«Європейський вибір України тепер не має альтернативи»

У Білорусі Андрія Курейчика називають «людиною з гіперактивною громадянською позицією». Активний драматург і сценарист не лише в реакції на суспільні процеси, він надзвичайно продуктивний у творчості, багато пише і втілює свої твори в театральну або кінопродукцію. У своїх трохи за 30-ть, він автор майже трьох десятків п’єс, які   йдуть на сценах дев’яти країн світу.

Андрій Курейчик частий гість в Україні, він приїжджає на театральні фестивалі, що проводяться в нашій країні, активно спілкується з українськими театральними діячами, дивиться вистави за своїми п’єсами, поставленими тут. Наприклад, у Києві філософська комедія «Чоловік і Вічність» Андрія Курейчика йде в двох театрах — Молодому і ТЮГу на Липках. Театралам цікаво порівнювати різну сценічну інтерпретацію п’єси двома театрами. Також на сцені ТЮГу на Липках йде вистава «Обережно — жінки!» за мелодраматичною комедією білоруського автора.

Схвильовано Андрій Курейчик стежить за тим, що відбувається зовсім поряд з його Білоруссю.

— Мені здається, Білорусь зацікавлена в стабільній і цілісній Україні. Президент Олександр Лукашенко розуміє, що Гомель, Вітебськ, Могильов та наші східні білоруські області можуть легко стати черговими «народними республіками», якщо так вирішать у Москві, — підкреслив Андрій КУРЕЙЧИК. —  Адже там живе майже виключно російськомовне населення. Небезпечний прецедент сепаратизму і дестабілізації лякає білоруське  керівництво. Саме тому Лукашенко демонстративно зустрічався з Турчиновим (Головою  Верховної Ради України, в.о Президента України) ще в ті часи, коли в Кремлі його називали не інакше як «нелегітимний предводитель хунти». Лукашенко відразу розставив акценти: ми визнаємо українську владу, яка прийшла в результаті Майдану, і не визнаємо В.Януковича. Більше того, О. Лукашенко відразу виправдав АТО на Сході України. До речі,  наш державний концерн МАЗ передав величезну партію військових вантажівок для Національної гвардії України. Отже Білорусь, попри на сильний тиск Росії, всіма силами показує, що в цілому країна в цьому конфлікті на боці київської влади. А ось простим людям складніше розібратися в нинішній ситуації: російська пропаганда ллється з кожного телевізора, альтернативних поглядів у електронних ЗМІ практично немає. Хоча ті, хто має вихід до інтернету, можуть отримати і об’єктивну інформацію безпосередньо з України.

— На ваш погляд, чи можна знайти точки дотику і взаєморозуміння між народами методами мистецтв і театру?

— Мистецтво засноване на філософії гуманізму та прогресу. Очевидно, що справжнє мистецтво об’єднує людей, яких би політичних поглядів вони не дотримувалися. На жаль, на пострадянському просторі мистецтво, у тому числі й театр, дуже залежать від держави, а значить і від домінуючої там ідеології. Це видно, як діячі мистецтва в Росії, та й у нас намагаються «ублажити владу», використовуючи болісні політичні теми.

— Ви працюєте в Москві, ваші п’єси ставляться і  в Україні, а також у інших країнах. Анексія Криму, а тепер війна на Сході України розділили багато людей і, зокрема, відомих  діячів культури,  на два непримиренні табори.

— Я не поширюю ідіотизм влади на всю країну. Росія для мене — це не лише Путін, Дугін, Кисельов, Кургінян, це не лише ідеологія експансії та імперіалізму, не лише «самодержавство, православ’я, народність». А це ще й Сахаров, і Бунін, і Пастернак, і Шевчук, і Акунін! Є багато людей, які думають цілком по-європейськи, які розуміють, що для успіху в майбутньому, країні необхідна реальна демократія, відкритість, свобода, повага до міжнародного права. Хоча таких людей, на жаль, не так уже й багато...

— Як драматургові, який вміє «кроїти» життєві ситуації, яким  вам бачиться сюжет стосунків України та Росії в майбутньому?

— Те, що я зараз спостерігаю у стосунках між братніми народами Росії, Білорусі та України — чиста достоєвщина, якийсь страшний варіант «Братів Карамазових». Підлота, крикливство, пиха, хамство, готовність задушити один одного — досягли нині фантастичних розмірів. Я, звичайно, не чекав, що Росія так ударить рідну Україну буквально в спину, користуючись тимчасовими труднощами «брата». Це чисто людська підлота. Я не чекав такої кількості явної брехні — російське телебачення зараз це зухвала, агресивна «хлестаковщина», а інколи і «смердяковщина». І всі розуміють: що вони брехали в очі і з кримськими «зеленими чоловічками», і з «мирними ополченцями», і з «розіп’ятими хлопчиками», і з малазійським літаком... Крим і Донбас отруять стосунки українців і росіян на багато десятиріч. Через очевидну дурість російських імперіалістів, що прийшли до влади, тепер Україна від Росії ще далі, ніж це було в ХVII сторіччі. За ці  місяці відбувся відкат на чотири сторіччя назад у стосунках народів, і скільки займе зворотне зближення — ніхто не знає. Але є й плюс — європейський вибір України, тепер просто не має альтернативи, якщо, звичайно, вона бажає залишитися на мапі світу.