Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

«Я зараз перебуваю в космічному кораблі Iлона Маска»

Бред Пітт і Даррен Аронофскі продюсуватимуть голлівудський дебют Мирослава Слабошпицького
30 жовтня, 10:21
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Як повідомляє в ексклюзивному матеріалі впливове міжнародне кіновидання Variety, Мирослав СЛАБОШПИЦЬКИЙ, автор найтитулованішого українського фільму «Плем’я»,  екранізуватиме книжку канадського письменника Джона ВЕЙЛЛАНТА «Тигр: правдива історія помсти й порятунку».

Вейллант відомий як автор, який фокусується на екологічній проблематиці, поєднуючи її з мотивами насильства й злочинності. «Тигр...» є його найуспішнішою роботою: документальним бестселером, заснованим на реальних подіях, що трапились на початку 1990-х у Приморському краї Росії. Згідно з сюжетом,  людська діяльність починає загрожувати ареалу існування амурських тигрів — і тоді один з цих хижаків сам починає полювати на людей. Головним героєм стає місцевий єгер, який має зупинити людожера, й уся історія обертається на смертельне протистояння, в якому переможе тільки один.

Книга Вейланта здобула чимало міжнародних нагород. Ідея екранізувати її з’явилася ще 2010 року. На місце режисера розглядалася кандидатура Даррена АРОНОФСКІ, що здобув культовий статус такими стрічками, як «Реквієм за мрією», «Чорний лебідь», «Рестлер» і «Мама!», а головну роль зіграє Бред ПІТТ. Проте, зрештою, обидва вирішили обмежитись продюсуванням (через свої компанії Protozoa (Аронофскі) й Plan B (Пітт)) і запросили в проект Слабошпицького.

Це буде перший повністю американський фільм українського режисера. Дистрибуцією й фінансуванням займеться компанія Focus Features, що є підрозділом однією з найпотужніших кінокорпорацій Голівуду — Universal Pictures, проте спеціалізується на виробництві й прокаті стрічок незалежних режисерів, таких як Пол Томас АНДЕРСОН, брати КОЕНИ, Софія КОППОЛА, Спайк ЛІ, Вес АНДЕРСОН, Жан-Марк ВАЛЛЕ, Гас Ван СЕНТ, Стівен СОДЕРБЕРГ. Продукція  «Фокусу» неодноразово здобувала «Оскар», «Золотий глобус» та інші вагомі нагороди. Серед найвідоміших картин студії, зокрема — «Бути Джоном Малковичем» (1999), «Трафік» (2000), «Піаніст» (2002), «Труднощі перекладу» (2003), «Вічне сяйво чистого розуму» (2004), «Горбата гора» (2005), «Після прочитання спалити» (2008), «Харві Мілк» (2008), «Кораліна в світі кошмарів» (2009), «Дітки в порядку» (2010), «Королівство повного місяця» (2012), «Далласький клуб покупців» (2013), «П’ятдесят відтінків сірого» (2015). Як видно вже з цього списку, фільми Focus Features — це те, що можна назвати арт-мейнстрімом — тобто переважно драми й чорні комедії, з одного боку, зорієнтовані на широкого глядача, з другого — позначені унікальною авторською стилістикою в кожному окремому випадку. Що стосується «Тигра», то його бюджет і акторський склад поки не розголошуються, але стандартний кошторис «Фокусу» зазвичай коливається від 10 до 50 мільйонів доларів.

Важливо зауважити, що ця новина з’явилася незабаром після повідомлення про остаточне розірвання угоди між Держкіном і продюсерами проекту «Люксембург», який мав стати другою повнометражною роботою Слабошпицького. Вочевидь, один з наших провідних режисерів випадає з української кіноіндустрії на найближчі кілька років. Тож поки цього не сталося, ми розпитали Мирослава про подробиці.

— Як з’явився цей проект?

— Одразу попереджу: говорити я можу небагато, оскільки зв’язаний угодою про нерозголошення. Загалом, з 2015 року від свого агента я отримував чимало сценаріїв — від різних студій, авторів, продюсерів. Відбувалися скайп-зустрічі з людьми з індустрії. Це був воістину чудовий і цікавий час. Не раз траплялася така ситуація — я проходив повз афішу нового фільму й знав, що читав його сценарій. Вперше в моєму житті  ім’я продюсера на цій афіші мені щось казало. Це могла бути людина, з якою я розмовляв три дні тому. Зазвичай голлівудське кіно — щось для нас ефемерне, якась інакша реальність, а отут раптом отаке відчуття зв’язку, певної причетності. Я, можна сказати, зараз переживаю роман з Америкою, дивлюся американське кіно тощо.

