Вона та інші...

Велике кохання приходить по-різному, навіть – до геніїв. До роману всього свого життя перший крок зробила владна і категорична Жорж Санд. Перший жест у романі двох знаменитостей належав мадам Санд. В одному з модних паризьких салонів вона підійшла до польського піаніста і сказала: "Мсьє, чи знаєте ви, що вас обожнюють?" Від нерішучості дамський улюбленець не зміг вимовити ані слова. Ситуація повторилася і на другому, й третьому побаченнях... Фредерік грав на роялі, а піднесена мадам Санд сиділа біля його ніг і... мріяла. Хоча буквально кілька місяців тому у неї закінчився бурхливий роман із французьким поетом Альфредом де Мюссе, молодшим за письменницю на шість років...

Коли у Лариси Кадочникової закінчився бурхливий роман із модним художником Іллею Глазуновим, студентка ВДІКу місця собі не знаходила: все, що сталося, здавалося кінцем світу. Настав день, і вона озирнулася навколо. Виявилося, так само без відповіді, як і вона, її, "занадто екзотичну" Музу, шалено кохає один юнак. Він теж навчався у ВДІКу, щоправда, на паралельному курсі - на операторському факультеті. Не перший рік Юрій Іллєнко сумно зітхав, коли бачив Ларису, робив боязкі знаки уваги і, здавалося, чекав свого часу, іноді зустрічаючи її на службовому вході після вистави з величезним букетом мімоз...

Коли двох геніїв разом зводить Доля, що Вона хоче побачити: мелодраму, драму, трагедію фарс? Чи можуть два закоханих генії стати кимось третім? На що вони готові піти, щоб залишатися разом? На ці та багато інших запитань незабаром відповість п'єса "Жорж Санд і Шопен. Він і Вона", написана блискучою актрисою Ларисою Кадочниковою.

НЕ МОЖУТЬ ДВІ ВИДАТНІ ОСОБИСТОСТІ ІСНУВАТИ РАЗОМ

- Ларисо Валентинівно, чого вам не вистачало в сучасній драматургії? Чому вирішили написати п'єсу?

- Є прекрасна п'єса "Літо в Ноані" (1937) польського класика Ярослава Івашкевича, але це - побутова драма. Мій варіант історії кохання Шопена і Жорж Санд вже переробляли. Спочатку чудовий актор Петро Миронов, а згодом - український актор, режисер і письменник Станіслав Сукненко.

- Можливо, тому, що ваша п'єса дещо... автобіографічна?

- Можливо... Подібна історія трапилася і в моєму житті - з Юрою Іллєнко, коли двох талановитих художників, здавалося, випробовувала сама доля: зможуть чи ні вони жити разом? Зрештою виявилося, що не можуть!

- Чому ви так вважаєте?

- Тому, що не можуть дві видатні особистості існувати разом. Кожен тисне своєю індивідуальністю, особистою силою. І такі закохані розходяться, розбігаються, розлітаються в різні боки, щоб почати власне життя. Так у 1836 році трапилося з Жорж Санд і Шопеном. Вона була самодостатньою жінкою, видатною письменницею. Він - юним, молодим, красивим, нехай і хворим, але генієм! Шопен для Жорж Санд - не трофей. Його називають богом музики, ідеалом художника.

- У подібних ситуаціях навіть милі дрібнички стають шедеврами. Кажуть, Шопен жартома написав милу п'єску - музичне перероблення витівок улюбленої собачки Жорж Санд. Але мелодія "Собачий вальс" виявилася улюбленим твором всіх дилетантів.

- Таке немислиме поєднання двох непоєднуваних людей, з одного боку, дало можливість їм творити на вищому рівні, з іншого - зруйнувало особисте життя. Ось ця тема! Тема про прекрасне, про почуття людей по-справжньому творчих.

- Колись Горький зауважив, що відносини з Богом у Льва Толстого нагадували відносини двох ведмедів в одному барлогу. Якщо буде до місця, чи використаєте Ви цю метафору у вашій п'єсі?

- Гаразд... Я дуже хочу показати цю п'єсу, щоб люди жили не тільки побутом, не тільки міряли роки придбаними авто, а жили духовністю. На жаль, це відходить... Головне - потрібно, щоб вистава на тему п'єси дійшла до душі глядачів.

