За лаштунками Національної опери

Зо два десятки людей скупчилися біля пам’ятника Миколі Лисенку. Дме холодний вітер, а на монументі розвівається синьо-жовтий прапор. Лариса Тарасенко, співробітник видавничо-інформаційного відділу Національної опери України, веде групу трохи змерзлих людей — закохані пари, підлітки, мами з малечею та й ми з фотокором «Дня» — до театру. Ходити на вистави зараз стає модним. Але мало хто був за лаштунками театру. Нещодавно Національна опера почала влаштовувати тури... за сцену. На одній із таких екскурсій побували кореспонденти «Дня». 

ТРОХИ БІОГРАФІЇ

«Театр починається з вішалки» — знаменитий вислів  К. Станіславського. Національна опера починається з площі Театральної — під нею розташовується величезний машинний зал, який забезпечує вентиляцію приміщень. Раніше він був у підвалі, де нині — гардероб. А вішаки розміщувалися у фойє, по боках від глядацького залу. 

— Будівлю театру звели 1901 року, і за час існування вона пережила дві серйозні реконструкції, — розповідає Лариса ТАРАСЕНКО. — Перша — 1936-го. На вулиці це виглядає просто як добудова до основної споруди. Основні зміни відбулися у 1980-х. Тоді під площею вирили величезний рів глибиною у кілька поверхів — для машинного залу і зробили гардероб. 

РЕКВІЗИТОР СЕРГІЙ ПОКАЗУЄ, НАСКІЛЬКИ МИСТЕЦЬКИ ЗРОБЛЕНО БУТАФОРСЬКИЙ КЛИНОК, ЯКИЙ ВИКОРИСТОВУЮТЬ В ОПЕРІ «АЇДА». ВИШУКАНЕ РІЗЬБЛЕННЯ, ІНКРУСТАЦІЯ... ВЗАГАЛІ, РЕКВІЗИТ У ТЕАТРІ МАКСИМАЛЬНО НАБЛИЖУЮТЬ ДО ОРИГІНАЛУ

Постійна оперна трупа з’явилася у Києві ще 1867 року — вона працювала у приміщенні міського театру, яке згоріло 1896-го. Нинішня опера збудована за проектом архітектора Віктора Шретера, у стилі неоренесансу. П’ять тисяч метрів червоного бархату і кілограми сусального золота використали для оздоблення будівлі! 

ПРО ШЕВЧЕНКА Й ОПЕРУ

За більшовиків назва театру звучала, як какофонія: Держопера імені Карла Лібкнехта (Карл Лібкнехт — один із засновників компартії Німеччини, активіст робітничого руху, його зв’язки з театром туманні). Тож коли 1939 року театр отримав ім’я Тараса Шевченка, у цьому було більше логіки. Хоча й це було чистою ідеологією. «1930-ті роки були важкими для української культури. Але до 125-річчя поета-демократа зробили таке послаблення. Київ отримав його пам’ятник, університет і театр — його ім’я», —  пояснює Л. Тарасенко.  

КРІСЛА ПРИБРАЛИ ЗАРАДИ МУЗИКИ

У залі опери вирували пристрасті. Так, 1911 року анархіст Дмитро Богров застрелив російського прем’єр-міністра Петра Столипіна. Це відбулося в антракті вистави «Казка про царя Салтана».  Столипін сидів у першому ряду, на 17-му місці — тому і нині деякі глядачі з побоюванням ставляться до крісла з таким номером. Але цього місця вже немає: за час існування театру двічі розширювали оркестрову яму і робили це за рахунок глядацького залу — прибрали перші два ряди. 

ЗА ЛАШТУНКАМИ МАЛЕНЬКІ ТЕАТРАЛИ ЗМОГЛИ ПОТРИМАТИ У РУКАХ ЛУСКУНЧИКА — ГЕРОЯ ОДНОЙМЕННОГО БАЛЕТУ ПЕТРА ЧАЙКОВСЬКОГО

Сьогодні у залі опери вміщується 1300 глядачів (коли театр тільки відкрили, було майже 1670 місць). Але, крім перших рядів, пожертвували центральною ложею амфітеатру — там розмістили пульт керування світлом. А найбільше місць зникло на гальорці, на третьому ярусі. У 1980-х прибрали стоячі місця — «райок». «Там постійно освистували артистів, студенти галасували. Тому «райком» легко пожертвували», — розводить руками Тарасенко.  

СЦЕНА З НАХИЛОМ

Якщо придивитися, можна побачити, що сцена театру має нахил.  Це «професійний» нахил — 4-5 градусів. Між авансценою і ар’єрсценою, задником, є перепад у цілий метр. Це потрібно, щоб створити 3D-ефект, просторову перспективу. 

