Забуті нотні скарби і... Google

Ох уж цей карантин! Коли ще ми мали б можливість знайти цікаві факти й історії? На це завжди бракувало часу, слушної нагоди, а головне — бажання. А зараз, набравши в запиті Google слово «карантин», чого тільки не побачиш! Випадає фото — на ньому обкладинка старовинних нот: «Карантин». Опера-водевіль на одну дію. Музика О. Верстовського. Увертюра Г. Мейєра, яка вперше була представлена в Санкт-Петербурзькому Большому театрі 26 липня 1820 року». Влітку буде 200 років від дня прем’єри. Цікаво? Так.

Ми знаємо композитора Олексія Миколайовича Верстовського (1799—1862 рр.) як автора «Аскольдової могили» — першої опери, з якої з небаченим успіхом розпочала свої виступи оперна трупа в Києві. Дія опери відбувається у знайомому київському пейзажі. Популярність опери про Київ, про Дніпро виявилася нечуваною! Уривки виконували навіть шарманщики із Лондона, Парижа, Берліна, Відня, граючи мелодії з опери «Гой ти, Дніпро», «Ах, подруженьки, як сумно», «За старих часів мешкали діди», «Уже як віє вітерець». Усі чотири дії «Аскольдової могили» супроводжуються прекрасною музикою в популярних ритмах маршу, мазурки, полонезу, низкою арій та хорових партій, які стали народними. Головна ж причина популярності опери криється в особливостях музичної драматургії. Видатний російський критик Сєров писав: «У Верстовського є легкість, веселість, жвавість, різноманітність, спритність розпоряджатися сценою».

Звідки такий і мелодичний, і драматургічний талант? Почнемо з початку.

Народився Олексій Миколайович Верстовский в маєтку Селіверстових у Тамбовськії губернії 18 лютого (1 березня) 1799 року. Дід Верстовського — генерал Селіверстов — привіз із військової кампанії полонену туркеню. Катерина Друга дозволила їхній шлюб — за умови «припинення прізвища». Так Селіверстов став іменуватися Верстовським (кількість букв залишилася тією ж). Родина Верстовського була музичною, в будинку музикували завжди. Батько мав власний кріпосний оркестр. Усе це сприяло розвитку музичних здібностей хлопчика. У вісім років він уже виступає в самодіяльних концертах, у десять — бере участь у відкритому концерті. Але що цікавіше — саме з цим новим прізвищем композитор Верстовський був зарахований до... Польського шляхетного товариства. Ще раз — Польського. У Тамбові.

Зазначаючи історичні факти, що до Тамбовської губернії свого часу не без участі тієї ж згадуваної Катерини переселили чимало козаків, які добре зналися на військовій справі (причому якраз при поселенні вони й отримували нові прізвища замість козацьких: Селі-Верстов, Семі-Верстов чи Курін замість Курінного), — під час війни з Наполеоном такі місцеві «тамбовці» відзначилися як герої 1812 року. Принаймні стає вже більш зрозуміло, чому Верстовський так цікавився історією, пов’язаною з українськими чи польськими подіями. І писав твори, які таким чи іншим чином перетиналися з польськими та українськими сюжетами. Серед цих творів опера «Пан Твардовський», романс на вірші Пушкіна «Козак» та останній написаний ним твір — кантата «Бенкет Петра Першого». Як кажуть італійці — Бог їм у допомогу в цей наш складний карантинний час — «коктейль у крові дає найкращий смак». Отож, небезпідставно можемо припустити в генетиці Верстовського коктейль не лише російський, а й поляків з турками.

Що ж до музики, то хоч і писав музику він у досить різноманітних жанрах, але перевагу віддавав вокальним. Романси Верстовського «Старый муж», «Черная шаль», «Однозвучно звучит колокольчик» виконували скрізь — від аристократичних салонів до шарманщиків на базарах. А водевілі, мелодрами, театралізовані кантати й балади, які часто йшли в ті часи на сцені Большого театру і являли справжню мистецьку прелюдію його серйозних опер, були улюбленими жанрами композитора. До речі, опера-водевіль «Карантин» ішла на сцені Большого тричі.

Французьке слово vaudeville походить від слова vaux-de-Vire, тобто від назви долини річки Вір у Нормандії — місця, в якому народився народний поет Олів’є Бассель, який саме там першим почав складати гумористичні пісеньки, названі водевірами, а пізніше — водевілями. Тож тепер коротенько — про літературну частину «Карантину». Отже, «Карантин» — то є другий твір у водевільному жанрі композитора. Але і перший, і другий мають одного й того ж лібретиста...

І тут на нас чекає наступний сюрприз, бо автор лібрето знайденого водевілю «Карантин»... останній нащадок гетьмана Богдана Хмельницького, Микола Іванович (1.VIII.1789, Петербург — 3.IХ.1846, Петербург), відомий драматург. Народився в сім’ї доктора філософії Кенігсбергського університету (ого, куди занесло нащадків гетьмана!), служив у міністерствах закордонних справ, юстиції, внутрішніх справ. Із 1812 року — ад’ютант начальника Петербурзького ополчення, брав участь у закордонному поході 1813—1814 рр. — і дійшов з козацькими полками аж до Парижа. Згодом став губернатором Смоленська, і під його керівництвом почалося будівництво шосе Смоленськ — Москва саме на отій великій смоленській дорозі, якою після пожежі Москви відступав Наполеон...

Дружба з цим чоловіком була напрочуд корисною для молодого Верстовського — занадто цікавою людиною був старший за нього на десять років останній Хмельницький. Хоча разом вони по молодості не смоленські шляхи будували, а складали водевілі!

Що ж являє собою опера-водевіль? Якщо стисло, це — музично-сценічний жанр, у якому чергуються вокальне виконання і розмовні сцени. В операх-водевілях вокалом можуть виконуватися не лише арії, а й діалоги ба навіть бесіди кількох дійових осіб. Опера-водевіль ближчою є до опери, аніж до оперети, проте в наш час її називають то оперою, то оперетою.

Опера-водевіль з актуальною назвою «Карантин» за змістом така ж невигадлива і проста, як сюжети майже всіх комедій дель арте — з традиційною парою розлучених закоханих, перевдяганнями, обманом наглядачів та щасливим фіналом. Задіяні особи — красуня Арбатова, Стрельской, «смотритель» Шляхтенко, Ленушка — у фіналі співають тексти, які можна зараз друкувати у «Фейсбуці»: «Что пиеса наша, скажут, Удалася или нет? Что же зрители прикажут Мне сказать тому в ответ. Быть смотрителем ужасно, Где такая кутерьма, Хоть и можно, но опасно, Все больные да чума. Там не нужны эти средства, Где счастливым быть хотят, Где невеста без кокетства, А жених не так богат...» Звучить цілком доступно й настільки сучасно, що так і проситься на сцену, де матиме безперечний успіх!

Але набагато цікавіше те, що випадково знайдений файл під час карантину може стати початком цікавих історій, ідей, легенд і, можливо, нових вистав і творів.