Все дивовижне — поряд!
Доброго дня, вельмишановна пані Ларисо!
Пише вам киянка Алла Гаврилюк. З особливим нетерпінням чекаю виходу кожного номера газети «День», яка за останній рік стала для мене інформаційним наркотиком. Щодня, відкриваючи новий номер, збагачуюсь інтелектуально, духовно, інформаційно. А як приємно на сторінках газети зустрічати світлини, які демонструє щороку фотовиставка «Дня»! І знову поринаєш у спогади, аналізуєш минуле й думаєш, безперечно, про майбутнє. Різноманітні, багатовекторні теми, які ви піднімаєте на щоденних шпальтах, завжди актуальні, дискусійні, резонансні. Не виключення цьому й мій лист. Пишу вам вперше, однак сподіваюсь, що серед мільйонів українців мій голос буде почутий «Днем». Поштовх до написання листа дала мені стаття «Життя у згоді із собою», що була надрукована в №8 від 22 січня 2009 року під рубрикою «Туристичні маршрути. Маршрут №1».
Тема туризму є для мене дуже близькою, оскільки я навчаюсь в аспірантурі Національної академії державного управління при Президентові України та пишу дисертацію «Державне регулювання інформаційного забезпечення туристичної галузі в Україні». Користуючись нагодою, хочу подякувати вам, пані Ларисо, за те, що ви з почуттям гордості та патріотизму популяризуєте вітчизняний туризм. Приємно чути, бачити, читати про дивовижне українське, яке поряд з тобою.
Сьогодні я хочу запросити вас і, сподіваюсь, усіх українців, у віртуальну подорож, яка в майбутньому може стати одним із найцікавіших туристичних маршрутів міста Києва. Моя розповідь про історичну місцевість Подільського району столиці, яка серед мешканців називається по-різному: «Кинь грусть», «Лісове урочище Крістерів», «Дача Кульженка», «Крістерова гірка». Серед науковців у подальшому закріпилася назва «Комплекс залишків садиби Вільгельма Готліба Крістера», що територіально обмежується вулицями Западинською, Осиповського, Вишгородською, Красицького, площею Тараса Шевченка, Сошенка, Кобзарською та ін. Унікальність цієї місцевості в історичному та біологічному сенсі доведено українськими науковцями. Дивовижним є те, що на території близько 13,5 га розташовується зібрання найстаріших дерев та екзотичної рослинності міста Києва !
Найстаршим хоронителем історичної давнини є велетенський дуб, що росте поблизу будинку №1 по вул.Осиповського. Його вік — понад 700 років, висота стовбура — більше 30 метрів, обхват стовбура на висоті 1,3 м становить 6 м. Енергетика найстарішого дуба столиці притягувала своїм магнетизмом не одну видатну особистість. Серед них Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Вільгельм Крістер, Олексій Бобринський, Василь Кульженко та ін. Доречно зазначити, що найстарішому дубові Європи 1500 років (знаходиться в Литві), а його молодшому українському родичу, що росте у Рівненській області — більше 1350 років! У парку поблизу кінотеатру ім. Т.Г. Шевченка ростуть вікові дуби віком 170—200 років із висотою стовбура понад 25 метрів та обхватом стовбура близько 4 м. Одну зі сторін вул.Вишгородської, що прилягає до парку, прикрашає більш ніж кілометрова алея каштанів, висаджена самим В. Крістером. Серед екзотичних дерев найбільшу цінність представляють буки лісові, вік яких понад 150 років, що розташовуються на території Інституту харчової хімії і технологій Національної академії наук України, за адресою вул. Осиповського, 2. Їхня висота понад 30 м, окружність стовбура на висоті 1,3 м становить у першого дерева — 620 см, у другого дерева — 410 см і у третього — 330 см. Із числа екзотичної рослинності тут ростуть колючі (голубі) ялини, тис ягідний, ялівець, біота східна різних форм, літні екземпляри туї західної, декілька видів ялівців та багато-багато іншого.
