Черкаський Хрещатик

Черкаський Хрещатик з’явився для того, аби продемонструвати Хрещатику київському, що він такий не один. А, може, й для того, щоб «перемогти» його розміром, бо у Черкасах вулиця простягається майже на три кілометри, тоді як столичний Хрещатик удвічі менший. «День» прогулявся найдавнішою черкаською вулицею й дізнався про таємниці та легенди її старих будівель.

♦ ЄДИНА ВУЛИЦЯ, ЯКОЮ МОЖНА БУЛО ГУЛЯТИ БЕЗ КАЛОШ

Так сталося, що Хрещатик був такою собі пуповиною невеличкого повітового містечка, адже саме тут розміщувалися всі найважливіші установи — банки, магазини, кав’ярні, готель тощо. Щоправда, власне «Хрещатиком» називалася лише невеличка частина нинішньої вулиці — від Остафія Дашковича до Байди Вишневецького. Перші згадки про Хрещатик можна віднести до 1879 року. Тоді вулиця називалася Дахнівською. Потім стала Дубасівською. Зрештою, в 1916 — 1919 роках мала назву Миколаївська (бо там стояв Свято-Миколаївський собор), у 40-х роках минулого століття її назвали Українською, а потім досить довгий час це була вулиця Урицького. Проте неформальна назва, Хрещатик, залишалася, поки в 1992 році з ініціативи краєзнавця Петра Соса вулиці нарешті повернули давню народну назву. З-поміж іншого, варто зазначити, що наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття Хрещатик був чи єдиною вулицею в Черкасах, на якій було тверде покриття. Як стверджує краєзнавець і журналіст Борис Юхно, йшлося про мощену вулицю, подекуди «залатану» сумішшю відходів цегельного виробництва. «Нею можна було гуляти без калош, що для городянина вважалося вищим шиком», — жартує автор книжки «Черкаські місторії. Мандрівки у часі від Соснівки до Кривалівки». Зрештою, в калошах чи без них, пропонуємо пройтися нинішнім Хрещатиком і пильно придивитися до будівель, які тут розміщені.

♦ ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЗАБУВ У ЧЕРКАСАХ ДЕРЕВ’ЯНУ ЧАРОЧКУ

1852 року на розі теперішніх вулиць Байди Вишневецького та Хрещатика постав будинок братів Цибульських. Він був напівдерев’яним і мав півтора поверхи. Саме в ньому, на думку місцевих краєзнавців, перебував Тарас Шевченко. У 1859 році поет подався в село Пекарі на Канівщині (там тоді жодного вертолітного майданчика не було, тож достеменно відомо, що Тарас користувався більш примітивним транспортом). В селі він посварився з якимось місцевим «хлищем». Після цього черкаський пристав Табачников (не плутати з Табачником) написав рапорт, у якому йшлося про те, що Шевченко богохульствував і говорив всілякі не дуже пристойні речі про панів. Тож поета під вартою доставили в Черкаси, де він пробув із 18 по 22 липня. Щоправда, йому вдалося уникнути перебування в буцегарні саме завдяки братам Цибульським, які «домовилися» із Табачниковим, добряче йому заплативши.

«Є легенда, що Шевченко по собі залишив маленьку дерев’яну чарочку, яку начебто з собою весь час возив, а потім, коли їхав, залишив на згадку. І вона як реліквія зберігалася в родині Цибульських. Кажуть, що вона десь у фондах у краєзнавчому музеї є. Треба подивитися», — зауважує Сергій ГАННИЦЬКИЙ. Нині в будинку Цибульських знаходиться музей «Кобзаря».

♦ У «БЛАКИТНОГО ПАЛАЦУ» Є ДВІЙНИК?

Незаперечною візитівкою Черкас став блакитний казковий будиночок. Він же — готель «Слов’янський». Знаходиться на розі нинішніх вулиць Остафія Дашковича і Хрещатик. Вважається, що цю будівлю на початку ХХ століття будував архітектор Владислав Городецький. Химерні башточки, арки, гострі шпилі, манірні балкони — все це створює відповідний настрій, і часом дуже складно повірити в те, що нині тут знаходиться звичайнісіньке відділення банку. Власне, колись на другому поверсі тут був готель, а на першому — кондитерська та магазин годинників. Після 1917 року «Слов’янський» став «Дніпром». Крім готелю тут також була кав’ярня, нотаріальна контора тощо. У «Дніпрі» гостювали відомі українські та угорські письменники. З-поміж них — Іван Ле, Михайло Стельмах, Мате Залка, Шандор Петефі, Антал Гідаш, Фрідеш Карікаш...