Щоб артисти балету не падали в оркестрову яму, їх з ранніх років привчають до того, що сцена під нахилом. «У професійних училищах майбутніх артистів поступово переводять з класу до класу — щоразу з більшим нахилом підлоги. Тож вестибулярний апарат поступово звикає до цього», — пояснює Тарасенко. 

СЬОГОДНІ ЗАЛ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОПЕРИ ВМІЩУЄ 1300 ГЛЯДАЧІВ. ВІЛЬНИХ МІСЦЬ НА ВИСТАВАХ ЛИШАЄТЬСЯ МАЛО — НИНІ ТЕАТР У ПОШАНІ. В ОПЕРУ ХОДЯТЬ ШКОЛЯРІ І СТУДЕНТИ, ПЕНСІОНЕРИ, ДИПЛОМАТИ, ВІЙСЬКОВІ

Нинішня Національна опера була одним із перших театрів у Європі, де вся механічна апаратура працювала на електриці. Ще одна новація — вже початковий проект театру мав протипожежну завісу. Зробили цю завісу з металу.  

МАГІЯ РЕКВІЗИТУ

Шматки кольорового пластику перетворюються на лискучі яблука, груші, кукурудзу, а шпагою з вишуканою різьбою можна вимахувати направо і наліво — вона цілком безпечна, адже є бутафорською.

Раніше для створення реквізиту в основному використовували пап’є-маше — масу з паперу і клею. Такий матеріал легкий, недорогий і не б’ється. Сьогодні використовують безліч інших матеріалів: тканину, поролон тощо.

Реквізит максимально уподібнюють оригіналу. Так, японська парасоля з вистави «Мадам Баттерфляй» зроблена за технологією кінця ХІХ ст. — час, коли розгортається дія опери. Її зроблено з паперу і дерева, пейзаж із соснами на ній намальовано вручну.  

БАЛЕТНА МАТЕМАТИКА

АЛХІМІЯ ТЕАТРУ. ІЗ СОЛІСТАМИ БАЛЕТУ ЗАЙМАЄТЬСЯ ТЕТЯНА БЕЛЕЦЬКА, ПЕДАГОГ-РЕПЕТИТОР. ГОДИНИ ТЯЖКИХ ФІЗИЧНИХ ЗУСИЛЬ — І ГЛЯДАЧ МИЛУЄТЬСЯ НА ДИВО ЛЕГКИМИ ПА АРТИСТІВ

Ми вдягаємо бахіли і заходимо у репетиційну залу, де займається пара молодих солістів балету. «Раз, два, три, чотири!» — вираховує ритм педагог-репетитор Тетяна Белецька. За роялем концертмейстер грає мелодію, під яку відточують па артисти. Цей танець здається вищою математикою: треба прорахувати все до деталей, потрапити у ритм і в потрібну точку простору. Ми причаїлися в куточку — стишили дихання, застигли, постояли з десять хвилин і навшпиньки вийшли.  

МАРСЕЛЬСЬКІ ЩИПЦІ І КОРОБКА З ВУСАМИ

У приміщенні гримувальної служби атмосфера веселіша. Одразу впадають в око кілька болванок для перук. Місця мало, і здається, що людей тут багато. Хтось із працівників копирсається у ящику столика з косметикою, хтось чекає артиста, щоб нанести грим. Загалом у гримувальній службі Національної опери працює 14 гримерів. Їх інструментарій екзотичний: наприклад, марсельські щипці для завивки, які треба нагрівати на спеціальній пічці (їх конструкцію розробили майже 150 років тому). Сучасні електричні плойки швидко ламаються, тому їх не використовують. А у когось на столику лежить коробка з написом «Польські вуса»... 

В одній частині приміщення роблять грим чоловікам, напроти — зачіски жінкам. Артистки, якщо грим нескладний, накладають його собі самі.  

ГОЛОВНЕ ДИВО ТЕАТРУ

З гримувальної виходимо у просторе фойє опери. Вже пролунав другий дзвоник — незабаром почнеться вистава. З’явилися працівниці з програмками, хтось шукає, з якого боку краще зайти до партеру, хтось потягує шампанське. 

Чимало екскурсантів йдуть до залу займати свої місця. Театр люблять. «На екскурсію привела мама, яка також сюди пішла, — розповідає школярка Анастасія. — Екскурсія справді цікава. Найбільше вразила сцена. Вона більша, ніж здається на перший погляд. У театрі буваю порівняно часто — раз на один, два, три місяці. Нещодавно була тут на балеті «Спляча красуня».

Лунає третій дзвінок, повільно гаснуть 200 лампочок театральної люстри, оркестр грає увертюру до опери «Любовний напій» Г. Доніцетті. І хоча на сцені штучні фрукти і вже відомо, що об’єму мальованим декораціям додає нахил сцени, емоції артистів звичайні, справжні — і захоплюють вони по-справжньому. У чому секрет — за лаштунками не підглянеш...