З Бурятії до України

«Подальша доля невідома» — так ще до недавнього часу писалося у різних довідниках про нашого земляка, громадського, культурного та музейного діяча, краєзнавця Іполита Чеславовича Зборовського. Та завдяки зусиллям істориків, краєзнавців, журналістів було віднайдено чимало невідомих раніше матеріалів про цю неординарну особистість. А торік, після публікації в газеті «День» (28 січня 2011 р., нарис «Справа Іполита Зборовського») і появи матеріалу в Інтернеті, мені несподівано зателефонували аж із Улан-Уде... Відгукнулися внуки Зборовського, які до цього нічого не знали про свого діда. Та й про них родичі з України теж не знали...

Днями в Бершадь і Яланець приїздили гості з далекої Бурятії — внуки І. Зборовського Микола та Юрій. Вони до цього часу майже нічого не знали про долю свого діда. Вже кілька років наполегливо шукали в Інтернеті будь-яку інформацію про нього. І знайшли. Перш ніж розповісти про ситуацію, нагадаю коротко непросту біографію Іполита Чеславовича Зборовського.

...Іполит Зборовський народився 1875 року в родині дрібного польського шляхтича, навчався в Ананьївській гімназії, художній школі в Одесі, стажувався в Мюнхенській академії мистецтв. А на початку ХХ століття зрікся дворянства, одружився з простою дівчиною з села Яланець Фросиною, на п’ятнадцять років молодшою за нього. Через це на деякий час у нього зіпсувалися стосунки з батьками. Іполит приписався до сільської громади, організував у селі споживчий, кредитовий та сільськогосподарський кооперативи. Був одним із організаторів першої споживчої спілки в Бершаді, членом правління Подільського губернського кредитного союзу.

Етнічний поляк, він за ментальністю був українцем, вів просвітницьку роботу серед населення, вивчав і збирав пам’ятки історії та культури Поділля, друкувався у пресі тогочасного періоду. Співпрацював із науковцями, зокрема відомим професором Володимиром Антоновичем.

Кілька років у селі споруджувався на кошти Зборовського народний дім, який завершили будувати 1912 року. На фасаді двоповерхової будівлі великими літерами написали слова Франка: «Єднаймося, братаймося в товариство чесне!». Через цей напис Іполит Чеславович мав чималі неприємності з тодішньою владою.

Утім, він ніколи не припиняв дослідницької та просвітницької роботи. Був членом редакції газети «Нова рада», членом-кореспондентом Центрального комітету охорони пам’яток старовини й мистецтва в Україні, 1917 року — головою Ольгопільської народної управи і делегатом до Центральної Ради від партії соціалістів-революціонерів. 1918 року австро-німецька влада арештувала його і засудила до розстрілу. Після скасування вироку він повернувся на Поділля. Тут організував у Бершаді наукове товариство імені Антоновича і краєзнавчий музей. Окружний краєзнавчий музей організував він і в Тульчині. До речі, в цьому місті він збирав матеріали про Миколу Леонтовича, поповнював унікальну колекцію зброї ХVІ—ХVІІІ стст., килимів, писанок... Брав активну участь у врятуванні від руйнації будинку декабриста Павла Пестеля.

А в Яланці створив і очолив комуну під назвою «Праця». Ще 1923 року в хатах селян засвітилися 125 електролампочок — тоді комуна збудувала електростанцію.

Прізвище Зборовського було відомим в Україні. До нього в Яланець приїздив відомий фольклорист і музикознавець, чоловік Лесі Українки Климент Квітка. Побачене у віддаленому селі дуже вразило гостя, він написав про це у своїх подорожніх нотатках.

1929 року Іполита Зборовського за сфальсифікованими звинуваченнями арештували по справі так званої СВУ («Спілки визволення України»). Його майно конфіскували, а самого вислали до Архангельська. Після арешту чоловіка Фросина Панфілівна з чотирма дітьми переїхала до далеких родичів у Чернігів, де працювала на консервному заводі. Коли Іполит повернувся із заслання, він деякий час жив у Чернігові, а потім був знову заарештований.

У деяких біографічних довідниках після цих слів писалося: «Подальша доля невідома», а замість року смерті ставився знак запитання. Але після того, як відкрилися архіви, все стало зрозумілим.

Зборовський у свої останні роки працював у тульчинському музеї, агрономом у яланецькому колгоспі, бухгалтером у тубдиспансері...

У розповні літа 1937-го його прикував до ліжка інсульт. Коли приїхав «чорний ворон», то паралізованого господаря виносили з хати на ношах. Дружина і діти благали не чіпати хворого. Але вірні прислужники режиму ніби й не чули тих слів і не бачили сліз. Один із міліціонерів, побачивши книгу французькою мовою, сказав: «Не по-нашому написано, значить — іноземний шпигун, ворог народу».

