2014 – ий — рік духовних пріоритетів

Рік, який минає, був трагічним, протестним, молитовним. Здавалося б, що минуло не 365 днів, а ціла епоха. Майдан був, по-перше, «лакмусовим папірцем», який показав, що доброго, а що поганого виплекали у собі за більш, ніж 20 років незалежності, а, по-друге, «живою водою», яка вивела народ зі стану байдужості та апатії.

Протягом року ми були свідками повернення українців до своїх першоджерел, серед яких, безумовно, духовність. Згадаймо ніч 30 листопада, коли студенти тікали від насильства до Михайлівського собору. Після цього факту я ставила собі запитання, чому саме до храму? Адже на Хрещатику є чимало місць, де можна було б заховатись. На мою думку, саме з цього моменту розпочався виток нової комунікації. На Майдані Церква не продемонструвала якихось нових функцій, проте суспільство по-новому почало сприймати Церкву. Суспільство побачило, що Церква – не аскетична спільнота молільників, а дієвий організм, який може бути водночас і госпіталем, і притулком для перепочинку, і волонтерським центром, і підтримкою на лінії фронту. Для мене феноменом цього важкого року є молитовний Майдан у Донецьку. Мабуть, ще рік тому виглядав би дивним і неймовірним той факт, що саме у Донецьку будуть молитися не лише представники різних християнських конфесій, але інших релігій. Більше того – ці люди збиратимуться, не зважаючи на всі погрози, залякування, переконування. Над їхнім наметом майорітиме синьо-жовтий стяг і банер «Тут моляться за Україну!». Ця релігійність буде справжньою, пізніше мусульмани шукатимуть християн, витягуватимуть їх з полону ціною власного життя. Тому потреба суспільства у комунікації з Церквою – очевидна! Рівноцінно, як потреба співпраці і братерства на різних рівнях – політичному, економічному, культурному, особливо – церковному! Майдан запропонував скористатися шансом єднання, але єднання люблячого, відкритого серцем, без фальші і прихованих «ножів» за спинами.  Під час пережитих подій ми часто згадували поняття «громадянського суспільства». За цією концепцією соціум працює за принципом «правильної» піраміди – знизу і догори. Коли аналізувала собі принцип «громадянського суспільства», то подумала, що ця модель була б ефективною для розвитку міжконфесійного і міжрелігійного діалогу. Ми не повинні чекати на рішення «верхівки піраміди», а самі, у її «підніжжі» творити єдиний простір, тобто розвивати діалог у своїх локальних середовищах, таким чином змінюючи перспективу «вершини». Таким прикладом є Донецьк, бо тепер молитовний Майдан функціонує у кожного вдома, підпільно, також Львів. Нам необхідно продовжувати ланцюжок єднання, додаючи інші ланки. Але для того, щоб був цей діалог, на мій погляд, потрібен персональний підхід і особиста відкритість на іншого.

Впродовж літа і осені 2014 року ми проводили анкетування на сайті «Дня», у якому запитували аудиторію про пріоритети тем релігійної журналістики, ставлення до Церкви та про важливість комунікації між Церквою та суспільством у мережі.

Виявилось, що значна частина читачів цікавиться проблемами, які порушує релігійна журналістика, близько 90% від всіх опитаних. Відповідно ця аудиторія найбільше довіряє спеціалізованим сайтам (40%) та світським веб-ресурсам, які пишуть про Церкву (30%).  Читачів сайту найбільше цікавлять теми, які стосуються Помісної Церкви (45%)  та Церкви і держави (30%). Рівноцінно близько 40 % опитаних вважають, що Церква повинна впливати на розвиток держави, проте все-таки зберігати свою автономність, тобто виконувати функцію підтримки і допомоги. Тому відповідь на наступне запитання була очевидною – та ж сама кількість респондентів підтримала думку, що основними шляхами цього впливу є чіткі заяви духовенства всіх рівнів і вияв їхньої громадянської позиції окремо від держави. Аудиторія також визнала, що наразі до думки Церкви всі дослухаються. На запитання «чи має релігійне середовище достатній вплив на перебіг антитерористичної операції у східних регіонах України?»  близько 70% відповіли «частково так. Церква і релігійні організації пропонують мирний діалог, проте цю ініціативу не всі схвалюють і вважають ефективною». Також ми спитали читачів, чи довіряють вони Церкві чи релігійній організації, до якої входять. Відповіді розташовані таким чином: «Так, звичайно. Довіряю повністю» - 80%, «Через останні події в Україні мій рівень довіри помітно знизився» - 0%, «Через останні події в Україні мій рівень помітно підвищився» - 9%, «Я не довіряю своїй релігійній спільноті взагалі» - 11%. Тому, не зважаючи на 11% зневіри респондентів, маємо видиму перспективу ефективної комунікації у суспільстві. Так само і більшої активності у житті своєї спільноти, оскільки близько 70% засвідчили, що беруть участь у Богослужіннях своєї спільноти у неділю та свята.

90% респондентів засвідчили, що Церкві важливо комуні кувати через соціальні мережі. Окрім того, на думку аудиторії, варто створювати власні конфесійні веб-ресурси та сторінки і групи у мережах. Близько 70% вважають, що релігійна журналістика українського інтернет-простору – неякісна. Читачі вважають, що шляхами виходу з цієї ситуації є, по-перше, забезпечення у редакціях відповідних журналістів, які спеціалізуються у проблемах релігійного життя; по-друге, журналісти повинні самі ліквідувати особисті стереотипи з приводу розуміння релігійного середовища. Тобто іншими словами читачі вимагають якісного контенту! Отож результати анкети моделюють образ вимогливого читача, який є активним у житті суспільства та Церкви, духовним і з позиційним стержнем. Гадаю, що це має бути виразний меседж для медійників, оскільки аудиторія є пильним екзаменатором, а не байдужим споживачем!

Майдан змінив нас і продовжує змінювати. Нехай 2015 рік буде також для нас роком нових і тільки позитивних відкриттів. А Різдво Христове – відновою духу і часом особливого пережиття. З прийдешніми святами!