«НІ, Я - НЕ ДРАМАТУРГ! АЛЕ ТАКУ ІСТОРІЮ МОЖНА І ТРЕБА ГРАТИ»

- Кажуть, прикрасити людину, а не змінити її - ось у чому мистецтво перукаря і кравця. А в чому мистецтво драматурга для вас?

- Я - не драматург, я - актриса. Розумієте, це просто як гріх на душу взяти, назвавшись тим, ким ти не є насправді. Художниця - це інша справа. Адже раніше я багато малювала, і виставок у мене було багато. Навіть можу сказати, що живопис - моя друга професія, а мистецтво - мотор до неї.

- Ідея п'єси про Жорж Санд і Шопена у вас зріла довго. Ви розповідали, що ще в шостому класі прочитали роман "Консуело" Жорж Санд і закохалися в цей твір...

- Так, я закохалася в той прекрасний роман, в ту милу дівчинку... І триває ця закоханість із шостого класу до сьогодні. Потім я почала збирати матеріали, дізналася, що Шопен вважався небесною істотою і фантастичною музикою полонив жінок, а тут раптом, несподівано для себе, закохався в жінку, яка першою в Європі вдягла брюки, в спадкову дворянку Амандін Аврору Дюпен Люсіль, яку він при першій зустрічі навіть за чоловіка сприйняв.

- У маєтку графині д'Агу сумного принца з задумою в очах, попелясто-русявим волоссям і ніжним голосом представили дивного вигляду жінці, одягненій у чорний чоловічий костюм, який доповнювали високі ботфорти і... сигара в роті.

- Це тепер розчулює, а в підлітковому віці мене схвилювало, що Фредеріка Жорж Санд, траплялося, представляла своїм сином. Розумієте? Я загорілася ідеєю: знайшла і перечитала їхні листи, всю переписку, що пролило багато світла на відносини. Ні, я – не драматург! Звалити на себе такий тягар я не можу. Але таку історію можна і потрібно грати.

- Схоже, з ваших роздумів і особистих переживань і народилася драматична історія?

- Дуже драматична історія! Там же дочка письменниці - Соланж, з часом теж закохалася: спочатку - в музику Шопена, потім - у самого музиканта. Уявляєте, дочка колишньої коханої виросла і закохалася в музику, в нього?! Більше того, стала налаштовувати Фредеріка проти Жорж Санд. Події розвивалися дуже бурхливо, і мати раптом зрозуміла, що Соланж просто полетить в тартарари, якщо з'єднає своє життя з Шопеном. Ось такий накрутився клубок страшних протиріч двох шалено талановитих і колись закоханих одне в одного особистостей.

- У чому сьогодні для вас полягає мистецтво драматурга? Як людина з багатим театральним і кінодосвідом, що ви думаєте про суть цієї професії?

- Для мене особисто Шекспір і Чехов йдуть пліч-о-пліч, хоча й паралельно. Тут хтось скривиться: "Але ж Чехов - російський письменник!"

Маячня якась... Панове, ви звертайте увагу не на графу "національність", а яких тем торкався той чи інший літератор. Антона Павловича турбувала вічна проблема людських почуттів, суперечливих взаємин "маленької" людини і навколишнього світу. Його герої прагнуть не заважати іншим, щоб знайти себе... Чехов ніби каже глядачеві: якщо щось дуже важливе відбувається у вашому житті, то воно й раніше відбувалося в інших.

- А Шекспір?

- Про що найвидатніший його твір - "Гамлет"? Про людську гідність, про людську честю. Цього драматурга теж турбували проблеми моральності... Якщо в своїх п'єсах Антон Павлович противився міщанству, що лізло з усіх щілин, то Вільям Шекспір писав про те, якою саме має залишатися людина.

- Дуже цікава паралель!

- З масового споживання йде велике мистецтво, література знакових письменників. Подивіться, Олександре, на телебаченні глядача привчають до того, що американські актори, які отримують великі нагороди і гонорари, голлівудські фільми і західний спосіб життя - ось головне, що в наших мізках має відбитися.