Заглиблюючись подалі від вулиці Вишгородської та наближаючись до мальовничих ставків, потрапляєш до парку «Кинь грусть», посеред якого височить липа, що має три стовбури діаметром 50—60 см зі спільним стовбуром діаметром понад 3 м, та окружністю більше 9 м. У верхній частині парку, на миловидній Ярці й навколо неї, є старі сосни із стовбурами в 35—37 м заввишки та діаметром понад 100 см. Всього в частині парку по вулиці Кобзарській зростає 31 вид рослин, серед яких переважає липа серцелиста.
Тож хіба представлений перелік не представляє собою унікальне співжиття віковічних дерев! Хіба є ще де-небудь на території столичного мегаполісу такий калейдоскоп незвичайної рослинності та краси! Кожен, хто вперше буває тут отримує море приємних вражень і по-справжньому захоплюється цим чудовим краєвидом.
Окрему сторінку в літопис місцевості вписали історичні події, що пов’язані з іменами видатних особистостей української та світової історії. У добу Київської Русі територія нинішньої садиби В.Крістера вважалася місцем полювання київських князів. В газетних хроніках XIX ст. згадується гора, з якої відкривається прекрасний вид на Київ. В книзі Л.Ярцової «Прогулянки з дітьми по Києву» цей куточок київської природи описується так: «Неподалік від дороги височиться Княжа гора, крута, начебто витесана з усіх боків. По ній проведена доріжка від підніжжя до верху, а на самій верхівці — бесідка з прекрасною скульптурою Амура посередині. Саме з цієї гори відкривається прекрасний вид на Київ як на якесь незвичайно красиве явище, що висить над землею у туманному просторі з яскраво сяючими золотими куполами багатоликих храмів». Дослідниця Ярцова додає, що «київські князі навмисно приїжджали сюди милуватися красенем-Києвом, через що гора й отримала назву Княжої». І хоча з тих часів пройшло дуже багато віків, Княжа гора й понині залишається прекрасним оглядовим місцем. На жаль, побачити з гори центральну частину Києва зараз неможливо, але все ж таки помилуватися краєвидами сучасної Оболоні та Сирцю можна. Найбільше місцева дітвора полюбляє Княжу гору в зимову пору року, отримуючи незрівнянні враження від шаленого руху вниз на санчатах та лижах.
Історичні події XVII ст. розповідають, що на цій території розміщувались курені козацької залоги військ Богдана Хмельницького. Після Визвольної війни земля була передана Братському монастирю.
У 1787 році по дорозі до Криму Російська імператриця Катерина II та князь Потьомкін з придворними перебували в Києві. Високошановних гостей місцева влада хотіла вразити чимось незвичайним і запросила відвідати одну з околиць столиці. Тут, на великій галявині, оточеній дубами, поставили намети та влаштували гуляння, які тривали декілька днів. Одного погожого ранку імператриця вирішила у відкритому ландо проїхатись вздовж трьох ставків разом із князем Потьомкіним, якому після чергового гуляння було зле. Катерина ІІ чудово себе почувала та з особливою втіхою милувалася красою ставків та верб над водоймами. Помітивши насуплений вигляд князя, вона сказала: «Гриша! Кинь грусть. Посмотри, какая красота кругом !» Пророчі слова імператриці так і закріпили за місцевістю дивакувату назву, що знаходиться між вулицями Сошенка та Кобзарською. Сьогодні тут прокладено доріжки, знаходиться дитячий майданчик, футбольне поле та бювет із артезіанською водою. Найбільше вражає відпочиваючих унікальна рослинність, яка надійно зберігає спомин про минулі дні. Побуваючи на північній околиці Києва, переконуєшся: Катерина ІІ не помилилась. Тут дійсно панує неповторна краса і спокій, природа дарує тобі нескінчений заряд енергії та піднесення. Насправді, зникає сум, думки окриляються. Побувавши тут один раз — мрієш про наступну зустріч!
