Я підтримаю національного товаровиробника тоді, коли він підтримає мене
Дізнавшись про те, що я працюю над фільмом про Бандеру, чимало громадян найперше цікавилися національністю моєю та моїх колег з творчої групи. Мовляв, чи не збираєтеся ви знімати викривальницьке кіно в дусі минулих років? Адже прізвище ваше й вашого оператора (Костянтин Фролов) закінчується не на «енко», а на «ов», а режисера звуть іще підозріліше — Влад Гелло. Я відповідав, що, ознайомившись з матеріалом, на основі якого ми знімаємо кіно, людина будь-якої національності буде просто вражена його трагізмом. Епоха та варта цілого серіалу. Вона гідна того, щоби сценарій написав, наприклад, Габріель Гарсіа Маркес. А зняв фільм Сергій Параджанов. А оператором у нього був би Юрій Іллєнко. Оскільки ж Маркес більше займається Латинською Америкою, Параджанова, на жаль, нема серед живих, а Іллєнко фільмує зовсім іншу картину, то за цю роботу взялася наша інтернаціональна творча група, де оператор — етнічний росіянин, а режисер — грек. Щоправда, взялися ми не за серіал, а всього лише за невеличкий документальний фільм. Стосовно ж викривальності я відповідав, що людина, яка сьогодні зробить кіно в такому дусі, ризикує серйозно зіпсувати собі репутацію. Той період потребує переосмислення без гнівного бризкання слиною, але і без пускання рожевої слини.
Втім, вразили мене не оці балачки, оскільки я розумів їхню закономірність. Шокувала мене зовсім інша проблема. Звісна річ, я не такий наївний, аби уявляти, що, почувши про мої творчі наміри, меценати побіжать до мене, благаючи взяти їхні накопичення. Але все ж таки документальне кіно не потребує таких колосальних вливань, як художнє. Тож я, освоюючи ази продюсерства, сподівався зацікавити потенційних грошедавців не чудовими ідеями, а взаємовигідною співпрацею. Наприклад, пропозицією купити рекламу чи виступити спонсором фільму, який приречений був мати суспільний резонанс хоча б через те, що постать головного героя до сьогодні викликає таку бурю емоцій, наче він живе серед нас. Певна річ, я усвідомлював, що далеко не кожен бізнесовець наважиться пов'язувати назву своєї фірми з такою суперечливою постаттю, як Бандера. Тому продумав кілька інших варіантів співпраці.
Не буду довго розписувати свої тривалі переговори з людьми при грошах. Наведу лише один приклад. Робота над фільмом потребувала двох поїздок за кордон — до Мюнхена й Лондона. Коштів на дорогі авіаквитки явно бракувало. Але я вирішив ці питання за десять хвилин по телефону. При зустрічі лише передав партнерам гарантійні листи від ТІА «Вікна». Ми залишилися вельми задоволені один одним і домовилися у випадку потреби знову співпрацювати. Партнерами цими були дві західні авіакомпанії.
«То в чому ж проблема?» — запитає читач. А в тому, що спочатку я, як найщиріший національний товаровиробник, прагнув знайти порозуміння у такого ж національного підприємця. Як казали колись на Галичині, свій до свого по своє. В одній з українських авіакомпаній делікатно поцікавилися: «А про що ваш фільм?». Почувши відповідь, сказали: «Ой, ви знаєте, ми не думаємо, що наше керівництво привітає таку ідею». Після цього я звернувся до іноземців.
Під час численних балачок з діячами так званого національного бізнесу в мене складалося враження, що вони мають себе не за українців, а за представників якоїсь вищої раси. За їхніми ввічливими формулюваннями явно простежувалося переконання: «Історія України? А кому це треба?». А один мені заявив відкритим текстом: «Якби ви про Сталоне зробили». Особливо в цьому плані тішили мене переговори із фірмами, котрі мають гучні національні назви. З українців мою ідею підтримали лише мої давні друзі з видавничого агентства «Такі справи». Попри увагу, яку приділили нашій роботі засоби масової інформації, мене після контактів з численними «меценатами» не полишає відчуття своєї непотрібності.
Після цього я уважніше придивляюсь до рекламного ринку. Хто ж підтримує національне мистецтво? Фестиваль «Червона рута», який, попри всю критику на його адресу, виступив законодавцем моди українського шоу-бізнесу, має справи із західними фірмами «Кока-Кола» і «Корона». Вечір пам'яті Володимира Івасюка в Палаці «Україна» спонсорувала та ж «Кока-Кола». Таких прикладів можна навести чимало.
Тим часом, концерн «Артеміда», голова якого Галина Антоньєва декларує свої націонал-демократичні погляди і є головою Демократичної партії України, спонсорує програму «Я — пам'ятник собі». Гості цієї передачі на дев'яносто п'ять відсотків російські діячі мистецтв. Відома фірма «Оболонь», колишній голова якої Олександр Слободян є членом Руху, фінансувала відому телепередачу «Обличчя світу». Не поспішайте звинувачувати мене у вузьколобості й обмеженості. Дуже добре, що з'явилися передачі, які дозволяють Україні усвідомлювати себе у світовому контексті. (Щоправда, мене особисто дивує, чому в «Я — пам'ятник собі» присутні зірки переважно однієї країни. Набагато привабливішим виглядає «Новий канал», куди запрошуються гості світової слави. Бо для його ведучих не проблема спілкуватися кількома іноземними мовами).
Отже, передачі, які кваліфіковано розповідали б про навколишній світ, безумовно, потребують підтримки. Біда в тому, що набагато менше уваги приділяється нашій власній країні. Коли про сьогоднішні події ще можна дізнатися, то про її історію, історію її культури — майже нічого.
Телеканал «Iнтер» щодня святкує наближення річниці від дня народження Олександра Пушкіна. При тому двохсотріччя «Енеїди» Котляревського лишилося майже непоміченим. Наше телебачення майже не помітило ювілейні дати таких українських діячів, як Микола Гоголь та Нестор Махно. Вибачайте за нескромність, але, якби не мій фільм, то про Бандеру, якому цього року виповнилося б дев'яносто років, наші глядачі теж мало що дізналися б. Можна не сумніватися, що річниця від дня народження Симона Петлюри також буде проігнорована. У цьому контексті несподіваним винятком виглядає хіба що Перший український міжнародний банк з Донецька, котрий профінансував класну роботу Віктора Вечерського та Миколи Михайлова «Українська еліта». Вона перемогла на «Золотій ері» в одній з номінацій.
На наших телеекранах хіба що великий ентузіаст Олексій Зотиков за підтримки банку «Інтеграл» вперто розповідає нам про наше минуле. Хоча останнім часом він перейшов з «1+1» на «Тет» і обмежився тільки Києвом. Та й то, згідно з чутками, Олексій втратив спонсора. Кудись зник із каналу «1+1» і блискучий Вадим Скуратівський.
...Чуючи регулярні заклинання підтримувати національного товаровиробника, я себе подумки запитую: «А він мене підтримує?». Відповідь знайшов якось біля магазинного прилавку. Захотілося мені шоколаду. Переді мною був вибір — продукція кількох наших фабрик і безлічі іноземних. Я вибрав «Корону». Не лише тому, що вона підтримує «Червону руту». А ще й тому, що якості цей шоколад непоганої.
