«Вона говорить про справжнє...»

Слово тим, кому вдалося побачити та почути Ліну Костенко під час творчого вечора письменниці в Харкові 8 лютого.

Тарас ДАНЬКО, економіст, Харків:

— Мої очікування щодо цієї зустрічі, звісно, справдилися. А очікував я... оптимізму. Попри нашу жорстку реальність, про яку письменниця пише і говорить, Ліна Василівна говорить життєствердні речі. Бо від політиків ми часто чуємо про безвихідь. А, як відомо, безвихідь притлумлює дух. Приїзд Ліни Костенко до Харкова став величезною подією. За останні двадцять років жоден літературний діяч не збирав таку численну аудиторію. А це означає, що Харків — живий! І що місто читає! А те, що публіку складали люди, налаштовані на демократичний розвиток України, Україну європейську, вселяє надію. Ми ще довго згадуватимемо цю зустріч.

Тетяна ТЕРЕН, журналістка, Харків:

— Дуже давно захоплююся творчістю Ліни Костенко, знаю чимало віршів напам’ять. Книжка «Вибране» — одна з настільних. Чесно кажучи, колись це видання поцупила в сільській бібліотеці. Мені так сподобалися її вірші, що не змогла повернути збірку. Упродовж двох років я веду програму «Книжковий кошик» і організовую «Книжкові сходини». Власне, в рамках проекту запрошую українських письменників. З якою метою все те роблю? На моє переконання, в цій державі набагато більше можуть змінити не якісь масштабні форуми, а геніальні й авторитетні інтелектуали. До нас приїжджала і Оксана Забужко, і Марія Матіос... Звичайно, я мріяла, щоби Ліна Костенко завітала також. Передусім, в такий спосіб ми хотіли зруйнувати стереотипи, які витворили довкола Харкова, мовляв, російськомовне місто, яке не сприймає українську культуру і мало чим цікавиться взагалі. Можливо, так думала і Ліна Василівна. Навіть не особливо хотіла сюди їхати, бо в неї мегаполіс передусім асоціювався з 30-ми роками, Розстріляним Українським Відродженням. Але Харків їй надзвичайно сподобався. І та аудиторія, яка зустріла поетесу. Чесно кажучи, давно хвилює наш фанатизм до кумирів. У мене як журналіста залишалося кілька суб’єктивних тем. Одна з них — Ліна Костенко. На цій зустрічі я почула Ліну Василівну. Бо на презентації «Гіацинтового сонця» в Києві я протягом двох годин плакала. Мабуть, моя душа доторкнулася до чогось справжнього. А цього разу звернула увагу на чимало її думок, що стосуються гуманітарної аури нації, на цитати із «Записок українського самашедшого». Тепер щодо аудиторії. Мені як одному з організаторів було важливо зібрати молодь, а також місцеву інтелігенцію (священики, науковці, філософи, культурологи, кінокритики, журналісти)... Як це прекрасно, що письменниця змогла їх всіх зібрати. Відтак вони мали змогу потиснути одне одному руки, подивилися у вічі, усвідомили, що нас — таких небайдужих — багато! Таким чином, Ліна Костенко продемонструвала, що насправді не так складно нас об’єднати! Очевидно, у всі часи потрібні люди-дороговкази.

Вікторія СКЛЯРОВА, координатор туристичного проекту «Торуємо шляхи», Харків:

— Про те, що Ліна Костенко має бути в Харкові, знала ще два місяці тому — від ведучої програми «Книжковий кошик» Тетяни Терен. Треба сказати, чекала на цю подію, адже Ліну Костенко читаю постійно — її твори життєствердні. Останнє, що прочитала, — лекцію кількарічної давнини «Гуманітарна аура нації». А також — лірико-патріотичну «Думу про братів Неазовських». За півтори години до події біля оперного театру зібралася сила-силенна людей! Щоб увійти, треба було вистояти довжелезну чергу. Хоч організатори туру орендували в нашому місті найбільший зал, що може вмістити півтори тисячі осіб, ще приблизно стільки залишилося на вулиці. Вони так і стояли дві з половиною години до закінчення вечора. Фонд Арсена Авакова, що числився у співорганізаторах акції, хотів встановити екран у фойє або ж надворі, проте місцева влада не дозволила. На початку Ліна Василівна пояснила назву свого нового прозового (а хто каже — публіцистичного) твору на дуже вдалому прикладі: 29 січня одні поїхали вшановувати пам’ять загиблих під Крутами, а інші в Полтаві влаштували фестиваль сала, де пили горілку, а ним закусували. Мовляв, ось ще одна форма українського божевілля! Виходить, що цілковито нормальна людина в нашій країні виглядає, що називається, як не від цього світу. У залі панувала дивовижна атмосфера. З поетесою публіка вела динамічний діалог. Записок було стільки, що Івану Малковичу довелося вибирати найцікавіші запитання. Гармонійним доповненням до СЛОВА стала МУЗИКА — дивовижний виступ гурту «Хорея Козацька», який подарував глядачам старовинні псальма і канти. Чесно кажучи, такої потужної за енергетикою події давно не було в Харкові. Дивовижна аура панувала на етнічному фестивалі «Співочі тераси». Та все ж їй важко дорівнятися до атмосфери вечора, де всі, здавалося, з півслова розуміли одне одного і ніби дихали в унісон. Знаєте, Харків тільки на перший погляд російськомовний. У ньому — півтора мільйона жителів. З них більше як чверть — україномовні. Але ми, звичайно, розпорошені. Чомусь так є, що тих, хто спілкується українською, сповідують українські погляди, складно зібрати разом. Але прецедент створено! Це вдалося Ліні Костенко! Гадаю, тому, що вона несе цінності НАШОГО, а не чужого світу, і говорить про СПРАВЖНЄ. Одна моя знайома розповідала, як після того вечора близько до півночі пасажири в метро переглядали, а хто й брався читати одну і ту ж книжку — «Записки українського самашедшого». Це — показово!