Анатолій Борсюк, який знайшов себе в «Монологах»

Серед головних телевізійних подій вересня — повернення в ефір «Студії «1+1» одного з найінтелектуальніших авторів каналу Анатолія Борсюка з новою програмою «Монологи». Це вже його третій — після «Кіноностальгії» і «Нічної розмови з жінкою» — телевізійний проект. І тому перше запитання до Анатолія Борсюка: як і чому пішла з ефіру «Кіноностальгія», що багатьом подобалася?

— Це природна доля всіх таких циклових програм на телебаченні. Вона йшла щодня впродовж року. І, зрозумiло, трохи приїлася: вже не було відчуття свіжості ні у глядача, ні у нас, тих, хто цю програму робив. Казали, що глядачі з більшою охотою дивляться сам фільм, ніж зустрічаються з улюбленими акторами. Тому виникла ідея щось змінити, трансформувати програму в якусь нову якість. Але нічого не спадало на думку, і «Кіноностальгія» зникла тоді, коли я зробив пілотну програму «Нічної розмови з жінкою». Вважали, що, коли я братиму активнішу, порівняно з «Кіноностальгією», участь у розмові, то стану цікавішим, і програма заграє якимись новими фарбами. «Нічна розмова з жінкою» виявилася для мене занадто складною: не технічно, а просто морально. Це був той рідкісний, а можливо, і єдиний — випадок у моєму житті, коли я не був самим собою. Весь час доводилося штучно себе підбадьорювати і зображати на екрані такого собі плейбоя, ловеласа, виблискувати очима, усміхатися тощо. І ця фальш, яка на телебаченні вмить виявляється, була якраз причиною, через яку програму довелося закрити: я зробив лише вісім чи десять випусків.

— А наскільки комфортний для вас формат «Монологів»?

— Програма для мене дуже зручна. Мені її внутрішньо набагато легше робити, ніж два попередніх проекти на «1+1». Я почуваюся добре, органічно в ролі людини, яка запитує те, що їй цікаво й у тих людей, які їй цікаві.

— Розкажіть трохи про своїх гостей.

— Поки що вийшло лише дві програми. Перша — з Олександром Яковлєвим. Я з самого початку задумав, що цей цикл має початися саме з Олександра Миколайовича Яковлєва. У другій був Віктор Розов. Наступною буде передача з Геннадієм Бурбулісом, у недалекому минулому державним секретарем Російської Федерації, найближчим сподвижником Бориса Миколайовича Єльцина, ідеологом і натхненником Біловезької угоди. Потім — Володимир Познер, особистість усім добре відома. Готові програми з Андрієм Вознесенським, Семеном Глузманом, відомим нашим дисидентом-психіатром, з професором Мирославом Поповичем, Михайлом Ромадіним — це художник кіно, свого часу працював з Тарковським і Кончаловським. Незмонтовані, але вже відзняті програми з Віталієм Вульфом, із Сергієм Петровичем Капіцею, з Богданом Ступкою, із Сергієм Володимировичем Михалковим.

Ми з Олександром Роднянським одразу домовилися про те, що предмет наших інтересів — це одна шоста частина суші, колишній СРСР, на зламі віків, у часи змін, пов’язаних з подіями останніх двадцяти-тридцяти років. І природно, що ми вирішили говорити з людьми, які мають часто протилежні погляди на процеси, які відбувалися в нашій країні. Можливо, якраз з такої безлічі сторін, позицій і поглядів на ті самі події вималюється загальна об’ємна картина того, що відбувалося в реальності, оцінка не суб’єктивна, а об’єктивна.

— Сьогодні з’явилося дуже багато ТВ-проектів, які намагаються якимсь чином підбити підсумки століття, що минає. Що, на вашу думку, відрізняє «Монологи» від подібних програм?

— Має відрізняти те — і я не прагну до цього штучно, — що цю програму роблю я. Я запитую те, що мені цікаво, я веду розмову так, як я можу її вести. Я не кажу, що роблю це добре. Але це абсолютно авторська програма, зі своїм поглядом. Якщо двоє ведучих тет-а-тет розмовляють з тією самою людиною, ви матимете дві абсолютно різні програми: кожного цікавить своє, кожний по-своєму веде розмову. Я і тоді, коли знімав кіно, ніколи не думав, чи буде мій фільм схожий на чийсь іще. Взагалі, про це думати не треба: роби, як ти вважаєш за потрібне. Мені дуже імпонує Володимир Познер, його манера проводити інтерв’ю і взагалі розмовляти з людьми. Я дуже люблю делікатні розмови, мені дуже подобається, коли люди між собою розмовляють інтелігентно, коли вони не намагаються «вкусити», підколоти співрозмовника, витягнути з людини речі — таке можна зробити, — які потім йому буде ніяково чути з екрана. Мені не хочеться ставити людину в незручне становище.

— Але чому саме «Монологи»? На мій погляд, програма — судячи з того, що ми вже бачили — побудована все-таки на діалозі.

— Що стосується назви, то тут суто, так би мовити, технічна причина. Спершу планувалося поставити програму в одній рубриці з «Монологами», які робили Вадим Леонтійович Скуратівський і Сергій Маслобойщиков. Однак їхня програма зараз не виходить — я вже не знаю у зв’язку з чим, сподіваюся, що тимчасово. А назва так і залишилася. Це по-перше. По-друге, я й збирався робити монологи, але, на жаль, під час інтерв’ю це не завжди виходить. Адже я теж жива людина і не формально ставлю запитання: мене справді цікавить те, що люди кажуть. Я іноді, через молодість свою телевізійну і творчу, можу вступати в дискусію, що абсолютно в мої плани не входило. Як, наприклад, у програмі з Розовим. Потім я перестав такі речі робити, оскільки не мав на меті переконати співрозмовника чи висловити свій погляд. Єдине, чим я свою позицію окреслив, це розбиттям на розділи й їхніми назвами, де я тією чи іншою мірою намагався висловити своє ставлення до сказаного. І хронікою, якою я або підтверджував слова того, хто говорив, або, навпаки, ці фрагменти перебували в конфлікті з позицією гостя. Хоча, можливо, програма зазнає в процесі роботи змін, і я братиму активнішу участь у розмові.

№188 02.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»