уже записав пісню. Виступатимуть Тіна Кароль і Гайтана, а з молодих виконавців — Еріка, Кирило Туриченко. Всі вони співатимуть пісні Миколи Мозгового.

ПРО «ЄВРОБАЧЕННЯ», КУПОВАНІ ФОРМАТИ Й УСВІДОМЛЕНИЙ ВИБІР

— Ви стояли біля витоків «Євробачення». Стало якоюсь недоброю традицією, що українські відбірні тури проходять зі скандалами.

— Це почалося не сьогодні. Пригадуєте, як на конкурс 2005 р. потрапили «Гринджоли». Не хочу згадувати. З учасників «забігу» цього року, на мій погляд, найяскравішою була Джамала. З погляду вокалу, харизми, неординарності, та й усього іншого. Але перемогла. Міка Ньютон. Я нічого не маю проти цієї співачки, але її «Ангелами» нікого в Європі не здивуєш. Джамала — це інший рівень, й її пісню «Смайл» на сто відсотків підтримали б європейські телеглядачі. Добре, що нарешті ухвалили, що потрібно обмежити кількість SMS, відправлених з одного телефону, і, можливо, наступного року відбірні тури пройдуть уже без скандалів.

— Як ви думаєте, чи потрібний взагалі відбір на цей конкурс? Адже Руслану Лижичко не відбирали на «Євробачення», а вона принесла Україні перемогу.

— Є два шляхи, щоб потрапити на цей конкурс, — шлях внутрішнього вибору і публічного. З погляду керівників Першого Національного (каналу), відбір — це телевізійний продукт, який привертає додаткову увагу аудиторії. Це цікаво для каналу. Але якщо ми хочемо добре підготуватися, то жодних відборів, звісно, робити непотрібно. А призначивши, скажімо, за рік до конкурсу, ми даємо співцеві можливість знайти і відрепетирувати добру пісню, а також знайти гроші на поїздку, на промотури Європою в країнах-учасницях. Для результату саме це набагато важливіше. А якщо мати на увазі інтереси каналу, то, звісно, набагато важливіше телевідбір.

— Зараз існує думка, що «Євробачення» — взагалі відстій...

— Скільки я себе пам’ятаю, його завжди і всі вважали відстійними. Втім, завжди дуже багатьох людей цей пісенний конкурс цікавив. І чомусь цей відстійний конкурс дивляться всі європейці. Не подобається, у тебе пульт у руках — візьми й перемкни на інший канал. Але, судячи за рейтингами, не перемикають, а дивляться мільйони телеглядачів!

— Говорили, що після «Євробачення-2005», яке проходило в Києві, Першому Національному подарували світлотехніку, а куди вона поділася?

— Нам світлотехніки не дарували. Єдине, що залишилося на балансі телекомпанії,— це комп’ютери. А все інше було взяте в оренду й відвезене після конкурсу.

— Чи відродиться «Пісня року» і чи буде вона на Першому Національному?

— «Пісня року» — дуже дорогий телепроект. Одну сесію ми з Машею Орловою зробили і зняли, вона вийде на «Інтері». Що буде з цим проектом, наразі невідомо. У Першого Національного на нього немає зараз грошей. У цього каналу завжди були фінансові проблеми. Будівля величезна, а бюджетних грошей мало. Нинішньому керівництву дісталися величезні борги, які воно намагається погасити.

— У нас був свій вітчизняний телепродукт «Караоке на Майдані», який із часом трансформувався в передачу «Шанс». Зараз він зник, а замість нього з’явилося багато калік із західних програм...

— А що в цьому поганого? Це «формат», і не потрібно винаходити велосипед. Якщо його вже давно вигадали, випробували в усіх країнах, і це вже дало результат. Чому ми намагаємося весь час винаходити велосипед? До речі, «Шанс» — це ж теж була калька з «Талант-шоу», просто за іншою назвою. А зараз вчинили набагато чесніше — просто купили «продукт» і знімають передачі.

— Олено, чи не шкодуєте ви, що вибрали продюсування, а не самі співаєте?

— Не шкодую. Це мій вибір. Він усвідомлений. Я і зараз співаю, але лише для друзів.

— Коли ви продюсували Олександра Пономарьова, його голос звучав звідусіль, мало не з прасок. Зараз не так часто можна почути в ефірі його пісні. Чому?

— Кожна людина може взяти творчу відпустку. Олександр дуже талановитий співець і композитор. Йому не потрібно брати участь у хіт-парадах, аби комусь щось доводити. Він ще напише багато пісень і ще не один раз нас порадує та здивує.

— Кажуть, що він розлучається, а ви нібито готуєтеся до весілля.

— Я це не коментуватиму. Я можу коментувати лише своє особисте життя, а не його. Я ще нічого не вирішила. Але днями мій коханий (він не публічна людина) справді запропонував з ним одружитися. І навіть подарував мені обручку, яку я прийняла...

— А якби Пономарьов звернувся до вас, щоб ви знову стали його продюсером?

— Я не продюсую виконавців. І не збираюся цього робити. Мені цікаві великі музичні проекти. У Пономарьова є своя команда. Але якщо Олександр попросить поради, то я йому завжди підкажу, якщо, звісно, його цікавитиме моя думка.

— А в кого зараз живе ваша дочка Женя?

— Після смерті батька я переїхала до мами. А Жені потрібно ходити до школи, яка, до речі, розташована біля дому Олександра. Ми так вирішили, і Женя наразі поживе там. Також вона вчиться в Дитячій академії мистецтв на театральному відділенні.

— А чим займається ваша старша дочка Зоя?

— Зоя зараз учиться в коледжі імені Сальвадора Далі. Вона живе зі мною і мамою. У неї вільніший графік відвідувань, і Зоя може собі дозволити не вставати о шостій ранку, щоб їхати на заняття. Їй зараз 17 років. Вона ще не визначилася точно з професією. Можливо, наступного року спробує вступити на психологію.