«Революція скінчилася. В ефірі бракує не «попси» та «стрімів», а якісних програм»

Реанімувати роботу Національної телекомпанії України — справа необхідна, важлива і, як з’ясувалося, надзвичайно складна. Тим паче, що з 1 січня наступного року заплановано переформатування цього мовника в канал суспільного телебачення. Новий очільник НТКУ, досвідчений і висококваліфікований журналіст і талановитий медіа-менеджер, новатор і справжній ентузіаст своєї справи Зураб АЛАСАНІЯ вже представив одразу 15 нових проектів із модернізації свого каналу. Вони  стануть основою суспільного мовлення. На зустрічі зі слухачами Літньої школи журналістики «Дня» пан Аласанія відверто розповів про концепцію майбутнього суспільного мовлення, його контентні пріоритети й те, чи буде готове українське суспільство не лише дивитися канал, а й платити за нього.

«Керівник Першого Національного — людина, що має алібі перед історією. Ви знаєте, що для мене ті люди, які  1999 року, як і газета «День», виступали проти обрання Кучми на другий термін, були нашими союзниками.

Зураб був у Харкові, тоді ще працював на ОДТРК, тому він знає, як це було складно. Новітня історія для нас неперегорнута, тому що ці відголоски ми чуємо в сьогоднішньому житті. Але, звісно, зараз кажемо передусім про те, що треба змінити телекартинку, що наш національний простір — це частина внутрішньої загрози, тому всі ми хочемо від Першого Національного дива. От людина, від якої ми очікуємо, що Перший Національний нарешті стане законодавцем норми в інформаційному просторі. А ми всі казатимемо: «Ми бачили людину, яка це почала!» — представляючи гостя, сказала головний редактор газети «День» Лариса ІВШИНА.

ПРО МАЙБУТНЄ СУСПІЛЬНОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ

— Держава зараз слабка. Немає єдиного центру прийняття рішень. Але в мене є дуже велика надія, що держава за два-три роки все одно прийде до тями, все одно стане сильною. Так буде. До тих пір ми маємо зробити вільне телебачення. Вільне від олігархів і від держави. І це — єдина мета, заради якої я прийшов у НТКУ, — говорить Зураб АЛАСАНІЯ. — Щоб сьогодні модернізувати Перший Національний, зробити сучасне технічне переобладнання, треба 35 мільйонів євро. Просто — за один раз взяти ці гроші й використати на канал. Це не є неможливим. Але, якщо я навіть отримаю ці гроші, десь півтора року піде тільки на інсталяцію всього цього обладнання. Тобто зараз у мене немає нічого. І через рік, коли відкриємо Суспільне ТБ, — не буде нічого. Тому вихід — об’єднання зусиль. Суспільне ТБ має стати платформою для кожного, хто хоче й може працювати. Це можуть бути комерційні канали, можуть бути продакшн-студії, окремі творчі об’єднання. Запрошую всіх до створення каналу. Так, спочатку це буде ніби вінегрет. Але ми будемо уважно моніторити запити аудиторії. Якщо глядачі надаватимуть перевагу низькоякісному продукту, наприклад, творчості Поплавського, ми будемо трохи «підправляти» і виховувати їхні смаки. Обов’язково додамо класики, джазу, якісної документалістики. Цей контент «просаджує» комерційні канали. Якщо в ефірі йде документалка, навіть якісна, — рейтинги відразу падають. Але нам на першому етапі рейтинги не важливі. Рейтинги довели комерційні канали до того, що вони зараз роблять. «Золоте правило» нашого ТБ: якщо хочеш рейтингів, просто зроби порно. Рейтинги одразу піднімуться. Хоча вони це й роблять, не в прямому сенсі, звісно, але десь поблизу.

Майбутнє Суспільного ТБ прямо залежить від нових кадрів. Усіх я звільнити не можу. Революційні методи — це класно, але революція рано чи пізно закінчується. Якщо ми постійно ходитимемо з автоматами Калашникова, в країні ніколи не буде ладу. Я теж можу зайти з «калашниковим» в НТКУ зі словами: «Усі геть!», і вони підуть. А що потім? Наступний прийде до мене з таким самими автоматом.

