«Війна змушує бути відповідальним за кожен мазок»

Любомир Мартинюк – відомий український художник-постмодерніст, який спеціалізується на абстрактному живописі. З початку війни Росії проти України, а саме із 2014 року, допомогає збирати кошти на ЗСУ, віддаючи свої картини на благодійність. Весною цього року побував в Міжрегіональній Академії управління персоналом, щоб познайомити студентів зі світом своєї художньої творчості. Тоді й виникла ідея цієї публікації.

Нині  художник працює в Національному ботанічному саду імені М. М. Гришка. Там має майстерню, яка переповнена яскравими картинами. На багатьох з них зображені квіти. Майже кожен сантиметр приміщення усіяний роботами митця різних періодів.

Деякі із картин, створених за період від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. На них зображена донька Любомира Мартинюка – Любов-Евеліна, 2022 рік
Фото: Єлизавета Шибаєва

 

Тут і відбулася наша розмова з Любомиром Мартинюком – про його сприйняття війни, родину, поради художникам-початківцям, віру у Бога, а також про картини з Ісусом Христом та квітами.

«ХОЧУ МАТИ КАРТИНУ, ЯКА Б ВРЯТУВАЛА СВІТ ТА ЛЮДЕЙ»

– Пане Любомире, чи знайшла війна відображення у вашій творчості?

– Я хотів би мати картину, яка б врятувала світ та людей. Відчуваю, що сьогодні картина – це молитва. Ти просто каєшся за увесь світ. Ти упокорюєшся та втілюєш Божі сльози, любов та усмішку. Кожна секунда безцінна у нашому житті. Війна змушує бути відповідальним за кожен мазок.

– Знаю, що до ваших картин зараз є інтерес за кордоном…

– У січні цього року близько 600 картин виїхали за кордон. 400 чи 500 купили. Їх придбала пані Оксана Яковишин зі Швейцарії, яка, як вона сама казала, насолоджується картинами і насправді не є занадто заможною, а віддає за творчість лише те, що може. Вона вклала багато грошей в підрамники та фарби. Зараз знову має бажання купити 290 робіт. У неї вдома 400 картин – від підлоги та до самої стелі. Нещодавно запрошувала приїхати. Пропонували допомогу й інші люди за кордоном. Телефонували моїй дружині та запрошували до Швейцарії, Франції. Але я слухаю свій внутрішній голос, який радить не їхати. Відчуваю, що маю працювати саме тут.

Оселя пані Оксани в Швейцарії. Фото: музейний архів Любомира Мартинюка
 

– На вашу думку, у який спосіб художник повинен реагувати на війну?

– Коли війна почалася, до мене прийшло внутрішнє розуміння, що маю робити більше. Написати якомога більше картин. У фільмі «Ель Греко» батько головного героя очолював революцію у Греції, намагаючись врятувати свій народ. Його син-художник ламав пензлики й теж хотів узяти в руки зброю, проте батько йому відповів, що він повинен «воювати» фарбами. У мене завжди було відчуття, що якщо я зроблю щось, чого не маю на серці, то це для мене означає, що я здався ворогу в руки, а ворог – це мій страх.

«У СЕБЕ ВДОМА РОЗПИСАВ УСІ СТІНИ»

– Ви – багатодітний батько. Хтось з дітей пішов вашими слідами шляхом художника?

– Коли вирішувалася доля моєї доньки Евелінки, ким їй стати після 11 класу, вона сказала, що хоче бути художницею та вступить до академії. Евелінка малювала з пелюшок. Вона робить це серцем.

«Кульбабки», Любомир Мартинюк. 2022 рік
Фото: Єлизавета Шибаєва

 

– Ви ніколи не думали створювати мурали? Це зараз доволі актуальний напрям.

– Я мрію спробувати. Малювати на стінах – моя професія. Але мені не цікаво робити це на замовлення. У себе вдома я розписав усі стіни. В батьків й родичів також – вони дозволили мені малювати, що схочу. Зараз не можу ні на секунду відволіктися від зображення тих речей, які надихають мене. Увесь час приходять нові ідеї.

– З якими труднощами ви стикаєтеся під час творчого процесу?

 – Певні труднощі існують майже завжди. Буває так, що ти робиш щось зарано. Взагалі я намагаюся отримувати від творчості лише насолоду.

– У вас є хобі?

Я б хотів, наприклад, цілими днями читати книжки, але не знаходжу часу.

– Щоб ви порадили художникам-початківцям?

– Не треба боятися йти цією дорогою. Необов’язково мати дорогий матеріал. Є історія про те, як ще малий Джотто малював пальцем на піску овець. Повз нього проходив інший видатний живописець Чімабуе, який згодом став його вчителем. З першого погляду він зрозумів, що перед ним сидить геній.

Біля картин Евеліни. Роботи за 2022 рік. Фото: Єлизавета Шибаєва

Немає поганого матеріалу. Чи то папір, чи стіна, або навіть вугілля. Бог піклується про талант і якщо ти відчуваєш, що маєш з чогось починати, то ти вже митець.

– У вас є муза?

Молитва та дружина.Тільки помолюся й вже з’являються ідеї.

«БІБЛІЯ ДЛЯ МЕНЕ ЗАВЖДИ БУЛА НАТХНЕННЯМ»

– Що вас надихнуло створити картину «Ісус в пустелі»?

У той період життя в мене було бажання малювати картини з зображеннями Ісуса Христа. Біблія для мене завжди була натхненням, починаючи з сьомого класу школи.

«Ісус в пустелі», Любомир Мартинюк. 2003 рік. Фото: Єлизавета Шибаєва

Ця робота об’їздила майже усю Україну. Її демонстрували на різноманітних виставках. Певний час вона знаходилася у Свято-Миколаївському храмі в Харкові.

Свого часу я написав близько 15 робіт про Христа для театру. Вони висвітлювали різні етапи його життя: від народження до воскресіння.

 

Єлизавета ШИБАЄВА, студентка МАУП