Як повернути втрачені цінності?

У контексті військових подій на сході України доля національних культурних цінностей сьогодні особливо актуальна. І тому варто пригадати, яких величезних втрат зазнали наші музеї під час Першої і Другої світових воєн. Старовинні твори, викрадені з музеїв за час окупації, нині міцно «осіли» в колекціях країн-завойовників, і нашим музейникам дуже важко повернути ці раритети в рідний музей.

Національний музей західного і східного мистецтва ім. Богдана і Варвари Ханенків — сумний приклад колосальних втрат. Перед Першою світовою війною Богдан Ханенко евакуював частину зібрання до Москви і віддав її частково на збереження в Історичній музей, а іншу частину відправив у свою петроградську квартиру. Варвара Ханенко після смерті чоловіка прагнула підтримувати колекцію в належному стані і категорично відхилила пропозицію німецької комендатури вивезти 1918 року музей до Німеччини. Другого дня після вступу військ Директорії, 15 грудня 1918 р., вона передала Українській академії наук дарчі документи на будинок, безцінну колекцію й чудову бібліотеку... Нехтування радянською владою умовами дарчої, розбазарювання колекції (узяття «на облік»), нешанобливе ставлення до прямої спадкоємиці і хазяйки будівлі — свідчення небажання властей гідно зберігати культурні цінності своєї країни.

Про втрати Музею Ханенків під час Першої і Другої світових воєн «Дню» розповідають заступник генерального директора з науково-дослідницької роботи Олена ЖИВКОВА і заступник генерального директора з науково-організаційної роботи Катерина ЧУЄВА.

Відомо, що 1915-го подружжя Ханенків відправило 14 ящиків з творами на тимчасове зберігання в Московський історичний музей. Богдан Ханенко помер за два роки, і ящики були відкриті незаконно, частину творів було розподілено по музеях Росії, а частину — розграбовано.

— Працівники нашого музею 1921 року були у відрядженні в Москві і повернули ці твори, — розповідає Олена ЖИВКОВА, — проте значна частина шедеврів так і не знайшлася, а розграбовану частину колекції вивезли за межі Росії. Деякі з них потрапили до Лісабона, низка робіт зараз міститься в Національній галереї у Празі. Варто також згадати і про експонати, вивезені організацією Держторг або, як раніше її назвали, конторою «Антикваріат», наприкінці 1920-1930-х. За вказівкою Сталіна з музеїв СРСР вилучалися твори, які продавалися за заниженою ціною за кордон. З Музею Ханенків вивезли диптих «Адам і Єва» Лукаса Кранаха, який незадовго до того був знайдений професором Сергієм Гіляровим і перебував в експозиції музею. Зараз цей диптих міститься в музеї Norton Simon Museum, California, U. S. A.

Друга світова війна стала одним із найзначніших етапів втрат колекції музею.

— У червні 1941 року нацисти забирали з музею різні твори для прикрашання офіційних установ (у музеї збереглися розписки, написані фашистами), — продовжує Олена ЖИВКОВА — Деякі твори потрапили в колекцію рейхскомісара України Еріха Коха. Завдяки багаторічним дослідженням ми знаємо, що частина цих робіт зараз перебуває у спецфондах Ермітажу. Після арешту Коха картини з його колекції були передані в міський музей Веймора, а пізніше повернені радянському уряду і відправлені до Ермітажу. Мені вдалося документально підтвердити три картини з цієї частини наших втрат. Є й інші речі з зібрання Ханенків у колекції Ермітажу, але наші музейники не мають до них доступу! Ми неодноразово зверталися через Державну комісію при Міністерстві культури в Ермітаж, проте російська сторона відмовляється продовжувати роботу спільної україно-російської комісії з питань реституції.

Другий етап військових грабунків почався в серпні 1943-го, коли окупаційна влада зрозуміла, що їй доведеться залишити Київ. У Музеї західного і східного мистецтва (як тоді називався Музей Ханенків) запрацювала комісія, всі речі детально описувалися, упаковувалися і вивозилися через Кам’янець-Подільський, потім ці роботи потрапили до Кенігсберга, а звідти в палац графів Шверін — Вільденхофф. Цей вантаж супроводжувала працівник музею Поліна Кульженко, і багато матеріалів засновано на її свідченнях. Довгий час вважалося, що роботи, які зберігалися у Вільденхоффі, загинули під час пожежі, коли радянська армія відступала, палац бомбили. Кульженко пише, що за три дні після того, як догоріла пожежа, її привели в підвал, де нібито зберігалися викрадена колекція. І вона побачила лише обгорілі дошки і частини скульптур (цю частину колекції більше не шукали)...

Музейники, які залишилися в окупованому Києві, продовжували самовіддано захищати культурне надбання України.