ПОГЛИНАННЯ «ГРОМАДСЬКОГО ТБ»

— У майбутньому суспільне мовлення поглине «Громадське». Абсолютно так і відбувається. Але нашим модним журналістам із «Громадського» треба навчитися і журналістиці, й дисципліні... Взагалі, питання того, чому на Першому Національному транслюється інтервент-проект «Громадське ТБ», — дуже непросте. Не може національна телекомпанія, за ліцензією, транслювати абищо. Нас узагалі мали б давно вже позбавити ліцензії. Просто тому, що в ефірі є «Громадське». Вони — це громадська організація, яка не може отримувати гроші взагалі, вони неприбуткові. Звідки тоді наша компанія взяла сигнал? Просто подарували? Такого не буває, за законом потрібно за це заплатити. А вони не можуть навіть прийняти ці гроші, в них же навіть рахунку немає, вони не комерційні. По-друге, сигнал, який виходить в ефір, коштує 17 тисяч грн за годину мовлення. За два місяці трансляції «Громадського» накопичилося понад 10 млн грн. Хто за це платитиме? Держава? Вона відмовляється, мовляв, ми ж не замовляли. А «Громадське»? Звідки в них такі гроші? Ось вам і глухий кут. Я приходжу на канал — продукт є, ми ніби в ньому зацікавлені, але він абсолютно незаконний. Ми швидко переробили договір, уклали угоду з одним із хлопців з «Громадського», нібито він виробляє цей матеріал, і ми можемо в нього купувати. За останній місяць ми це владнали, але за перший — ніхто не знає, хто заплатить за ефір. А все тому, що О. Пантелеймонов тоді мав певні побоювання і з політичних міркувань попросив їх прийти на канал. Взагалі на «Громадському» є класні хлопці, але вони роблять багато помилок. Коли були революційні події, коли в центрі столиці вбивали людей, то можна було просто стрімити, на якість ніхто не зважав. Але зараз — все. Зараз уже потрібна якість. Я їм кажу: «Вам треба давати країні сенси, ви не даєте країні сенси, ви просто постійно щось там говорите...»

ПРО ПОПИТ АУДИТОРІЇ ТА ЯКІСТЬ КОНТЕНТУ

— Кожна людина в нашій країні сьогодні знає, як робити три речі — грати у футбол, займатися журналістикою та правильно воювати. І кожен пропонує мені свої ідеї. При цьому щиро вірить, що пропонує якісний продукт, приклад якого знімає на камеру телефону. Коли ж я відповідаю, що так не робиться, у відповідь чую: «Я ж тобі плачу!»

Усі чекають якогось чуда, зокрема й від контенту суспільного. Проте смаки та побажання у людей різні. Радикально різні. І величезний попит існує, кажучи прямо, на відверто неякісні речі. Що мені з цим робити? Але канал втратив добру частину рейтингу. І це ще найпростіша проблема. Рейтинги — це показник того, що вас дивляться. Ми думаємо, що це має бути майданчик для всіх, хто хоче щось робити. Ми пропонуватимемо якість, хоча свідомі того, що краще завжди повільніше завойовує популярність і рейтинги, аніж примітивна попса. Якісні та об’єктивні новини, програми журналістських розслідувань, документалістика, мультики, музичні передачі — продукуватимемо все це. А в майбутньому — зніматимемо фільми. Своїм колегам із ТБ я вже говорив, що російський ринок для українського телевізора закінчився, забудьте про це. Вони постійно в нас знімали, показували у себе й нам же потім продавали. Але, звісно, серіали орієнтовано на Москву. Моя позиція: маємо знімати українські серіали, якщо не почнемо зараз, то хтось це почне замість нас. Це ж насправді економічно вигідно. Через два-три роки ми просто захопимо ринок. Знаю, що «Плюси» запускають у виробництво кілька серіалів, ТРК «Україна» теж не хоче втратити цю нішу. Навіть є окремі пропозиції працювати спільно з НТКУ.

