У краю Чірмуса і Оха...

У березні цього року має вийти перший випуск української, причому україномовної версії журналу National Geographic. Це видання є лідером у своїй ніші, його читають найрізноманітніші люди: від президента США Барака Обами — до любителів природи у різних куточках світу. Опублікувати тут свій знімок мріють всі фотографи-аматори світу, але... вимоги до якості знімків традиційно дуже високі. Тому доводилося чути сумніви, чи матиме нове видання достатньо матеріалу в Україні, від українських авторів? Серед тих, хто успішно знімає первісний світ природи, — волинський журналіст, власний кореспондент газети «Урядовий кур’єр» Валерій МЕЛЬНИК, з роботами якого читачі «Дня» уже знайомі.

— Валерію, ти є автором десятка книжок та фотоальбому про охорону природи, флору і фауну Волині. Одна з останніх — «Люблю тебе, Волинь!» — фактично стала презентаційним виданням нашого краю. Дізналася, що дві твої книжки — «Заповідна Волинь» та «Шацький національний природний парк: історія й сьогодення» є нині і в одній із найбільших книгозбірень світу — у бібліотеці Конгресу США. Як вони туди потрапили?

— Це і для мене загадка! Про те, що в Київ з Америки прийшов запит на них, почув випадково від Василя Толкачова, менеджера проекту із заповідної справи, який втілювали в Україні місія ООН та Глобальний екологічний фонд. Книжку «Заповідна Волинь» було зроблено під час реалізації проекту «Зміцнення управління та фінансової стійкості національної системи природоохоронних територій в Україні», який фінансували ці найавторитетніші міжнародні інституції. Наша Волинь, на щастя, ще є тим острівком, де в багатьох місцях природа під впливом людини ще не перетворилася в навколишнє середовище.

•  У регіоні зустрічаються десятки видів рідкісних тварин, росте багато червонокнижних рослин. Наприклад — та ж вольфія. Це найменша вища рослина розміром із міліметр, яка до того ж ще й має квітку. Щоправда, без мікроскопа її не побачиш. Вольфію біля озера Линовець у Шацькому районі, на болоті, знайшов один із кращих знавців природи Волинського Полісся — заступник директора Шацького національного парку з наукової роботи Василь Матейчик. Чи усі три види росичок. Котрі, кажуть, можуть допомагати при захворюваннях очей, а у природі тим часом... поїдають комах.

• Волинь щедра на такі знахідки. Але якщо у багатших країнах, де природу фактично уже знищено, уже сформовано ностальгійний попит на літературу про природу, якої вже нема, то в Україні широкого попиту на такі речі поки що немає. Стримує, найперше, низька купівельна спроможність населення, значній частині якого нині — не до фотографій комашок-лисичок-травинок.

•  У книжці «Шацький національний природний парк: історія й сьогодення», яку створено у співавторстві із прекрасним знавцем давньої історії Волині Оленою Бірюліною, фактично пунктиром відновлено тисячолітній пласт історії Шацького поозер’я. Той самий, що було вкрадено у нас в епоху будівництва «світлого комуністичного майбуття». Ми не перші на цій землі, і якби знали її історію, то по-іншому ставилися б і до її природи. Притримуюся думки, що Національний природний парк тому й називається національним, що має усією своєю історією працювати на творення держави. Таких парків на Волині ми маємо два. Один із них — Шацький, а озеро Світязь на його території є одним із семи природних чудес України. Відомий факт, що у свій час зі Світязя возили бочками воду аж у Варшаву. Це яскравий факт про якість цієї води. Або інший факт: був у цих краях такий собі пан Поплавський, котрий не дозволяв пасти корів на берегах Світязя. Радянська історіографія його однозначно засуджувала як «гнобителя селян», але ми маємо розуміти, з якою метою цією людиною було винесено цю заборону. Пан, як справжній господар, дбав про чистоту світязької води! І це було не випадковим. Бо з документів знаємо, що у кінці двадцятих років минулого століття в урочищі «Князь Багон», яке недалеко від іншого озера в цьому регіоні — Люцимера, було створено один із перших на Волині заказників. Тогочасна держава охороняла в ньому лосів, чорних лелек та іншу звірину. І це була мудра політика, завдяки якій і сьогодні на Волині збереглося чимало раритетів флори та фауни.

•  Мої книжки певною мірою системно викладають цю та іншу, не менш цікаву, інформацію. Що, на мою думку, й обумовило інтерес до них з боку бібліотеки Конгресу США.

— Третину свого життя ти провів у лісах, болотах, озерах, річках. Так би мовити, у засаді на фотознімок?..

— Третину чи не третину, але там стоптано не одну пару чобіт! (Сміється! — Авт.) У молодші роки був затятим мисливцем і рибалкою. Саме ця категорія людей поруч із лісівниками чи не найкраще знає і відчуває дику природу. Нині дедалі частіше беру до рук камеру. З якою, втім, не прощався з дитячих літ...

l  Часто доводиться чути: мовляв, що там фотографувати рослинку чи тваринку?.. Але чомусь люд у цю сферу фотографії масово не ломиться! Свого часу, щоб підготувати монографію «Літопис волинського лісу. 988—2004», я опрацював понад півтисячі архівних та літературознавчих джерел. Тому й книжку про Шацький національний природний парк писав уже не в суто туристичному плані із короткою розповіддю про природні блага Волині. І на замовлення голови Волинської обласної держадміністрації Бориса Клімчука книжку «Люблю тебе, Волинь!», що стала своєрідним презентаційним виданням, готував із цих же позицій: це видання, яке не лише розказує про красоти та історію краю, а й має піднімати рівень екологічної культури волинян. Й не тільки їхній.

— Над чим зараз працюєш?

— Готую до друку книжку про унікальний Черемський заповідник «Земля Чірмуса і Оха». За легендою, що живе в окрузі, це лісові й водяні духи. Бо й місцеве болото має назву Чірмуське, або Черемське. А поруч — і озеро Охнич... Волинь — прецікава земля, що після монгольської навали фактично й зберегла українство. Територія унікальна, тут ще є недеградована природа. Збереглися прадідівські традиції, є історія, що замовчувалася, ігнорувалася, перекручувалася... Одні з вихідних просидів за інформацією про волинські озера. У нас знають хіба Світязь та ще кілька. А озер — унікальних, неповторних — не під три сотні! Зі своєю флорою, фауною у навколишніх лісах, на луках. Тому вихід в Україні журналу National Geographic якраз на часі. Ми теж маємо чим здивувати світ!