Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

«Я обрав свободу»

Тарас Бережанський розповів «Дню» про те, як він, український бас, став зіркою світової сцени
25 лютого, 09:11

Однією з найгучніших подій в оперному світі стала нещодавня постановка «Чарівної флейти» В.А. Моцарта, яка відкрила сезон в Ізраїльській опері. Одну з головних партій — Верховного жерця Зарастро — виконав український співак, бас Тарас Бережанський, котрий ще не так давно був штатним солістом Національної опери України, але паралельно розвивав міжнародну кар’єру: виконував партії Аттіли, Коллена та Спарафучіле в Сіднейській опері, Греміна у Театрі м. Клаґенфурт, Падре Ґвардіано у Національній опері Чилі, Спарафучіле в Оперному театрі Північної Ірландії, Короля Рене на Фестивалі Опероза в Чорногорії та в Державному музичному театрі м. Клайпеда, Геркулеса в Королівській опері Версалю, Захарії в «ДойчеОпер Берлін», а також Реквієм В.А. Моцарта в Женевській консерваторії та ін.

«НІЧОГО ДАРМА НЕ БУВАЄ»

— Тарасе, майже два роки тому ви відправилися у «вільне плавання», а минулого року стали солістом Львівської опери. З чим було пов’язано ваше розставання зі столичною сценою?

— Мабуть, так стали зірки: саме добігав кінця мій контракт із Національною оперою, і відверто стало питання — чи подовжувати його, чи зосередитися на міжнародній кар’єрі. На той час я вже досить впевнено почувався поза стінами рідного театру, контрактів і планів було достатньо, часу на виступи у Києві все менше, тому я обрав свободу... Ніхто ж не міг передбачити, наскільки кардинально зміняться плани у зв’язку з ситуацією з ковідом! Багато чого було скасовано: добре, що встиг у Сіднеї Аттілу заспівати, бо для баса це одна з найвизначніших партій, сама опера практично басова, що дуже рідко трапляється. Але відбулося лише два виступи із запланованих десяти, і не лише у Сіднеї, а й у Мельбурні, з іншим складом іменитих виконавців. Ще мав співати Рамфіса в «Аїді», так мріяв і готувався, але цей контракт відклався на невизначений час, бо Австралія повністю закрилася практично на два роки, ось тільки починає відновлювати туризм. У Чилі мав співати Греміна в «Євгенії Онєгіні»... У Франції на стадії генеральної репетиції скасували постановку опери Ігоря Стравінського «Соловей», але дуже виручило те, що увесь репетиційний процес все ж таки відбувся. А от постановку, можливо, покажуть лише через три роки, бо найближчі два сезони вже розплановані. Коротше, не найкращі були часи.

Не таке воно просте — життя артиста в сучасному світі!

— Коли хочеш працювати, іноді доводиться йти на певні жертви. Наприклад, через пандемію COVID-19 у Франції весь репетиційний процес відбувався у масках, та ще й п’ятишарових. Уявити, що можна співати в масці, а гримуватися у захисних щитках? Лише перед виходом на сцену, на генеральній репетиції, ми їх знімали і йшли співати. Але і через це довелося пройти. Тепер, коли театральне життя потроху входить у нормальне русло, стало легше. Але, ви знаєте, нічого дарма не буває: робота над Стравінським мені стала у пригоді на початку нинішнього театрального сезону під час виступів у Берлінській філармонії з диригенткою Оксаною Линів: там у концерті ще й «Байка» виконувалася, тож мені було дуже легко, бо левову частку я вже підготував. Перед цим я взяв участь у Міжнародному музичному фестивалі в Естонії, де співав дона Джероніо в комічній опері «Турок в Італії» Россіні.

MUNICIPAL DE SANTIAGO — OPERA NACIONAL DE CHILE (НАЦІОНАЛЬНА ОПЕРА ЧИЛІ, САНТ’ЯГО-ДЕ-ЧИЛІ). ПОСТАНОВКА ОПЕРИ «СИЛА ДОЛІ» ДЖ. ВЕРДІ, 2019 Р.

«НА ЗАХОДІ ВЖЕ ПРАКТИЧНО НЕ ЗНАЙДЕШ АКАДЕМІЧНИХ ПОСТАНОВОК»

— І все ж «Чарівна флейта», мабуть, претендує на звання найбільш визначної події сезону? Стільки галасу навколо постановки!

