Видимість видимості
Зустрічаю знайомого: щойно, каже, заніс виконуючому обов'язки голови Держтелерадіо п'ятничний випуск «Дня» — тут, мовляв, щотижня є матеріал із книжкового ринку України.
— Да?! — щиро здивувався держслужбовець.
Ну, до того, що наші посадовці не читають газет, ми вже звикли. Ще Богдан Жолдак усе вичерпно пояснив: «Тут нада й начальство зрозуміти, бо воно сильно ж зайняте, шо в нього ні на шо вільної хвилинки не буває. Навіть на лічну жизнь. То де він її візьме на культуру тоді? Коли за ніхваткой уремня змушений просто тут, ув кабінєті, овладівать секретаркою, бо ж йому фізічіскі ніколи добігти додому, к жині, бо тут же нарада на нараді, літучки тобі єжесікундні».
Але ж для чиновників відомства пана Чижа ознайомлення з пресою є не так прояв культури, як виконання прямих посадових обов'язків: що там пописують працівники підвідомчої галузі? І що, зокрема, пишуть вони про українські книжкові справи, якими, нібито, держава опікується саме через Держтелерадіо?
Уся штука в тому, що критична точка в розвитку нашого суспільства вже перейдена: слово «держава» й похідні від нього втратили сакральний смисл — громадянин судить про ефективність держапарату не за коливанням процентів, а за стрибками цін. Тому міністр сільського господарства звітує тепер не зораними гектарами та тонами внесених добрив, а вартістю цукру в магазині за рогом; міністр палива й енергетики — доступністю бензину на заправках, міністр промполітики — реальними контрактами на продаж наших танків та літаків. І Президент, сподіваймося, оцінює своїх підлеглих саме за цими показниками, а не за «підвищенням/поліпшенням/поглибленням».
Навесні Держтелерадіо відбуло публічну презентацію використання бюджетних коштів за 2004-й рік. Звіт виставлено на відомчому сайті. Читаємо: «Комітет у минулому році профінансований за 14 бюджетними програмами у сумі 207746,0 тис. грн.» Але що таке Держтелерадіо — контора з розподілу грантів чи інструмент наповнення бюджету? Яка користь державі з того, що 207 мільйонів відірвали від охорони здоров'я й освіти та передали цілком бізнесовим галузям: пресі, поліграфії, книговиданню? Наскільки підвищилася після цього вливання їхня ефективність? Скільки грошей надійшло до казни від збільшення робочих місць та обсягів виробництва?
Цього у звіті немає. Немає навіть елементарної статистики, що ілюструвала би стан справ у галузі: наприклад, скільки книжок продано в Україні за цей рік? Скільки з тих проданих книжок зладив вітчизняний виробник? На яку суму придбали громадяни України книжок державною мовою? Усе це зветься хитрим словом «моніторинг», без урахування якого жодне рішення не має шансів вижити — включно з законами, що їх готують у Комітеті. А моніторинг без преси неможливий.
Якими б не були закритими маркетингові дослідження, їхні результати мусять інтерпретувати незалежні фахівці. Лише тоді ці дослідження стають інструментарієм ухвалення рішень, а не іміджевою косметикою. В усьому світі ланкою, що стимулює експертне оцінювання, є спеціалізовані журналісти. Вони об'єднуються в так звані пули, що з літописною ретельністю супроводжують життя державних інституцій. Свій пул у Білому домі, у Кремлі й на Банковій. Свій пул у державних енергокураторів, у міліціонерів та Міністерства культури. Члени журналістських пулів не лише піддають експертній перевірці одержані на регулярних брифінгах відомості, а й супроводжують посадовців у відрядженнях, на місці оцінюючи ефективність тих відряджень: хто кого переграв на переговорах в Узбекистані чи як українських митців сприймали на Венеційському бієнале?
У колишньому Держкомтуризмі, очолюваному В.Цибухом, чиновники не виїжджали на жодну міжнародну виставку без групи з півтора десятка журналістів. Чи не тому у провідних газетах — і у «Дзеркалі тижня», й у «Дні» — усталилися цікаві туристичні рубрики? І чи не лежить той розголос у підґрунті помітного поліпшення справ у вітчизняному туристичному бізнесі?
Ясна річ, утримувати при собі такі пули для відомств є справа ризикова: йди знай, що там той журналіст потім напише — не зважаючи на оплачене відрядження. Так, професійний розум не укладеш у рамці PR-кампанії, проте до розуму варто прислуховуватися навіть держслужбовцям.
Скільки ж журналістів відрядило Держтелерадіо на недавній книжковий ярмарок в Одесі? Нуль. Та й із самих чиновників ніхто не прибув. Моніторинг!
А хто з журналістів потрапить до пулу Держтелерадіо на Форум видавців у Львові? Поки що про такі плани не чути. А на вересневий Московський міжнародний книжковий ярмарок? А до Франкфурту в жовтні? І чи не означатиме відсутність журналістів у складі офіційної української делегації у Москві та в Німеччині чергову спробу приховати справжній успіх/неуспіх наших експозицій там?
Доходять чутки, що у книжковому Комітеті замислилися над цивілізованим представленням країни за кордоном. Ознака, може, й добра, але непевна. Як там у Марка Твена: «У меня, судя по всему, громадные запасы ума, — для того, чтобы ими пораскинуть, мне иногда требуется почти неделя» . Не тиждень — місяць розкидали державними запасами розуму на вулиці Прорізній: приставати чи ні на запрошення Краківського книжкового ярмарку представити Україну, як почесного гостя. Ухвалили: не на часі…
Громадянин Паніковський, пам'ятник котрому неподалік Держтелерадіо, в усьому прагнув дошукуватися смислів. Як і його шеф, турецькопідданий Остап-Ібрагім-Бендер-бей, в котрого засвітилися б очі від симптоматичної відсутності інформації про яку-небудь корисну для книжкового ринку діяльність Комітету, і він рішучо запропонував би панові Чижу: «Мамаша, пройдемте в закрома!» І повернувся би звідтам цілком вконтентований.
«Нетрудно жить, когда не видишь смысла» (Б. Акунін).
Співавтори:
Богдан ЖОЛДАК. Антиклімакс. — К.: Факт, 2001.
Марк ТВЕН. Простаки за границей, или Путь новых паломников / Собрание сочинений в 12 томах. Т.1. — Москва: Гослитиздат, 1959.
Борис АКУНИН. Комедия; Трагедия. — Москва: ОЛМА-пресс, 2002.
И. ИЛЬФ, Е. ПЕТРОВ. Золотой теленок. — Х.: Фолио, 2000.