«Городецький займався багато чим. Де можна було заробити копійку, там і працював. І рибні ряди робив, і бані, і палаци. Дуже схожа на готель «Слов’янський» споруда є в Житомирській області, в місті Тулин. Городецький побудував її на замовлення присяжного повіреного при Київському окружному суді Олександра Добровольського. А ще багато деталей, які є на черкаському готелі, можна знайти на Миколаївському соборі в Києві», — розповів краєзнавець Василь СТРАШЕВИЧ.

♦ «ЗРАЗКОВА ДОМІВКА» ВРОСЛА В ЗЕМЛЮ

Ще одна будівля, пов’язана з Городецьким, — єврейська гімназія. Вона була збудована в 1910-х роках. За радянської влади використовувалась державними та партійними установами. У 1988 році будинок був переданий Черкаській художній школі, яка нині має ім’я відомого митця Данила Нарбута.

Поряд знаходиться школа № 17. До революції на цьому місці стояла приватна жіноча гімназія Самойловської, споруджена у 1904 році. Така собі школа «благородних дівиць», яких не лише примушували «гризти граніт науки», а й навчали такій важливій справі, як вишивання. Тож після закінчення закладу його випускниці могли бути викладачками, а могли сидіти вдома й вишивати рушники.

Загалом, помітна тенденція, що всі більш-менш давні й симпатичні будівлі в Черкасах «приписують перу» поляка Городецького. Одначе не все так просто. У цьому плані доволі цікавою видається історія будівлі Черкаського обласного академічного лялькового театру. За офіційною інформацією, споруда належить до так званих зразкових будинків, автором яких був архітектор Алоїзій Руска. Мовляв, на початку ХІХ століття він випустив альбом «Зразкові фасади», за якими велася забудова багатьох міст. Таким чином, у 1870-х роках у Черкасах був збудований будинок лісничого (як стверджує краєзнавець Василь Страшевич, йдеться про лісничого Жуковського, який опікувався лісовими володіннями від Кам’янки до Городища й від Шполи до Черкас). Зводили будівлю майстри-старовіри, ймовірно, під керівництвом черкаського повітового архітектора Костриці (Руска помер у 1822 році). Будинок чудово зберігся до наших днів. Щоправда, трохи вріс у землю (якщо раніше був двоповерховим, то зараз так званий перший поверх не відразу впадає в очі). З 1970-х років тут знаходиться театр ляльок. Всі охочі досі можуть прийти і потриматися за дверні ручки, виготовлені на тульській фабриці самоварів із мідяних сплавів. На них помітні герб та вензелі фірми «Н. и Г. Бабашов. 1850».

♦ ПАЛАЦ ОДРУЖЕНЬ — ЖОВТИЙ «ОБ’ЄКТ СТРАТЕГІЧНОГО ЗНАЧЕННЯ»

І нарешті кінцева зупинка нашого маршруту — Палац одружень. Це, до речі, досить символічно, бо для когось вона справді може бути кінцевою, а для когось — початковою. Отже, будівля є пам’яткою архітектури. Її збудовано у 1907—1912 роках на вулиці Садовій (нині Леніна) — у тій частині, де до неї примикає вулиця Хрещатик.

Будинок зводився для черкаського інженера, грабаря Афанасія Щербини. Архітектор лишився невідомим. Раніше в будинку було облаштовано зимовий сад з фонтаном. Подвір’я було огороджене кованим парканом. Поруч з особняком був будинок для прислуги та конюшні. Після революції там розміщувалися партійні та радянські органи влади, за німецької окупації — жандармерія, по війні — Палац піонерів, аж до того часу, поки у 1983 році його не переобладнали на «об’єкт стратегічного значення» — Палац одружень. Донедавна він був цнотливого білого кольору. Проте після реконструкції Палац одружень перефарбували в жовтий. Цікаво, що у геральдиці жовтий колір означає непостійність, заздрість і адюльтер. Черкасців таке тлумачення не бентежить, а тішить. Все тому, що на будівлі облаштоване зовнішнє освітлення, і Палац одружень просто казково сяє вночі.

Більше про черкаський Хрещатик читайте й дивіться на сайті: incognita.day.kiev.ua