Вишуканий простір танцю

Якось Моріс Бежар сказав про себе: «Я людина удачлива». Його доля дійсно складалася щасливо, проте й працювати він умів: з 1946 року — понад 230 тільки балетних постановок. А ще були опери й оперети, спектаклі для драматичного театру, фільми, п'єси, мемуари з величезною кількістю вигаданих та реальних історій. Йому було дано поєднати в собі талант хореографа, режисера театру й кіно, сценографа, драматурга. Йому подобалися містифікації, але це було не самоціллю, а лише способом вираження основної ідеї, думки, що поєднується з тверезим почуттям міри. Нині він єдиний у світі хореограф, удостоєний звання академіка Французької академії вишуканих мистецтв. Численні нагороди, ордени, премії від різних держав та монархів «За заслуги...», «За внесок...» не позбавили його прагнення до пошуку, постійного прагнення до вдосконалення. І тому фінали своїх спектаклів він залишає відкритими, тим самим спонукаючи глядацьку думку до роботи. Ймовірно, цьому його навчив батько, філософ-сходознавець Гастон Берже, книгами з бібліотеки якого Моріс зачитувався в дитинстві, все глибше занурюючись у казковий світ країн Сходу, захоплення яким переросло у вивчення східних релігій, культур і звичаїв і прийняття віри пророка Мохаммеда. Та Схід для Бежара був не стільки місцем поклоніння, скільки скарбницею дорогоцінних прийомів і форм, якими він розцвічував свої спектаклі, чи то були традиційні музика, танець, живопис або література.

Класичний танець він обрав за порадою лікарів «для зміцнення здоров'я», але першокласні вчителі, балерини російської еміграції «першої хвилі» Л. Єгоpова та Н. Волкова, прищепили йому одержимість і працьовитість, перетворивши захоплення танцем на віддану любов і усвідомлене служіння цьому видові мистецтва. Попрацювавши кілька років танцівником у трупі Ролана Петі, Мони Інглсбі та Біргит Кульдберг, він, після повернення додому в Марсель, де колись народився його знаменитий попередник — великий російський хореограф Маріус Петіпа, зібрав свою першу трупу. А справжньою його творчою лабораторією стала прославлена згодом трупа, створена 1960 року, — «Балет ХХ століття», з якою він не розлучався майже три десятки років. Саме за ці десятиліття з Жан-Моріса Берже він перетворився на великого хореографа століття Моріса Бежара. До «Балету ХХ століття» з'їжджалися кращі танцівники з усього світу. Брав він не усіх: для нього важливими були не тільки фізичні дані, а й внутрішній світ танцівника. Великим витвором Бежара був «прем'єр» трупи Хорхе Донн — його своєрідний alter ego на сцені, перекладач його думок і почуттів на мову танцю. Не випадково спектаклі, поставлені для нього, Бежар практично не поновлював — партії Хорхе Донна пішли разом із ним...

Складно, мабуть, знайти балетмейстера, з яким би працювали стільки знаменитостей. Музику для його спектаклів писали П'єр Анрі й П'єр Булез, Карлхайнц Штокхаузен і Яніс Ксенакіс, Манос Хаджідакіс і Ніно Рота, Юг ле Бар і Тасіро Маюдзумі; декорації й костюми до постановок виконували Роже Бернар (з яким Бежар працює й донині) і Сальвадор Далі, Елвін Ніколайс і Нуно Корте Реал, Анна де Джорджі й Джанні Версаче. Головні партії в його спектаклях виконували Марія Казарес і Мадлен Рено, Жан-Луї Барро й Жан Маре, Катерина Максимова і Володимир Васильєв, Майя Плисецька й Рудольф Нурєєв, Михайло Баришников... Проте, можливо, його головним виправданням перед вічністю стане те, що він змінив саме поняття балетної сцени. Бежару вдалося вивести балет зі стін театрів на площі, стадіони, арени цирків і зробити його універсальною мовою танцю, доступною величезній масі народу, могутнім засобом комунікації. Його творчістю захоплюються в багатьох країнах світу. СРСР дізнався про нього лише в 1978 році — тоді в Москві відбулися перші «радянські» гастролі «Балету ХХ століття». 1987 року трупа відвідала Ленінград зі спектаклем «Мальро, або Метаморфози богів» і спільно з балетом Кіровського театру зняла фільм «Біла ніч танцю в Ленінграді». В Україні ж Бежар побуває вперше (за сприяння банку «Альфа-Капітал»). Французькі артисти покажуть уже добре відомі одноактові балети «Жар-птиця», «Болеро» та «Бароко бель канто». Костюми до «Бароко бель канто» створив Джанні Версаче. В костюми прославленого кутюр'є будуть одягнені й персонажі останньої за часом роботи Бежара — спектаклю «Будинок священика не втратив своєї чарівності, а сад — розкоші». Ця незвичайна постановка здійснена на музику Моцарта та групи «Queen» і присвячена пам'яті померлих від СНІДу.

За роки після Хорхе Донна й «Балету ХХ століття», звичайно, сам Бежар змінився. Нові спектаклі, нова трупа, багато хто в якій — це випускники другої школи Бежара «Рудра» (Лозанна). Та, гадаємо, химерна фантазія, барвистий стиль, напружена робота думки — все це залишилось у вишуканому просторі Бежарівського танцю.