Заповідник у Чигирині: наука виживання
Є маленьке, але славне містечко в Україні — Чигирин, яке не один десяток років було столицею гетьманської України, місто козацької слави, звідки почав свій визвольний похід Богдан Хмельницький і де поруч, усього лише в декількох кілометрах, знаходилася його батьківщина — село Суботів зі старовинною церквою й чудовими, чарівними пейзажами. Історична справедливість вимагала, щоб ці місця було увічнено. Цього й домагався Василь Іванович Полтавець. Як не дивно, бюрократичну машину було зломлено. Полтавця швидко викликали в райком партії й поставили перед фактом, мовляв, ти затіяв цю справу — ти й розплутуй. А в березні 1989 року було видано постанову Ради Міністрів УРСР про створення Чигиринського історико-культурного заповідника. Директором його й було призначено вчителя з села Стецівка.
— Як зараз пам'ятаю цей перший день, коли я прийшов у маленьку кімнатку в приміщенні райкому партії, що її нам виділили, й сам друкував свій перший наказ по заповіднику: «Приступаю до виконання обов'язків директора заповідника. В. І. Полтавець».
Спочатку все було добре — й допомога Міністерства культури, й ентузіазм місцевих патріотів. Але старі власті пішли в небуття, а нові й самі не знали, як звести кінці з кінцями. Першого удару завдала постанова уряду про припинення нового будівництва. Головний акцент тоді ставився на завершеннi недобудованих об'єктів. А споруда музею — лише в планах, хоча кошти на його будівництво вже було виділено. Полтавець приймає несподіване рішення — всі наявні кошти обертає на створення виробничо-будівельної бази, а сам, разом із невеликим штатом однодумців, переїжджає в будівельний вагончик, оскільки й з райкомівського кабінету його ввічливо попросили. Але як же бути з музеєм? Адже будувати нове не можна, а від колись могутньої козацької фортеці, що входить у територію заповідника, залишилася лише купа каміння на високому пагорбі. Полтавець робить ще один сміливий крок.
Після прийняття постанови Кабінету Міністрів «Про підготовку до 400-річчя від дня народження Богдана Хмельницького» він знаходить у далекій столиці оригінал проекту будівлі присутственних місць у Чигирині, розробленого архітектором Кедріним на початку ХIХ століття, що розташовувалася свого часу просто під кріпосним пагорбом, і починає її відтворення, благо заборона на реставраційні й відновлювальні роботи не поширювалася. Академік архітектури С. Кілесо знайшов щоденники Кедріна, які виявилися просто безцінними, оскільки там фіксувалася навіть кількість цвяхів, що вбиваються в кожну балку. А виробничу базу до того моменту Полтавцем було вже створено. Мало того, маючи в наявності чотири автомобілі багатофункціонального використання, три трактори й екскаватор, заповідник почав заробляти гроші самостійно. Оскільки техніка, що була в експлуатації невеликого містечка (в Чигирині мешкає 10100 жителів), від часу зносилася, то до Полтавця почали звертатися не лише комерційні структури, але навіть міські та районні власті.
Можливо, когось і бентежить така активна комерційна діяльність установи культури, але факт залишається фактом. Сьогодні заповідник — це архітектурно-історичний ансамбль із комплексом музейних і адміністративних споруд, що знаходиться біля підніжжя пагорба, на якому височить величний монумент Богдану Хмельницькому. Розпочато реставрацію фортеці, зруйнованої турками 1678 року, поповнюються музейні фонди. Відкрилося виробництво керамічних виробів у точній відповідності до аналогів «головківської» кераміки. Наукові співробітники заповідника, ознайомившись із керамічними виробами сучасних чигиринських гончарів, виявили, що їхнiй орнамент і характерні прийоми обробки в точності повторюють археологічні знахідки, створені... 400 років тому. Зараз кераміку чигиринських майстрів можна зустріти не лише в Києві але й за межами України.
Чигиринський історико- культурний заповідник займає площу 1236,5 гектара. Сюди входить село Суботів, віковий Холодний Яр із тисячолітнім дубом, що прикрашає, до речі, етикетку знаменитої горілки з однойменною назвою; величезне скіфське городище площею 200 гектарів, яке чекає ще свого Шлімана, оскільки розкопа но порівняно мало, а археологічні знахідки, переважно у вигляді фрагментів кераміки, щороку просто переорюються тракторами в період сільськогосподарських робіт. Археологи останнім часом з'являються тут не часто, хоча місця ці для них благодатні. Нещодавно, приміром, було знайдено бронзовий шолом скіфського воїна VI століття до нашої ери. Тут же знаходиться й Мотронинський православний монастир, про який свого часу складалися легенди. Але найунікальніше — це факт існування самого заповідника, для появи якого навiть шансів майже не було. Дійсно — фортеця не збереглася, від родового маєтку Богдана Хмельницького залишився тільки підмурівок, скіфське городище являє собою величезне поле із земляними валами, тобто виник заповідник практично на рівному місці.
Зараз Чигирин, Суботів і Холодний Яр відвідують туристи з Черкас, Києва, іноді гості з далекого зарубіжжя завітають. Це також дає деякі кошти для функціонування заповідника. Адже сьогодні державне фінансування становить 10 відсотків, а основний контингент екскурсантів — школярі. Щоб не згас інтерес до вітчизняної історії й культури, екскурсії для них часто безкоштовні. Але й за цих умов Василь Полтавець не сумує. Планує завершити у фортеці реставрацію бастіону Дорошенка, відтворити садибу Богдана Хмельницького в Суботові, створити туристський, етнографічний комплекс у селі Стецівка...