На початку XIX ст. на території Садиби Крістерів мешкала родина Лукашевичів, котра зробила дуже багато для облаштування місцевості. Для пожвавлення пейзажів парку Лукашевичі переселили сюди декілька сімей кріпосних, які працювали на фермах, городах, полях та теплицях, випасали на мальовничих галявинах худобу та заготовляли сіно. У великих кам’яних оранжереях вирощували величезну кількість екзотичних рослин. Теоретики садово-паркового мистецтва тих часів надали місцевості «Кинь грусть» статус англійському парку, де не було ані безлюдної природи, ані пустельної самотності. У 1844 році інспектор Петербурзького учбового округу П. Максимович писав: «Лукашевич першим умив, одягнув і причесав київську природу і з неї те вийшло, що Царськосільський і Павлівський сади перед нею блякнуть, поступаючись у розкоші рослинності та мальовничості краєвидів». За часи Лукашевичів на території парку діяли «чайні будиночки» — своєрідні місця сімейного відпочинку, прикрашені рослинністю та квітами. За символічну плату там можна було замовити обід або вечерю на свій смак, послухати гарну музику військового оркестру та танцювати скільки завгодно, не турбуючи господаря.
Згодом на території садиби проживав граф Олексій Бобринський — ініціатор побудови першого на Україні цукрового заводу в м.Сміла та будівничий залізниці Київ-Балта. Для упорядкування та збагачення місцевості деревами цінних і рідкісних порід великий внесок зробив відомий меценат, професор медицини, лісознавець та лісник Пуще-Водицького лісництва С. Вінтер.
Із заснуванням у 1850 році Вільгельмом Готлібом Крістером фірми «Садівництво і насіннєве господарство. В.Крістер» в історії північної околиці Києва розпочинається новий етап упорядкування. Вивчення досвіду дбайливого, раціонального господарювання має для нащадків неоціненне значення, адже за останні 50—60 років у світі практично втрачені природні (біологічні) методи вирощування сільськогосподарських культур. У господарстві Крістерів вирощувалися високі врожаї без масового застосування гербіцидів, інсектицидів та генетично модифікованого насіння. Крім того, забезпечувалось вражаюче різноманіття плодових культур: 250 сортів груш, 158 — яблунь, 40 — вишень, 30 — слив, 24 — черешень, 12 — винограду. Щорічно продавалось 100 тис. декоративних дерев та кущів. Жителі Куренівки та Пріорки, здобувши знання у Крістера, працювали садівниками по всій Україні. Після смерті батька справу меценатства продовжували його сини Юліус та Едмунд. На початку XX століття садівництво охоплювало 128 десятин землі й фірма щорічно продавала п’ять млн. саджанців декоративних дерев, насіння, квітів, винограду, фруктів тощо. Однак у 20-х роках господарство Крістерів було націоналізоване, перетворене на садово-паркове господарство м. Києва.
З 1925 року на території садівництва Крістера містилася дитяча трудова колонія, перетворена у 1929 році на агрофілію №3 київського дитячого містечка «Ленінськ», яка готувала з безпритульних дітей фахівців із садівництва, городництва, молочного скотарства, бджільництва. Майже 100 дітей отримували тут трудові навички.
Сьогодні територія «Крістерова гірка» площею 4,3 га оголошена пам’яткою природи, на якій збереглися старі дерева та цілий ланцюг ставків загальною площею 0,5 га, облаштованих Крістерами у місцях виходу джерельних вод.
Особливий магнетизм був властивий цій місцевості. Не тільки на гостини приїжджали сюди видатні особистості ХІХ ст., а й багато хто хотів працювати, творити, робити свій внесок в життя країни саме тут, бо місцевість ця збагачувала духовно, лікувала морально та фізично загартовувала.