Тож я читав багато хороших сценаріїв, з деяких вийшли достатньо хороші фільми, але це, перепрошую за банальність, це як з жінкою — потрібна якась хімія, бо на цей фільм тобі доведеться витратити кілька років життя, тож має бути достобіса сильна мотивація, щоб це відбулося. Я не вірю, що можна так само сильно простимулювати грошима. Одне — ходити в офіс за зарплатою, але для того, аби перебудувати своє життя цілковито під один проект — як у мене й було з «Племенем», наприклад — має якась іскра пробігти. Ось так у мене відбулося з «Тигром». Я відчув — от просто знаю, як це робити, і все. Те, що називається у віруючих людей благодаттю або благословенням. Коли займатися цим стає щастям. Хоча сама історія доволі важка. Я виклав своє бачення — вийшов такий грубий документ, не менше ніж на 25 сторінок, і послав агентам. Ну а далі все закрутилося. Подробиці не можу оприлюднити, але в цілому це звичайний шлях — розмови, переговори, рух бюрократичної машини, а потім вийшла новина у Variety. І ось ми в процесі.

— На якій же стадії цей процес?

— Оце якраз те, що я не можу озвучити: стадії, бюджети, актори. В якомусь американському фільмі я чув жарт, і він тут особливо доречний: «Я підписав угоду про нерозголошення того, що я уклав угоду про нерозголошення».

— Цей проект дійсно спочатку пропонували Аронофскі?

— Так, але тоді я ще ні з ним, ні з ким іншим знайомим не був.

— Не було в тебе побоювання, що тебе просто кинули як дебютанта на залежалий сценарій?

— Взагалі вони, як правило,  всі залежалі, а по-друге, я зараз перебуваю в космічному кораблі Ілона Маска — про що взагалі мова? Я точно міг би знайти добре оплачувану роботу в кіні чи на телебаченні, проте мені все ж таки хотілося займатися мистецтвом, але у великій кіноіндустрії. Хай прозвучить стандартно — але це щира правда: я дуже щасливий працювати з Дарреном, тому що він непересічний митець, а його студія Protozoa, так само як і Plan B Бреда Пітта й «Фокус» випускають авторське кіно. Взагалі мене ставлення американців до кінематографа давно захоплює, хоча там немає ані Держкіна, ані Мінкультури. В Україні так ніколи до кіна не ставилися й не знаю, чи ставитимуться за мого життя.

— Розумію, шо подробиці заборонені, але в тебе вже є якесь візуальне бачення всієї картини в цілому?

— Безумовно. Це й була одна з причин моєї згоди. Я зрозумів, як, написав, показав. І відповідно їм сподобалось. В цьому ж весь сенс. Я читав чудові сценарії, які можна просто знімати ось просто так, як там написано. Зашкалюючий рівень професіоналізму. Але не виникав емоційний відгук. А тут, повторюся, він був.

— Чи братиме в цьому участь Україна?

— Лише моїм паспортом. Європейські  режисери, які зі своїми арт-фільмами мали успіх в Америці, заводять агентів,  отримують пропозиції від студій чи продюсерів, у когось там складається, хтось потім повертається назад у Європу, але американський фільм — закономірний наступний крок так чи інак.

— Ми говоримо про успішну самореалізацію, але невдалих спроб завоювати Америку чимало, здається, навіть більше, ніж успішних.

— Так що мені — лягати й помирати? Я дуже вірю в цей проект і думаю, що впораюсь.

— Тобто ти готовий працювати в продюсерському типі кіноіндустрії? Він же доволі сильно відрізняється від того, як робляться фільми в нас.

— Єдине, що можу сказати — про цю модель  у нас насправді ніхто поняття зеленого не має. Так, це дуже велика машина, і я можу ще чогось не знати, але те, що я бачу, мені поки що подобається.

— Чи працюватимеш іще в Україні?

— Я ще нікуди не їхав, щоб питати, чи повернуся. Я в таких категоріях не думаю, голова зайнята більше художніми речами. Але всі так роблять: стирчать в Лос-Анджелесі чи в Нью-Йорку, потім летять до себе, в Європі знову роблять, потім назад. Так і живуть у літаку.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати