Знак доби в часі та просторі

Задекларований як навчальний посібник трьохтомник кандидата історичних наук, народного депутата України Ігоря Шарова приваблює якоюсь стриманою урочистістю, доброю поліграфією, численним ілюстративним супроводом. Книжка перша — «100 визначних місць України» — всім своїм змістом утверджує: сьогодні Україна для цілого світу вже не terra incognita, ця земля — не тільки певна площа в кількасот тисяч квадратних кілометрів, а й, перш за все, — самобутній край із багатою тисячолітньою історією та культурою.

Гордість кожної країни — її люди. Саме про них — отих будителів національного духу, працьовитих і волелюбних трударів, — наступна книжка «100 славних імен України». І поруч із ними третя — «100 сучасників: роздуми про Україну» — як логічний підсумок пройденому нашою державою шляху.

Поштовхом до виникнення ідеї — створити, як зазначає автор у вступному слові, «літописний іменний звід своєї історії», — стала розмова з одним із депутатів кнесету. Вона відбулася під час відвідин Ігорем Шаровим Ізраїлю в складі делегації українських парламентарів. Довідавшися, що його співрозмовник із України, ізраїльський політик висловив здивування: «У вас близько 50 мільйонів населення, а я майже нічого не знаю про Україну».

Від тієї розмови минуло понад п’ять років. І от сьогодні ми говоримо вже про друге видання цього тритомника (Київ, видавництво «АртЕк», 2004) — маємо три доволі важкенькi томи, кожен, нівроку, по 500 сторінок.

Розглянемо ближче ці книжки, почавши з аспекту, так би мовити, територіального. Отож — «100 визначних місць України». Відразу зринає: авторові, певне, досить нелегко було визначитися навіть із отією сотнею місць з-поміж сотень і сотень сіл, містечок, великих потужних міст… І ще врахуймо: цікавезна історія України — як та унікальна мозаїка — складається ще й із отих окремих «маленьких» історій скель, урочищ, старовинних фортець… І добре, що оті «місцеві» об’єкти авторської уваги, попри усталений рейтинг визнання, стають у цій книжці повноцінними складовими нашої історії.

У поданих нарисах розгалужені відомості поєднуються із конкретним фактажем та окремими цікавинами, які доносять до читача «присмак» певного історичного відтинку. Так, поруч із відомостями про Трипільську культуру, Михайлівський золотоверхий, декабристський рух і Україну — читаємо лаконічний у своєму трагедійному вимірі текст про Биківню, а розповіді про Шевченків край, кераміку Опішні чи ландшафти першої Запорозької Січі якось тепло зігрівають душу.

Важко перелічити всі ці «точки відліку», яким приділено увагу: це і люди, що творять Історію, вміщено дані про битви на цій землі, економічні та історичні викладки про перші промислові підприємства та відомості про військові формування, а ще — витяги з Іпатіївського, Радзивилівського літописів, літопису Величка, з «Повісті минулих літ», із давніх авторів — Геродота, Г. Л. Боплана, П. Алеппського...

Ілюстративний матеріал — це й підібрані зі смаком світлини та гравюри, акварелі, літографії, представлено й дереворити, старовинні листівки... Уваги автора не оминув і суто мовознавчий аспект: подано етимологію (тобто походження. — І. Ф. ) гідронімів, топонімів.

Книжку «100 визначних місць України» з цікавістю прочитають студенти та школярі, викладачі історії, літератури, знадобиться вона краєзнавцям, екологам і всім небайдужим людям.

Про книжку другу. Ота внутрішня сув’язь, що поєднує увесь тритомник, особливо відчутна, коли беремо до рук саме цю книжку — «100 видатних імен України». Весь її зміст — у епіграфі: «От де, люде,/ наша слава,/ Слава України!» Самі ж матеріали в ній оформлено так: спочатку подано фото та визначення, точніше, своєрідне представлення особи, потім — власне нарис, за ним, як правило, цитатний ряд. Серед репрезентованих імен — Нестор-літописець, Ярослав Мудрий, І. Мазепа, Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, М. Гоголь... У цьому високому реєстрі представлено й ті імена, про які українська громадськість багато почула саме в останні десятиліття. Це один із піонерів ракетної техніки Ю. Кондратюк; фізик І. Пулюй; авіаконструктор І. Сікорський; учений-енциклопедист Д. Чижевський. Фахово подано нариси про всесвітньо відомих українських учених Євгена Оскаровича Патона та його сина Бориса Євгеновича. А ще мовиться в цій книжці про палеонтолога М. Андрусова, хіміка-аналітика А. Бабка, патофізіолога О. Богомольця...

