Як вивести культуру з «зони»

Уже кілька місяців поспіль представники науки, культури та творчої інтелігенції намагаються привернути увагу вітчизняної та світової громади до того, що українську культуру та мистецтво треба негайно виводити із кризового стану. «День» неодноразово писав про виселення книгарень та картинних галерей, руйнування пам'яток, забудову історичних центрів міст України. Аби не втратити те, що залишилося, українська культурна інтелігенція вирішила об'єднуватися, щоб чинити опір владі. Для цього в п'ятницю в НАУКМА були скликані Надзвичайні збори «Україна — зона культурного лиха». Їхня мета — виробити план виходу з культурної кризи. Одними з пунктів плану стали створення Державної програми надзвичайних заходів із подолання культурного лиха та укладення чорного списку ворогів культури України. Втілити план у життя неможливо без підтримки громадськості, яка повинна не просто діяти задля спасіння мистецтва, а контролювати кожен крок влади щодо розвитку культури. Так вважає один із організаторів Надзвичайних зборів — президент Українського філософського фонду Сергій ПРОЛЕЄВ.

— Пане Сергію, чи буде досягнуто компроміс між владою, громадою та захисниками української культури після проведення Надзвичайних зборів?

— Важливо, щоб збори не стали закінченням процесу відродження української культури. Як на мене, вони повинні бути каталізатором широкого громадського руху, який би опікувався проблемами культури, вимагав від державної влади конструктивних рішень. А говорячи про культурну кризу, не слід забувати, що головною культурною цінністю є людська особистість. І це проблема з проблем. Тому говорити про культуру й національну культуру у відриві від потреб людської гідності, самовизначення конкретної особистості в сучасному світі — означає рухатися назад. Якщо учасники Надзвичайних зборів гратимуть більше на емоціях, це може відбитися на їхній позиції щодо культури в цілому. Але проблеми культури — універсальні, вони стосуються всіх людей, незалежно від політичних уподобань, національності чи соціального рівня.

— Наскільки небезпечно називати Україну зоною культурного лиха?

— Це визначення акцентує на катастрофічному становищі всієї гуманітарної сфери сучасної України, тобто усього того, що забезпечує громадянам почуття власної гідності. Адже культурним фактом є усі економічні, політичні та соціальні чинники, що підживлюють людську гідність. Режим існування бізнесу, стосунки політиків і органів державної влади, настрої громадськості, діяльність ЗМІ — усе це складові культури суспільства. Це не окрема секція існування суспільства, а режим існування громади, коли кожен елемент суспільного життя працює чи не працює на гідність особистості.

— Учасники Надзвичайних зборів неодноразово порушували питання про укладення списку ворогів української культури. Чи справді це потрібно Україні?

— У цій пропозиції відстежується використання старих засобів для вирішення тих самих старих проблем. Це алогічно, оскільки застосовується інструментарій, який вироблений тим, що ми засуджуємо, для того, щоб подолати засуджене. Безумовно, є реальна проблема відношення державних органів, очільників країни чи інших осіб, які мають певні повноваження, до культурних справ. Це так звані лиходії у цій царині, які, до речі, є в будь-якій сфері суспільного життя. Інша справа, як нам їх позиціонувати і як до них ставитися, бо лиходії повинні піддаватися громадському осудові. Якщо скласти такий список, то відновиться практика репресивного тиску. Моральний осуд передбачає категорію сорому, а не якогось покарання. Будь-який осуд людей повинен бути виваженим та небезпідставним і здійснюватися за певним механізмом, приміром — під упливом певного представницького органу, який би розглядав кандидатури на моральне засудження. Головне — оприлюднити лихі справи. У цьому питанні потрібно відрізняти персону від посади, бо ніхто не співвідносить закиди на звання ворога із масштабами компетенції та повноважень людини.

— Який, на ваш погляд, вихід із культурної кризи?

— Якщо погодитися з тим, що складовою культури є гідність особистості, то виходом із цієї ситуації є забезпечення усіх культурних умов, щоб кожен громадянин України почував себе впевнено та міг вибудовувати сценарій свого життя, який принесе йому щастя. Коли люди почнуть існувати саме в такому режимі, матимуть гордість за свою країну, тоді можна говорити про подолання кризи. За словами одного відомого персонажу, рятування потопаючих — це справа рук самих потопаючих. Тому громадський рух — це солідарні українські громади, які спрямовані саме на відстоювання культурних інтересів і гідного та якісного життя. Якщо в Україні відбудеться рух за культурні права в першу чергу, то суспільство матиме основну стратегію вирішення проблеми.

КОМЕНТАР

Марія МАТІОС, письменниця:

— Проблема надзвичайно складного стану української культури набула публічного та суспільного розголосу. Проведення Надзвичайних зборів демонструє, що проблема нищення культури стоїть у суспільстві дуже гостро. Висока температура суспільства — це показник того, що організм хворий, це ще й зайве підтвердження, що ситуація набула масштабних розмірів і потребує негайного втручання. Іншого способу вплинути на ситуацію немає, аніж громадський контроль за діями влади, реєстр, інвентаризація тих, хто приймає антиконституційні рішення, хто робить погроми, рейдерські атаки. Усіх цих людей треба назвати поіменно — і це стане найкращими способом їх покарання. Але не треба називати їх ворогами. Важливо вказати їхні згубницькі дії й підтвердити нормативними актами чи документами. Все-таки представники влади та всі, хто причетний до нападів на культуру, не дуже люблять, коли їхні імена з'являються у таких реєстрах.