Зупинимось ще на одній історичній постаті, яка й зараз, інколи, на вустах місцевих старожилів. Це Стефан Васильович Кульженко, який прийшов у цей, світ щоб збагатити скарбницю книжкового царства. Недарма імена видавців завжди стоять поруч з іменами митців слова. Династія друкарів Кульженків зробила неоціненний внесок у книговидавничу справу нашої країни. Стефан Кульженко — особистість непересічна й багатогранна. Йому довелося здолати шлях, притаманний багатьом представникам нового покоління підприємців, які всього добилися своїм розумом, талантом та невтомною працею. «На той час, — якось зауважив Стефан Васильович — друкарська справа в художньому виконанні мало просувалася вперед. Щоб видавати книги на високому художньому рівні, були потрібні нові машини». Так у 1886 році він відкрив у себе відділ графічного мистецтва, який був єдиним на весь північно-західний край. Завдяки цьому він приймав замовлення не тільки з Києва, а й з Одеси, Харкова, Полтави, Москви. І навіть спробував видати свою газету.
Незабаром до справи взявся і його син — Василь. В 1903 році Василь Стефанович заснував художньо-ремісничу майстерню-друкуванню, а сам керував роботою цеху фототипії, викладав техніку книгодрукування. Це була єдина на той час у Росії школа фотографічної справи, при якій на високому художньому рівні видавалися два журнали: «Мистецтво і друкування» та «Мистецтво Південної Русі». В 1909 р. в Києві відбулася Міжнародна фотографічна виставка, на якій три вищі нагороди були присвоєні Київській школі-майстерні Василя Кульженко! У 1917—1919 рр. в друкарні Кульженка друкувались лише державні папери, гроші, та поштові марки УНР.
Розповідь про Кульженка-батька була б неповною, якби не згадати про його пристрасті. Він був великим аматором, знавцем співу й організував чудовий хор зі своїх робітників, у якому сам залюбки співав. Улюбленим місцем душевного спокою та здорового відпочинку була місцевість «Кинь грусть», яка в народі дістала назву «Кульженкова дача». Тут меценат займався бджільництвом та садівництвом. Серед місцевих жителів і досі є такі, хто, пам’ятає про те, що в 30-ті роки XX століття ходив автобус за маршрутом «Дача Кульженка — Новопетрівці». Проживши сімдесят років (помер у 1906 р.), Стефан Кульженко за своє благодійництво та просвітницьку діяльність отримав почесне громадянство жителя столиці.
Ось такі спогади про історичне минуле північної окраси Києва зберігають столітні велетні-дуби, розлогі серцелисті липи та перекази місцевих жителів.
Сьогодні я та моя сім’я не уявляємо собі життя без постійного спілкування з цією місцевістю. Будинок, у якому ми живемо, знаходиться неподалік від велетня-дуба та Княжої гори. Енергетика цих місць працює незалежно від пори року і дозволяє кожному відчувати себе часточкою природи. Як приємно спостерігати за приходом весни, коли все навколо одягається у смарагдові шати; чекати на погожі весняно-літні ночі, коли мелодійні витьохкування соловейка бентежать душу, а серед духм’яних пахощів столітніх лип чути голоси набридливо-впевненого жаб’ячого сімейства ! Золотистими та жовтогарячими кольорами осінь по-своєму милує око відпочиваючих і нагадує про черговий прожитий рік поряд із київськими старожилами. Взимку парк поблизу кінотеатру ім. Т.Г. Шевченка перетворюється на велетенський мурашник, у якому всім вистачає місця на засніжених пагорбах. Веселий дитячий сміх перегукується з голосами дбайливих тат, мам, дідусів та бабусь. І так із року в рік. І саме в такі хвилини забуваєш про проблеми, пригадуєш яскраві сторінки прожитого і тішишся з того, що все дивовижне — поряд із тобою. Бери його, цінуй, і не забувай про прийдешні покоління, для яких такі місцевості у багатомільйонних мегаполісах — це порятунок, втіха та продовження життя.