Цікаво, що й спортивну тематику не обійдено увагою. У її ретроспекції — постать легендарного борця у важкій вазі Івана Піддубного, день сьогоднішній представляє уславлений легкоатлет Сергій Бубка.

Серед тих, хто увійшли в новітню історію України, — перший Президент незалежної України Леонід Кравчук та Президент України Леонід Кучма.

А все ж ця книжка справляє враження дуже насиченого за фактажем довідника, який після усунення буквально кількох недоліків може цілком претендувати, за визначенням І. Шарова, на «довідник духу нації».

Епіграф до книжки третьої — «100 сучасників: роздуми про Україну» — такий, як і до книжки першої, — відоме Шевченкове: «Борітеся — поборете,/ Вам Бог помагає!/ За вас правда, за вас слава/ І воля святая!»

Неоднозначність нашого складного часу широко й неупереджено представлена не тільки за «переліком імен», а й, безумовно, викладом різнобічних поглядів на сучасне та майбутнє України. До речі, у книжці, як на представницькому державному форумі під світлом яскравих софітів, висвітлено постаті президента, народного артиста та священика, фінансиста й освітянина, політика та лікаря... Побудова матеріалів така: спочатку фото і т. зв. «об’єктивка», далі — нарис чи інтерв’ю. Найперше притягають увагу гарні заголовки. Вони сприймаються як своєрідні гасла, що можуть бути, по суті, і досить глибоким, об’єктивним визначенням змісту всієї книжки загалом. Це — починаючи від твердження Леоніда Кучми «Незалежна Україна відбулася остаточно і безповоротно» — й аж до висновків І. Драча («Ми єдиний і могутній народ») та В. Чепелика («Тяжка праця й — перемога»).

Ота до певної міри незаангажованість автора ще на етапі вибору імен і позначилася на багатовекторності поглядів, концепцій, викладених у томі третьому. Тут і питання утвердження державності, становлення демократії в Україні, причини економічних негараздів і подолання духовної кризи, стан сільського господарства, промисловості, науки — поруч із питаннями екології, інформаційної політики та пошуками шляхів покращання інвестиційного клімату…

Саме такий різнополюсний розкид думок (а відтак і імен) і веде до сприйняття представлених у книжці особистостей уже як певних орієнтирів в українському політикумі. Якщо, наприклад, народний депутат Юхим Звягільський, міркуючи про власну долю, не боїться торкатися «гострих» питань, то директор Інституту журналістики В. Різун викладає свої погляди на проблеми «допустимих компромісів». Народний депутат України П. Порошенко головною перешкодою на шляху подолання кризи вважає наявність закритих монополізованих галузей, а економіст В. Лановий наголошує: «Ми можемо бути економічно залежними, але повністю захищеними з погляду національних інтересів».

Знаходимо у книжці зважені міркування-підсумки («Економіка не може бути «трохи ринковою»: ринок або є, або його немає» — С. Тігіпко), болючі емоції («Здешевіла праця лікаря, а з нею й людське життя» — О. Шалімов), чи, скажімо, настановчі життєві орієнтири («Якщо обираєш добро на землі, борешся зі злом, то й у вічне життя входиш людиною, котра прагне світла» — Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет).

Саме ця, третя книжка сприймається як адекватний і цілком вірогідний документ нашого буремного часу. Деякі ж рядки з неї звучать як передбачення. Юрій Щербак, колишній Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ізраїлі, США й Мексиканських Сполучених Штатах і Канаді: «…Ми опинилися в епіцентрі Історії… Ми є маленькими свідками Великої Мутації, що відбувається у світі, й Україна є однією з зон, де генетичні зміни йдуть у шаленому темпі». (Увага, читачу! Зосередься, вчитайся, вдумайся).

Трьохтомник Ігоря Шарова про визначні місця України, її видатних людей минулого та наших сучасників помітно вирізняється з-поміж багатьох книжок. «Ця книга, — підкреслює автор, — задумана як природна відповідь на основоположні питання, що так чи інакше постають перед нами у всій повноті із завидною регулярністю: Хто ми? Чиї ми діти? Куди ми йдемо? Що чекає на нас завтра?» І це — відправна засада, на якій було упорядковано книжки. А різнохарактерні матеріали, що увійшли до них, несподівано постали у певній триєдиній цілості. Об’єднані авторським задумом, у різноголоссі нашого сьогодення, вони звучать як іще одне схвильоване й чесне слово про Україну.