— Так, постановка одного з найяскравіших та найталановитіших режисерів сучасності Баррі Коски викликала резонанс в оперному світі. На сьогодні це постановка-рекордсмен по всіх параметрах: і в грошовому вимірі, й за кількістю переглядів, і за реакцією преси. Все розпочалося ще у 2012 році в Komische Oper у Берліні як авангардний мультимедійний проєкт режисера-експериментатора, керівника Komische Oper Баррі Коски у співпраці зі сценографами — художником Полом Барреттом та Сьюзан Андрейд із британського театрального колективу «1927», метою діяльності якого є взаємодія живої музики та акторської гри з анімацією та відео, а назва несе дух німого кіно, атмосферу берлінського кабаре 1920-х. Результатом таких експериментів став захоплюючий сучасний зінгшпіль про чарівну силу музики та кохання. Ця незвичайна версія «Чарівної флейти» з успіхом побувала вже у багатьох країнах і містах світу. Зважаючи на надзвичайний успіх, постановники зробили п’ять сетів оформлення вистави, тому її одночасно можна було показувати у різних точках світу.

У листопаді 2021 р. постановку показували і в Чикаго, і в Тель-Авіві. Попри те, що мій персонаж мізансценічно практично нічого не робить, як і Цариця Ночі — рухи й дії просто намальовані, — працювати у такій виставі надзвичайно цікаво. Сама декорація виконана таким чином, що займає всю площу сцени вертикально, як екран, а події відбуваються в двох площинах. Маса і більшість персонажів пересуваються по самій сцені, а Зарастро, Цариця ночі з’являються на невеличких платформах-балкончиках, які обертаються у верхньому ярусі. Не надто приваблива позиція для тих, хто боїться висоти. Але засоби безпеки у вигляді страхувальних поясів, які ховаються під одягом, абсолютно надійні. Кожен мінімальний рух синхронізується з відеорядом, сповненим сюрреалістичної анімації, фантасмагорії, символів, алюзій та метафор, яких у фантастичному лібрето Шикандера безліч. Цариця ночі, наприклад, була представлена у вигляді величезної, на весь екран, павучихи. Солістка вдягнена по саму шию у таку собі білу хламиду, яка зливається з екраном, тож реально в дійстві брала участь лише її голова, все решта — анімація. Слони, мавпи, механічні якісь фігури... Таміно потрапляє у шлунок дракона... Тобто глядач бачить щось на кшталт кінофільму, але в режимі реального часу. Три години абсолютно захоплюючого дійства.

І як публіка «висиджувала» так довго?

— На одному диханні! У Тель-Авіві було спочатку заплановано дев’ять вистав, але потім додали ще одну, квитки розкупили миттєво, тоді ще дві, й знов те саме. Запит був надзвичайний, аншлаги повні: і ще б могли показувати, але контракт закінчився. Тут два фактори зійшлися: і вистава надзвичайна сама по собі, і ще й те, що то був перший такий міжнародний проєкт після довгого локдауну. Публіка зголодніла. 

Тарасе, які подальші ваші творчі плани, про які можна говорити?

— Є такі плани, які дійсно поки не буду розголошувати, бо вони на стадії розробки. Але про дещо можу розповісти: це й участь у виставах Львівської опери, куди мене запрошують на партії Тимура в їхній прекрасній постановці «Турандот»; у «Богемі» Колена співаю; у квітні співатиму на фестивалі у Баден-Бадені Нарумова в «Піковій дамі». Це хоч і невелика партія, але участь у цьому проєкті дає можливість попрацювати з видатним диригентом Кирилом Петренком, з чудовими партнерами. Після того у Берліні відбудеться теж «Пікова», але вже у концертному виконанні.

Є й більш віддалені плани: наступного року запрошений на постановку опери Прокоф’єва «Війна і мир» на партію Долохова. Це буде мій дебют на сцені Баварської опери, а також перший досвід роботи з одним із найцікавіших режисерів сучасності Дмитром Черняковим. На постановку запрошена також наша землячка, відома сопрано Ольга Кульчинська.

Сучасні оперні постановки вже практично остаточно стали так званими режисерськими. У яких ще незвичних проєктах і з якими режисерами вам довелося працювати?