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

— Я дуже багато подорожую Європою й дивлюся, як у них із суспільним телебаченням. Не повірите, в усьому світі його рейтинги доволі низькі. Лише Польща демонструє, що суспільне телебачення може бути кращим, ніж комерційне. Решта — не працює. Але рейтинги означають от що: коли доходить до справи (дуже серйозної для країни, наприклад, вибори), люди переключаються на цей канал. І двічі чи тричі на рік ти маєш пікові рейтинги. Потім вони, звісно, переключаються на інші канали з розважальним форматом, але, коли йдеться про щось серйозне, вони знову повертаються. Тобто ми маємо довіру. І саме це треба довести.

ФІНАНСУВАННЯ

— Скільки кожен із вас платить за НТКУ? Я ж постійно чую докори з цього приводу. А я скажу: 0,01 євроцента на рік. У цифрах це 600 мільйонів на рік. Зараз на ці гроші утримуються всі обласні телекомпанії, національні та радіо, НТКУ. Утім, держава стільки не дає — навіть не думайте. Я зараз маю лише 30% від того бюджету, який мав би бути на цей рік. Якщо ж колись вони хоч раз дадуть весь бюджет, ми зробимо чудо, повірте.

У законі передбачено чотири роки фінансування суспільного каналу державою. Якщо ми за чотири роки доведемо, що ми потрібні суспільству, то вимагатимемо абонплати. Це практикують у світі, щоправда, по-різному її впроваджують. Наприклад, у країнах Балтії абонплати не було. Працювали тільки за рахунок реклами — не вижили. Через сім років повернулися на державне утримання.

У чому різниця між теперішнім державним і майбутнім суспільним? Зараз я від держави залежу повністю: кожна гривня, яку я видаю де-небудь, надається держорганами. У тому випадку, коли закон запрацює, коли буде суспільне мовлення, — ні від кого не залежатиму. Прем’єр-міністр має раз на рік підписати наказ на виділення коштів — він не може не підписати, бо це просто окремий бюджетний проект. Тоді ми маємо наші гроші в комерційному банку, а не в казначействі. І можемо оперативніше ними розпоряджатися.

ПРО ІНФОРМАЦІЙНУ ПОЛІТИКУ Й ПРОПАГАНДУ

— Я не хочу, щоб Перший Національний використовувався як зброя. Повірте мені, зараз від мене вимагають, щоб робив з нього інформаційну зброю. Два-три роки пройде — ви мене проклянете за те, що я зробив це з Національного. Розумієте? Тоді, коли вже буде мир. Люди дуже швидко змінюють свої погляди. Сьогодні ми повинні просто показувати правду.

ПРО ЖУРНАЛІСТСЬКУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

— Звісно, журналісти усвідомлюють свою відповідальність за медіа-продукт, який вони створюють. Ви навіть не уявляєте, як це відбувається. В уряді часто збирають головних редакторів газет, ведучих каналів. Політики діляться своїми проблемами та ідеями, наприклад, про АТО, а потім запитують у журналістів, як діяти їм самим. Але деколи це перетворюється на цирк. Журналісти запитують: «Що ми можемо зробити?» Президент чи прем’єр просить більше звертати уваги на серйозні речі, на АТО... А потім журналісти виходять із приміщення і... розбігаються в різні боки. До наступної зустрічі. Я інколи дивлюсь на керівників каналів і думаю: а до кого влада взагалі звертається?

Гадаю, Перший Національний повинен мовити не конкретно для когось — для сходу чи заходу... А для цілої країни. Треба, щоб на сході не відчували, що на них тиснуть. Вони мають побачити, як тут класно, а не як у них погано. Це — довший шлях, ніж сліпа пропаганда, але іншого виходу я не бачу.

Треба більше говорити про АТО, показувати подвиги наших героїв. Але на війні не романтично. Часто журналісти лише заважають військовим, вони для них — додатковий тягар.