«ТИМ ЧАСОМ ВІТЧИЗНЯНИМ АКТОРАМ ПЛАТЯТЬ КОПІЙКИ»...

- У медійному просторі України загальнолюдські цінності викривлені до неподобства.

- Раз у нас відбувається відверта розмова, скажіть на милість, хіба я - народна актриса двох країн, повинна жити в квартирі житловою площею 29 квадратних метрів?

- А з цими питаннями ви зверталися до можновладців?

- Зверталася, не одноразово, до багатьох представників влади.

- І?

- Навіть не звернули на це уваги... Тим часом сучасне міщанство поглинає країну. Все це позерство: "У мене ось яка машина". - "А у мене зате дача і будинок крутіші"... Якесь безумство! Порожнеча моральна, порожнеча всесвітня... Крадіжка, хабарництво, агресія, а ввечері й у свята, що справжні праведники, вони біжать дружно до церкви, показово моляться, нібито замолюючи денні брехню, неправду, обман. Все те, з чим всіляко боролися генії - Шекспір і Чехов.

- У своїй п'єсі ви теж прагнете лікувати душі?

- У своїй п'єсі я маю намір розповісти історію великого кохання.

Фото Артема СЛІПАЧУКА

- У романі "Консуело" стверджується, мовляв, жінки завжди звертаються до мадонн: у години каяття вони благають про прощення, а коли грішать, завішують їх фіранкою... До кого звертається ваша Жорж Санд?

- Природу моєї героїні визначали дві риси. По-перше, працездатність. Приступивши в 1841 році до роботи над "Консуело", Жорж Санд працювала як проклята - щоночі писала 12-15 сторінок. Спочатку вона думала, що це буде новела, але задум постійно розростався... Коли ж саме 1 лютого 1842 року перші розділи роману з'явилися в журналі La Revue Indépendante, який видавали друзі письменниці - П'єр Леру і Луї Віардо, з'явилося зобов'язання перед видавцями: двічі на місяць давати по 30-40 сторінок нового розділу!

- А друга риса?

- Жорж Санд - атеїстка. Ось звідси репліки в "Консуело": "Тому що ми не ходимо до церкви"... Сенсом життя цієї жінки в чорному чоловічому костюмі стала робота. Французькій письменниці, як і Федору Михайловичу Достоєвському, вкрай потрібні були гроші, бо обох тільки література годувала. Що стосується Жорж Санд, то головним мотивом у її житті був і залишався обов’язок матері. Видатна була жінка, навіть не Велике Кохання, а саме Материнство у неї стояло на першому місці.

- Уточніть, материнство чи література?

- Уточнюю, материнство! Безумовно, деяка хаотичність сюжету "Консуело" багато в чому пояснювалася поспіхом. Видавці журналу вимагали нові й нові розділи, а гроші для підтримки будинку і сім'ї давала тільки Література. У листі до друга і письменника Шарля Дюверне письменниця нарікала: "Я знову сиджу за "Консуело" і схожа на собаку, яку постійно підхльостують". Коли тільки почався роман, їй здалося, що Шопен саме та людина, яку вона так довго шукала. "Тепер у мене троє дітей, - написала вона подрузі. - Мої син з дочкою і Шопен".

- Тільки запам'ятав її світ завдяки літературному таланту.

- Це так, література немов би стала її другим життям. Хоча, на мою думку, і це лейтмотив моєї п'єси - на першому місці у Жорж Санд завжди був обов’язок матері. Вона навіть прямо питала, ставлячи риторичне запитання: "Хіба я була не зразковою матір'ю? Я дітям все віддала!" Дійсно, багато хто забуває, але знаменита письменниця без чоловіка виховала двох дітей. Щоправда, жоден із них у геніях не ходив: Моріс (Maurice Dudevant-Sand; 1823-1889) став малювальником і поетом, а Соланж Санд (Gabrielle-Solang eDudevant-Sand; 1828-1899) - дружиною скульптора і посередньою романісткою. Доводиться констатувати факт, обидві дитини Жорж Санд стали міцними посередностями, взявши найгірше від... матері і від свого батька.

