Без самообману...

Спроби перебувати між війною й миром, підживлювати економічно своїх противників явно вичерпали себе. Та й влада України нарешті усвідомила, що не варто виконувати план Путіна й годувати російські сепаратистські анклави, допомагаючи їм готуватися до подальшого наступу проти нас. Ось ці обставини й змусили державне керівництво прийняти рішення про економічну блокаду тимчасово окупованих територій. І хоча від рішення до виконання — дистанція величезного розміру, реакція громадськості не забарилася. Першими, як завжди, відреагували професійні гуманісти — «як можна, там же наші люди!» То що ж тепер, усю Україну поставити на коліна перед «ДНР» і «ЛНР» на тій підставі, що там наші люди?

У КРИМУ ВСЕ МЕНШЕ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

На каналі ICTV у програмі «Свобода слова» якраз і обговорювали блокаду окупованих територій. Публіка при голосуванні поділилася на дві нерівні групи: 59% глядачів у студії підтримали блокаду, а 41% виступили проти, при голосуванні в Інтернеті «за» виступили 77%, а не підтримали дії уряду 22,8%.

Багато журналістів і політологів критикували закон про кримську вільну економічну зону, в результаті якого Крим узяли на продовольче утримання Україною, в кримських магазинах повно українських продуктів. Таким чином ми знімаємо з Кремля турботу про продовольче забезпечення Криму. Як повідомила кримська журналістка Валентина Самар, за п’ять останніх місяців з України на окупований півострів було постачено продуктів на 500 мільйонів доларів США. Завдяки Києву Москва в Криму почувається дуже комфортно. Ми купуємо  електроенергію в Росії й продаємо її до Криму за нижчими цінами. А в цей час на півострові стає все менше громадян України і все більше російських військовослужбовців.

Віце-спікерові Верховної Ради Оксані Сироїд журналістка Ольга Мусафірова поставила запитання: «Донбас — це наш сектор Газа» — як ви до цього ставитеся?» Мабуть, пані Мусафірова дещо перебільшила ступінь ерудованості наших політиків, оскільки сектор Газа ніяких особливих емоцій у пані Сироїд не викликав. А я згоден з тим, що «ДНР» і «ЛНР» (а не весь Донбас!) дійсно схожі на Газу за однією дуже важливою відмінністю: у Газі проти Ізраїлю не воюють війська жодної визнаної у світовій спільноті держави. От якби там регулярно діяли єгипетські дивізії, тоді можна було б угледіти щось спільне з «ДНР» і «ЛНР», але Єгипет від цього терористичного анклаву сам прагне триматися подалі.

До речі, щойно ці псевдореспубліки «ДНР» і «ЛНР» починають бойові дії, їм треба перекривати все: воду, електрику, транспортне сполучення, абсолютно все. Це єдине, що може вплинути на ці бандформування і їхніх ляльководів.

Представник Опозиційного блоку Вадим Рабинович виголосив звинувачувальний спіч проти влади, яка нібито хоче позбавитися Донбасу, аби він на виборах не проголосував за опозицію. Звісно, Рабинович проти блокади, й далі допомагатимемо Захарченку й Плотницькому утримувати їхні «ДНР» і «ЛНР». Правозахисниця поставила полум’яному обвинувачеві Рабиновичу запитання: як Україна здатна захистити людей на територіях, які  вона не контролює?

Відповіддю був каскад специфічного й безпредметного красномовства народного депутата. Це була якась надконцентрована суміш вибухового популізму й демагогії.

Валентина Самар запитала нардепа про його ставлення до закону про вільну економічну зону в Криму, завдяки якому ведуть там свій бізнес панове Косюк, Жванія, Фірташ і Ахметов. Вадим Рабинович знову вдався до свого фірмового красномовства...

Не витримав навіть зазвичай стриманий і лояльний політолог Володимир Фесенко, який сказав ораторові Опозиційного блоку: «Ваш виступ наполовину брехня, наполовину маніпуляція».

Потім виступав нардеп від «Батьківщини», житель Донбасу пан Рябчин, який висловився за подальше годування «ДНР» і «ЛНР».  Але де в чому він був правий: у нас досі немає віце-прем’єра з реінтеграції окупованих територій, немає парламентської комісії з цих питань. На думку Рябчина, Україна має припинити торгівлю не лише з окупованими територіями («ДНР» і «ЛНР»), а й з окупантом — Російською Федерацією. Рябчин правий і тоді, коли сказав, що Харків  врятували, а Донецьк і Луганськ київська постмайданна влада здала, як здала й Крим.

Справді, у Харкові будівлю ОДА, захоплену бойовиками, взяли штурмом, а в Донецьку й Луганську  зайнялися «дипломатією» з місцевими крутими, згаяли час і ініціативу, і все посипалося.