— Під час евакуації в музеї був організований повний демонтаж, і кращі речі колекції підготували до евакуації — розповідає Катерина ЧУЄВА. — У липні їх відправили до Уфи і Саратова, частина ящиків зі списками, які не встигли евакуювати, так і залишилася в музеї — співробітники заховали їх у підвали. У нас є фото і свідчення наших колег 1943 року. Співробітники працювали в жахливих умовах (ми сьогодні, за винятком жителів східних регіонів України, не можемо навіть уявити, що таке бомбардування міста). Проте навіть під час авіанальотів музейники встигали щось робити для збереження цінностей. Евакуацією творів займався директор музею Василь Овчинников, у Києві залишався професор Сергій Гіляров, який, по суті, очолював музей і відповідав за нього в період окупації, — і це дорого йому коштувало, бо після війни його заарештували і він помер у лікарні Лук’янівської в’язниці. Коли почалося вивезення нацистами експонатів, співробітники не мали можливості перешкоджати цьому, а коли нацисти вимушені були покинути Київ, усіх працівників звільнили і частину колекції вивезли...

Найважчим етапом стало мародерство: розграбування почалося одразу ж після того, як фашисти залишили місто, і тривало до приходу радянської армії.

— Хто саме мародерствував у цей час — невідомо, можливо представники обох сторін, — вважає Олена ЖИВКОВА. — У сховищі всі картини були вирізані з рам... Це був найхаотичніший період, документації про нього не збереглося. Після звільнення Києва музейники спробували відновити експозицію, директора музею Василя Овчинникова було відкликано з фронту, і 1944 р. двері нашого музею знову відкрилися для відвідувачів.

Працівники музею постаралися не лише відреставрувати експонати, що збереглися, але й почали вести напружену пошукову роботу. Для того, щоб знайти й упізнати річ, що належала раніше музею, потрібні знання, експертиза, документальне підтвердження, суд, а також час і кошти.

Завдяки копіткій роботі музейників скоро має відбутися презентація поверненої роботи голландського художника XVII ст. Корнеліса Пуленбурга «Аркадський пейзаж».

— Довгий час вважалося, що вона загинула в замку Вільденхофф під час пожежі, — продовжує О. ЖИВКОВА, — проте 2011 р. картина «спливла» на аукціоні Сотбіс і після довгої і наполегливої боротьби була повернена в наш музей за підтримки Фонду Олександра Фельдмана. Торік ми знайшли ще одну картину, вона продавалася в США через аукціон (наш музей призупинив продаж, і тепер ми сподіваємося, що після судового розслідування картину буде повернено в Музей Ханенків). Українське законодавство повинне розробити правовий механізм повернення культурних цінностей, самим музейникам не впоратися з цією проблемою. У 2011 р. була ліквідована Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон, яка займалася всім комплексом проблем з повернення нашої культурної спадщини. Тепер її функції виконує невеликий відділ при Міністерстві культури — цього недостатньо.

Фотоілюстрації надано музеєм

ДО РЕЧІ

2 квітня стартує новий довготерміновий проект Музею Ханенків «Народна реставрація». Його мета — врятувати найцінніші твори з колекції музею, які нині через критичний стан збереженості перебувають у запасниках.

Першим «підопічним» проекту є давньогрецький розписний кратер, якому понад 2 300 років! На виставці з нагоди старту проекту будуть представлені й інші «пацієнти» — цінні твори різних епох, чий важкий стан вимагає уваги фахівців та допомоги громадськості.

Під час Другої світової війни Вінстон Черчилль різко відмовився скоротити фінансування культури. «Заради чого ми тоді б’ємося?» — сказав британський прем’єр. Насправді цей афоризм належить медійникам. Черчилль лише зазначив, що треба добре сховати й ретельно зберігати скарби музеїв, «бо одного дня ми таки переможемо».

Ідея проекту «Народна реставрація» з’явилася у відповідь на виклики, що постали перед музеєм. Коли країна переживає нелегкі часи, культурна спадщина часто стає заручником ситуації, адже увага суспільства прикута до іншого. Тривалий час ми намагалися долати проблеми реставрації та збереження власними силами. Проте сьогодні вирішили відкрити глядачу найболючіші музейні «рани». Якщо їх вчасно не загоїти, чимало творів, ушкоджених безжальним часом, можуть і не дожити до дня нашої перемоги. «Заради чого ми тоді б’ємося?»

Проект передбачає кілька етапів. На кожному з них ми привертатимемо увагу до окремих предметів, для порятунку яких потрібні спільні зусилля, і збиратимемо кошти на їх відродження, аби нарешті представити в експозиції. Сподіваємося на доброчинність справжніх друзів музею, всіх тих, хто сповідує волонтерське кредо «Хто, якщо не ми?».

Олена ЖИВКОВА:

— Нерідко музейникам закидають те, що вони буцімто не показують широкій публіці скарби своїх фондів. «А чи не впустите до запасників?» — часто доводиться чути від наших завсідників і журналістів. І ось вони перед вами — насельники таємничих музейних сховищ — вразливі до зайвих коливань температури і вологості, вкриті осипом, беззахисні без потрібного спорядження (рам, спеціальних вітрин, кліматичних боксів чи кіотів). Усі вони є жертвами тривалого недофінансування культури і водночас претендентами на нашу нову громадську відповідальність.

Благодійний внесок на реставрацію можна зробити через касу музею або переказати на благодійний рахунок музею. Про отримані та витрачені кошти ми звітуватимемо через сайт музею та соцмережі.