А вона крутиться...

Одного й того ж дня Президент України підписав Закон «Про державну підтримку кінематографії в Україні» й відбулась церемонія вручення Національної кінопремії «Золота дзиґа», яку заснувала нещодавно створена Українська кіноакадемія.

«ОСКАР» НАБИВ ОСКОМИНУ. ДАВАЙТЕ ВЖЕ ПРО НАС З ВАМИ!

Останні кілька років свою премію за кращі здобутки в кіноіндустрії присуджує Національна спілка кінематографістів України. Думаю, що і буде присуджувати, тільки доведеться внести зміни у формат відзнаки, щоби зберегти свою призову нішу...

Щодо новітнього призу і самої церемонії — її було гарно організовано, в залі Ballroom столичного FairmontGrandHotelKyiv (ну, звісно ж, усьо латиницею, йдемо ж у Європу, з Гамерикою включно), панувала винятково дружня, товариська атмосфера. Яку дещо псував ведучий Олександр Скічко    — набридливим, часом просто безглуздим і безупинним нагадуванням про «Оскара» та оскароносців. Склалося враження, що молодий шоумен знає все про американське кіно і абсолютно нічого — про українське. У цьому він напевно що суголосний своєму поколінню, проте навіщо тоді вести церемонію вручення премії українським кінематографістам, які тобі особисто «по барабану»? І потім — тим самим гасився пафос самого заходу: вітчизняна кіноіндустрія нарешті дібралась точки сходження на справжню гору, з якої видно далеко. Дібрались, щоби спостерігати за голлівудськими «гірками»?

Втім, менше з тим, напевно, організатори врахують цей прикрий досвід. А головне, тепер у нас є Українська кіноакадемія, зроблена за «оскарівськими» лекалами. Є ще одна премія, яка, мабуть, стане найавторитетнішою і найпрестижнішою винагородою, яка присуджується професійним товариством. І тут все по-чесному, бо таємне голосування, бо є прозорість та чіткість принципів.

ПЕРШЕ ВРУЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ КІНОПРЕМІЇ «ЗОЛОТА ДЗИҐА» ВІДБУЛОСЯ З РОЗМАХОМ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «ДЕНЬ»

Журі конкурсу розглянуло 76 фільмів, найкращі з яких потрапили до короткого списку. Абсолютним переможцем став фільм «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка (за найкращий фільм, режисуру, головну жіночу роль, головну чоловічу роль, жіночу роль другого плану та чоловічу роль другого плану). Прогнозовано переможцями в номінаціях «Найкращий документальний фільм» і «Найкращий анімаційний фільм» стали «Головна роль» Сергія Буковського (блискуча робота видатного майстра) і «Микита Кожум’яка» Манука Депояна, чиї здобутки не тільки власне мистецькі, а й прокатні, що є на сьогодні нетиповим для нашого кіно.

А традиційну премію «За видатний внесок у мистецтво кіно» здобула Лариса Кадочникова — виконавиця ролей у вітчизняних кіношедеврах: «Тіні забутих предків», «Вечір на Івана Купала» та інших. Актрису прийнято називати «легендарною», хоч насправді Кадочникова живе суперактивним життям, у якому спогади про минуле займають почесне, однак не основне місце.

ЧЕРГА ЗА ГЛЯДАЧАМИ

Під час свого нагородження Сергій Буковський сказав знаменну фразу: «Отут всі кажуть про «відродження українського кіно»... А ми, документалісти, нікуди не зникали, ми працювали і працюємо...» Справді, у нас (не лише в кіно, звісно) нині можна спостерігати такий собі псевдореволюційний, ба навіть у чомусь «більшовицький» пафос (попри позірне неприйняття комуністичних гасел і цінностей) — мовляв, усе ж були угробили, понищили «вражі діти», відтак тепер ми на порожньому місці, з «чистого аркуша», починаємо творити, «відроджувати і народжувати» наше кіно. Нічого фальшивішого («піонери, піонери збільшовиченої ери») вигадати не можна, це уявлення слід якомога швидше викинути на смітник. Українській кіноакадемії передусім.

Так само 20 квітня Петро Порошенко нарешті підписав Закон «Про державну підтримку української кінематографії». Довголітня історія дійшла свого логічного кінця. Починалося давно, ще 2009-го, коли завдяки активній участі Спілки кінематографістів до Закону було внесено норму про збір на українського кіно (із кожного проданого квитка та інших плат відраховується невеликий відсоток до спеціального фонду). Але ж ця норма так і не запрацювала. Бо ж злукавили: не було прийнято низки інших законних та підзаконних актів, які передбачили б сам механізм збору.

Новий виток просування змін розпочався на початку діяльності уряду Арсенія Яценюка, коли віце-прем’єр-міністр В’ячеслав Кириленко поставив питання про розробку нового закону. Спочатку в основу було покладено той самий принцип збору. Однак знову (бо ж так було і досі) наразились на тотальний спротив — інтернет-провайдерів, скажімо, або телевізійних продюсерів... Власне останні й запропонували піти іншим шляхом. Виникла ініціативна група під назвою #КіноКраїна (до неї увійшли чільні теле— та кінопродюсери; як і належить, кому ж ще опікуватися створенням справді продюсерської системи?). Вони й запропонували кілька інструментів для активації фінансових вкладень у фільмове (з телевізійним кіно в тому числі) виробництво.

Тепер це вже у новому законі. Передбачено прямі державні інвестиції — 80% (досі було 50%, хоча всі знали, що більшість продюсерів хитрує і все одно робить фільми здебільшого за бюджетні кошти) для кінопрокатних стрічок (решту належить віднайти компанії-продюсеру) і 50% для телесеріалів (досі держава не вкладала в цю справу жодної копійки, хоча більшість масової аудиторії становлять саме глядачі серіалів — по телебаченню, в інтернеті тощо). Серед іншого, надходитимуть і кошти, отримані від Українського культурного фонду.

А ще — українським та іноземним суб’єктам кінематографії (так!) надаватиметься державна підтримка у формі державної субсидії для повернення частини кваліфікованих витрат, здійснених суб’єктом кінематографії під час виробництва фільму. Картина, що претендує на повернення частини витрат, мусить пройти тест, мета якого — з’ясувати його культурну спорідненість з Україною і власне культурою як такою.

Крім того, відтепер з’являються дієві, а не риторичні засоби протидії піратству в інтернеті. Відмовляєтесь блокувати нелегальний відеоконтент — будете відповідати перед законом. Хоча в цій сфері народ вигадливий і просунутий у світлу будущину технічного прогресу, що-небудь та вигадають. І все ж...

Словом, відкриваються нові можливості для доволі енергійного розвитку кіноіндустрії (в усіх її компонентах) в Україні. Будемо сподіватися, що це позначиться не лише на кількості створюваних фільмів, а й на кількості кінотеатрів і глядачів — бо ж останні поки що мляво відвідують покази вітчизняних кінострічок. Продюсери, режисери, актори, кінематографічний загал сконсолідувалися, тепер черга за глядачами...