У кримінальній справі № 2251, що зберігається зараз в облдержархіві, трохи більше двадцяти сторінок. Розпочато її 4-го, а завершено 6 серпня того зловісного 1937-го. За дві доби вирішено долю людини, перекреслено й приречено на забуття всі її добрі справи. Вже 8 серпня трійка управління НКВС по Вінницькій області прийняла рішення: Іполита Зборовського розстріляти. 25 серпня вирок було виконано. Але рідні про це не знали. Коли я знайомився зі справою, то звернув увагу на те, що в ній не було наведено жодного доказу «антирадянської агітації». Все шито «білими нитками».

Лише 1956 року дружині прийшло брехливе повідомлення про те, що чоловік нібито помер 1942 року від інфаркту в таборі. В листопаді 1958-го Фросина Панфілівна звернулася з заявою на ім’я Генерального прокурора СРСР. Відповідь стала підставою для перегляду кримінальної справи Зборовського і його повної реабілітації.

...У Фросини та Іполита Зборовських було двоє синів і дві дочки. Коли батька забрали, Юрієві вже виповнилося тридцять, В’ячеславу — двадцять вісім, Галині — вісімнадцять, Марії — чотирнадцять. Сини, зрозумівши, що нічого доброго їм як дітям «ворога народу» не діждатися у рідних місцях, самі подалися до Сибіру.

Галину після арешту батька виключили з комсомолу, примушували зректися тата через газету, але вона не зробила цього. Під час війни допомагала партизанам. Потім працювала в Бершаді медсестрою. До речі, її внучка Галина Струтинська стала всесвітньо відомою артисткою цирку, володаркою титулу «Міс Магія», виступає у різних країнах світу. Наймолодша дочка Іполита Чеславовича Марія свої останні роки проживала в Києві, померла у віці 87 років. Свого часу я листувався з нею, вона надіслала мені кілька сімейних знімків та матеріалів про батька.

А от про долю синів Юрія і В’ячеслава ніхто не знав. І лише після публікації в «Дні», а відтак і появи нарису в Інтернеті обізвалися з Бурятії внуки Іполита Чеславовича — близнюки Микола та Юрій, яким уже по 64 роки. Днями вони приїздили в Бершадь і Яланець, побували в будинку, спорудженому на кошти їхнього діда (зараз тут сільська рада, відділення зв’язку, обрядовий зал; приміщення, якому цьогоріч виповнюється сто років, міцне, добротне і служитиме людям ще багато років). У місцевій школі директор Валентин Олійник розповів про те, як вшановують пам’ять славного земляка. Тут є куточок, присвячений Зборовському. Одну з вулиць Яланця названо його іменем.

Є експозиція про Іполита Чеславовича й у районному музеї, де також побували наші гості.

Мене цікавило, як склалося життя дітей Зборовського після їхнього від’їзду з України. Юрій та Микола розповіли, що їхній батько, Юрій Іполитович, працював агрономом у військовому радгоспі, був комісований із армії через хворобу. Помер у віці 52 роки від інсульту. Про свого репресованого батька майже нічого не розповідав дітям. Дружиною його була українка з Чернігівської області Марія Терентіївна Томко. Крім близнюків Юрія і Миколи, були у них ще сини Олександр і Володимир. Усі закінчили один авіаційний технікум, працювали на авіазаводі в Улан-Уде.

До речі, син Олександра Євген з 1987 року живе в Києві. І він до появи матеріалу в газеті та Інтернеті не знав, що у цьому ж місті проживала його двоюрідна бабуся Марія, а зараз проживають інші родичі.

Юрієві та Миколі Юрійовичам непросто було приїхати з Бурятії до Бершаді. Адже це не одна тисяча кілометрів. Тому вирушили спочатку літаком до Москви, звідти поїздом до Києва, а потім Євгеновою машиною — на Вінниччину. Тут вони зупинилися у родичів по Галині Іполитівні. Відтепер зв’язки з українською ріднею встановлено. І не останню роль у цьому зіграла газетна публікація. Російські Зборовські хочуть зробити у своїх помешканнях куточки, присвячені їхньому славетному предкові — подолянину Іполитові Чеславовичу. Повезли з України чимало матеріалів для цього.

А ще вони мають надію, що в самій Росії віднайдуться й родичі по братові Юрія, їхньому дядькові В’ячеславу, бо в життєвій круговерті багато років тому зв’язки з ним та його дітьми теж були втрачені. Тож пошуки тривають.

До речі, матеріал про Іполита Зборовського став основою для статті в Енциклопедії Сучасної України.