НЕКОРЕКТНЕ ПОРІВНЯННЯ

На каналі «1+1» у програмі «Право на владу» обговорювали ту саму проблематику блокади. Спочатку поговорили про горезвісні мінські угоди, величезне презирство до яких Кремль демонструє постійно й більш ніж наочно. Нардеп від «Народного фронту» Антон Геращенко заступився за Мінськ і сказав: «Ми хотіли Мінськом зупинити Путіна, але війна не припинилася. Путін готовий обміняти Донбас на відмову України  від Криму й припинення санкцій Заходу. Але Україна й Захід на це не підуть». При цьому Геращенко не виключив  подальшу агресію Путіна проти України.

Геннадій Корбан (команда Ігоря Коломойського) запропонував почати переговори з Плотницьким і Захарченком. Дивно. Щось сталося  з позицією Коломойського? Вести переговори з вищеназваними фігурантами — все одно, що переговорюватися не з самим Путіним, а з його водієм або масажистом. Невже розумні Корбан і Коломойський цього не розуміють? Може, розраховують хитро обдурити Кремль за допомогою донбасівських «шісток»? Дніпропетровських хлопців понесло явно не туди. Корбан порівнював події на Донбасі з Чечнею. Це некоректне порівняння. У Чечні був внутрішній російський конфлікт, в межах Російської Федерації. А на Донбасі воює проти України Росія за участю своєї тубільної збройної агентури. І домовитися з цією агентурою окрім «гаряче улюбленого» Коломойським (і гаряче «люблячого» його!) Путіна неможливо. Та й Плотницький із Захарченком далеко  не самовбивці, щоб дозволяти собі якусь фронду проти Кремля. Кремль їх породив, він їх і... Донецький і Луганський  «фюрери» не є  окремою стороною конфлікту.  Це маріонетки Москви.

Останній скандальний фільм про Михаїла Саакашвілі, показаний по «1+1», свідчить, що почуття образи й помсти навіть дуже розумну людину може позбавити здорового глузду й здібності до аналізу. Це може завести вельми далеко, швидко знищивши моральний капітал, який створювався так важко. У народній свідомості від любові до ненависті — один крок. Дніпропетровській команді не слід балуватися ризикованими альянсами, що можуть закінчитися катастрофою і для них особисто, і для України.

На цьому багато хто вже згорів, зокрема відома уродженка Дніпропетровська, яка роками ліпила свій героїчний образ національного лідера України, а потім раптом опустилася до політичних загравань з Путіним, втративши внаслідок багато  голосів на президентських виборах.

Утім, у програмі Шустера вона знову блищала, даючи майстер-клас з питання комунальних тарифів і розірвавши нинішній уряд, як Тузик грілку. Це комунальне питання — єдиний шанс для Тимошенко повернутися у велику політику. Судячи з усього, вона його не упустить, а влада навряд чи зможе їй перешкодити, зважаючи на специфіку нинішньої «реформаторської» діяльності Порошенка, Яценюка й іже з ними. Порошенко даремно так боїться добровольчих батальйонів, небезпека може прийти з іншого боку...

Уже є кому очолити голодні й холодні маси, що збунтувалися. Тим паче що народ незабаром почне любити нинішню владу так само гаряче, як і попередню. Люди дедалі гостріше відчувають, що їх нахабно обманюють скрізь і в усьому. Останній випадок з втечею нардепа Сергія Клюєва — хіба не публічне знущання над українським суспільством? Правлячій команді тепер залишилося лише посадити за грати комбата Мельничука, який воював за Україну на сході, щоб країні все стало остаточно зрозуміло з уявленнями влади про справедливість і норму.

ГРІЗНЕ ПОПЕРЕДЖЕННЯ

Шустер організував два телемости — з Луцьком і Краматорськом. До речі, жителі донбасівського міста приємно здивували гарною українською мовою, ще раз показавши, що народ у нас правильний, на відміну від влади. Але що показово (Шустер присягався, що він тут ні до чого), і серед волинян, і серед донеччан виявилося багато людей, які бачать свій порятунок від надважких умов життя виключно в... Юлії Тимошенко.

Ось це для Порошенка, Яценюка грізне попередження. Позафракційний нардеп Сергій Міщенко закликав Юлію Тимошенко вийти з коаліції й перейти в опозицію. Пропозицію вона відкинула, справедливо пославшись на воєнний час і небажання бути поряд з Опозиційним блоком. Урешті-решт Тимошенко винесла свій вердикт, який викликав співчутливе ставлення й навіть підтримку публіки: нинішня соціально-економічна стратегія влади від початку порочна, провальна й безглузда, її слід терміново міняти.