Якось в Авдіївці...

Цей твір А. Куркова увійшов до шорт-листа «Книги року Бі-Бі-Cі-2018». У виставі «Сірі бджоли», як у кращих своїх постановках, В. Малахов розумний і насмішкуватий, тут гра легко балансує на грані мелодрами та іронії, що дарує публіці радість точного упізнавання дійсності й сльози тихого захоплення чесним лицедійством.

Головні герої — Пашка і Сєрий, колишні однокласники, а нині пенсіонери, єдині мешканці покинутого села в «сірій зоні» під Авдіївкою, на вузькій смужці землі між двох армій.

Пашку грає Сергій Бойко, а Сергійовича (Сєрий) — Богдан Бенюк. Нехитрі діалоги цих двох артистів заворожують. Вистава йде три години, тече непоспішно — і притому не здається довгою, тих трьох годин просто не помічаєш.

Все починається з якоїсь майже вінніпухівської інтонації, з перших реплік, які нагадують діалог Вінні-Пуха з Кроликом: «Хто там?» — «Я» — «Хто — я?» Цей зворушливий мотив і надалі не зникає. Його підкріплено ще й тим, що у Сєрого-Бенюка — вінніпухівська комплекція і пластика, а ще він пасічник. Тож двоє друзів провадять вечірні бесіди за чаєм з медом. А мед у сірій зоні гіркий, бо дим війни осідає на квіти. Роздуми про це теж віддалено нагадують репліки Вінні-Пуха про «неправильні бджоли». Точніше, бджоли — правильні, а от війна — ні.

Взагалі, тон розмови про війну в цій виставі знайдено дуже точно, тактовно та обережно, з огляду на те, що публіка не любить занадто прямих, а тим паче нав’язливо-повчальних нагадувань про непохованих солдатів і втрачені домівки.

А йдеться ж якраз про це, й ні про що інше. Але подано це так делікатно, як про війну, смерть і любов розповідають дітям.

Дивовижно, але серйозна драматична ситуація в спектаклі Віталія Малахова вибудувана таким чином, що легко впускає в себе навіть елементи фарсу. Як-от, скажімо, коли в уяві Сєрого постає Янукович — неназваний, але легко впізнаваний. Він приходить по снігу, чогось раптом босий, одначе в пишній шапці, явно позиченій з чужої голови (у цій епізодичній ролі — Федір Ольховський). Або — коли в гості до Сєрого приходить колишня однокласниця Свєтка (Лариса Трояновська) і приносить вечерю. Свєтка з усіх сил спокушає його. А Сєрий же давно нічого не їв! І він продовжує жувати — навіть у Свєтки в обіймах, під стару пісню Алли Пугачової. Подібні деталі надають усьому, що ми бачимо, якоїсь, сказати б, «документальності» — але такої, що її не побачиш у «воєнних» сюжетах телевізійних новин. З отаких от елементарно достовірних ознак живого людського існування й зіткано цей спектакль, який змушує публіку сміятися крізь сльози...

Наступні покази «Сірих бджіл» відбудуться 22 грудня і 16 січня.