«ЯКЩО МИ ВСЕ-ТАКИ ВЛАШТУЄМО ПРЕМ'ЄРУ, ТО ОБОВ'ЯЗКОВО ЗАПРОСИМО ПОСОЛЬСТВА ПОЛЬЩІ ТА ФРАНЦІЇ. ШОПЕН І ЖОРЖ САНД МІЦНО ОБ'ЄДНУЮТЬ ЦІ ДВІ КРАЇНИ»

- Знаю, що до 2012-го ваша п'єса про Жорж Санд і Шопена була готова. Ви її показали кінорежисеру Миколі Мащенку і знайшли в ньому союзника.

- Скажу більше: Микола Павлович не просто прочитав рукопис і сказав: "Так, мені це цікаво!" - а пообіцяв мені, що цей твір екранізує. Дещо він, колишній генеральний директор Київської кіностудії імені О.П. Довженка, природно, переробив під кіносценарій. Але, на жаль, 2 травня 2013 року Миколи Павловича не стало.

- Кажуть, що в Парижі ви показували сценарій своєї п'єси "Жорж Санд і Шопен".

- Навіть у Польщу відправляла, через посольство. Але вони вже зняли картину "Шопен. Бажання любові "режисера Єжи Антчака. До мене дуже добре ставляться у Варшаві, в 1975 році я знімалася в картині "Будинки під дощем" ("Domy z deszczu"; 1975) польського режисера Ришарда Бера за оповіданням "Дощовий світанок" Костянтина Паустовського. Якщо ми все-таки влаштуємо прем'єру, то обов'язково запросимо посольства Польщі та Франції. Шопен і Жорж Санд міцно об'єднують ці дві країни.

Через своїх паризьких знайомих я передала рукопис п'єси в театр Comédie-Française. Кажуть, у Франції рукопис потім пішов, що називається, по руках. Переклад навіть потрапив до колишніх українців, які колись працювали в Києві. Тим часом, щоб було ухвалено позитивне рішення, потрібен був професійний літературний переклад, що дуже дорого коштує. Так все й застрягло... Втім, усі митарства вже в минулому. П'єса до показу готова (Режисер Стас Сукненко).

- Остаточно вже назва визначилася?

- "Жорж Санд і Шопен. Він і Вона". Сподіваюся, що прем'єра відбудеться в найближчому майбутньому.

- Крім вас, скільки акторів зайнято у виставі?

- Стас Сукненко (режисер) грає ведучого, журналіста. Олена Тополь - дочку Жорж Санд, Соланж. Кирило Прокопчук - Моріс та ін. Вистава буде камерною. Зайнято п'ять акторів.

- Що можна сказати про музику і сценографію?

- Музика Шопена. Але це турбота режисера, хто буде виконувати. А декорації? Вони нейтральні! Якщо ми граємо в "Сузір'ї", то там навіть саме приміщення відповідає часу. Потрібен буде хіба що рояль. Оскільки актор грати і музикувати одночасно не зможе, знадобиться професійний піаніст, зовні схожий на Фредеріка Шопена. Щоб, коли він сяде за рояль і гратиме, зал йому повірив!

- На яке запитання вам хотілося б відповісти, а вам його так і не поставили?

 - Яка мета в моєму житті? Адже в дитинстві я дуже багато хворіла: низький гемоглобін, а звідси - постійна дика слабкість. Можливо, час такий був. Батько помер рано, мати була постійно на гастролях, у від'їздах. І це «бридке каченя», як у відомій казці, виросло в красиву жінку...

- Плюс, до всього ж, чудову актрису!

- Колись мені один іспанський падре написав: "Ларисо, ви така прекрасна! Ніколи не думайте про погане. У вас попереду найщасливіше. Ви не будете сама, поруч із вами з’явиться люблячий чоловік. І думайте тільки про найпрекрасніше!" І я зрозуміла: у мене в житті є одна велика мета - за будь-яких обставин якомога довше я повинна залишатися жінкою! Ось що я ставлю на перше місце! Не тому, що навколо натовпи шанувальників повинні витися, а тому, що я багато бачу всіх, хто рухається по сценах, всіх, хто проходить через моє життя. Розумієте? Шкода, що сучасна жінка забуває про своє головне завдання - бути жінкою!