— Так, на Заході вже практично не знайдеш академічних постановок. Мені, слава Богу, поки щастить не отримувати пропозицій, які були б для мене неприйнятні. Незручні, парадоксальні бувають, але якщо це зроблено цікаво і виправдано, можна й потерпіти. Так, наприклад, «Соловей» Стравінського в Ліоні відбувається у басейні з водою, який влаштований у оркестровій ямі, герої висловлюються через ляльок, яких тримають у руках. Оркестр сидить в глибині сцени, а хор рухається по авансцені. Режисер Роберт Лепаж використав стилістику східного театру, яка абсолютно корелює з сюжетом опери. «Турок в Італії» в Естонії був поставлений Анрусом Вааріком у стилістиці реаліті-шоу на кшталт «Дім-2». Головне, щоб було цікаво і артистам, і глядачам, щоб було, як то кажуть, і розуму, і серцю.

«СУЧАСНИЙ СВІТ НЕПЕРЕДБАЧУВАНИЙ, ТРЕБА ЗАГАРТОВУВАТИ ХАРАКТЕР, МИТТЄВО ПРИЙМАТИ РІШЕННЯ»

— В Україні теж активно розвивається напрям режисерського театру. Запам’ятався ваш дон Альфонсо у креативній постановці Віталія Пальчикова концертно-сценічної комедії Cosi fan tutte («Так чинять усі жінки») Моцарта на сцені Київської опери на Подолі влітку минулого року.

— Шкода тільки, що то була разова акція (поки що), але працювати було дуже цікаво, хоч і часу було обмаль: мене запросили лише за два тижні до прем’єри, але такий форс-мажор сильно мобілізує, дає можливість зрозуміти, на що ти здатен не тільки вокально, а й артистично. Добре, коли плани розписані наперед, але сучасний світ непередбачуваний, треба загартовувати характер, миттєво приймати рішення. Від мого успіху залежить рівень життя моєї сім’ї, за яку я відповідаю. Сім’я тут, удома в Україні, повинна почуватися впевнено, навіть коли я довго відсутній. Коли ж ми разом, я повністю присвячую себе сім’ї: дружина моя — концертмейстер, працює в консерваторії, 10-річна дочка займається танцями, бере участь у конкурсах. І хоч сам я виріс у шахтарському містечку, батьки мої були дуже далекі від мистецтва, але, дякуючи їм, тепер без мистецтва я не уявляю свого життя.

ДОВІДКА «Дня»

Бережанський Тарас Григорович — співак (бас). Лауреат Міжнародних конкурсів. Навчався у Криворізькому педагогічному університеті (2002—2005; викладач Л. Косяк), у Національному педагогічному університеті ім. М. Драгоманова (2009). Закінчив НМАУ ім. П. Чайковського (2013; кл. С. Скубака). Брав уроки у В. Лупалова. У 2006—2017 рр. — соліст Ансамблю пісні і танцю ЗС України, з 2013 р. — Оперної студії НМАУ, з 2016 р. — Національної опери України (одночасно).

Як запрошений соліст виступав на сценах провідних театрів кількох континентів — «ДойчеОпер Берлін», Гранд-театру в Женеві, Австралійської опери, Національної опери Чилі, Ліонської опери тощо. В 2016—2020 рр. — соліст Національної опери України імені Т. Шевченка (м. Київ).

З 2021 року — соліст Львівського національного академічного театру опери та балету імені С. Крушельницької.

Партії: Стемир («Ярослав Мудрий» Г. Майбороди); Цуніга («Кармен» Ж. Бізе); Сімоне, Анджелотті («Джанні Скіккі», «Тоска» Дж. Пуччині); Бертран, Рене, Гремін («Iоланта», «Євгеній Онєгін» П. Чайковського); Спарафучиле, Рамфіс, Парде Ґвардіано, Аттіла («Ріголетто», «Аїда», «Сила долі», однойменна опера Дж. Верді); Алідоро («Попелюшка» Дж. Россіні); Лепорелло, Дон Альфонсо («Дон Жуан», «Так чинять усі» В. А. Моцарта); Коллен («Богема» Дж. Пуччіні); Собакін («Царева наречена» М. Римського-Корсакова); партії баса в Реквіємі В. А. Моцарта, Реквіємі Дж. Верді, Симфонії №9 Л. ван Бетховена.

Фото з особистого архіву Тараса Бережанського

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати