Блакитний екран перед виборами: «Криве дзеркало» чи «Кімната сміху»?
Опускаючи всі оперативні моменти, що їх висвітлюють вітчизняні телеканали, наявним залишається один великий інтерес: скільки коштуватимуть майбутні парламентські вибори їх учасникам. Звісно, зазирати до кишені ближнього не годиться, але це ще питання — наскільки чужа ця, що так притягує погляди, «кишеня».
Але цікавіше інше: при чітко визначених обсягах виборчих фондів наші телеексперти називають з кожним днем усе більші суми, необхідні, на їхню думку, для успішного просування до парламенту, місцевих рад чи міських голів, анітрохи не опікуючись явним протиріччям. А нам, телеглядачам, цікаво як раз інше: як «виборчі» менеджери мають намір обходити законодавчо установлені фінансові рамки? На жаль, ми знову залишаємося при своїх інтересах, хоча чи такі вже вони наші?
Зате нарешті прокинулися журналісти з приводу законодавчого обмеження своїх прав під час висвітлення виборчої кампанії. І, чесно кажучи, ефір з Юрієм Ключковським у «Іду на Ви» («1+1») шокував. Ведучі просили його пояснити логіку «того, що вони (депутати. — Ред. ) зробили», але візаві з самого початку став «наїжджати» і на ведучих, і на учасників програми. Мовляв, яка антидемократичність? Ви про що? А ну процитуйте дослівно ту частину закону, з якою ви не згодні? Дослівно цитувати не було кому. Про різницю між інформаційними і всіма іншими програмами теж не сперечалися — а хто візьметься визначати, що є що? Мало того, Юрій Ключковський упевнений, що протест журналістів — «добре організована кампанія», що обросла «фольклором». На жаль, не можна з цим погодитися — не доросло наше журналістське співтовариство до добре організованої кампанії на захист своїх прав, навіть якщо окремий законопроект абсолютно не відповідає правам, гарантованим Конституцією. Чи журналістів уже вивели «за рамки» громадян України? У підсумку дискусія в «Іду на Ви» проходила у формі «надворі йшов сніг і рота червоноармійців». І ясно стало одне: драконівський закон — це «наша відповідь Чемберлену», тобто тим безглуздостям та інформаційним аномаліям, які мали місце протягом попередньої, президентської кампанії. Грубо говорячи, «помста, смерть і пекло» — за все, що було, і все, що буде. Про всяк випадок.
А от Данило Яневський («5 канал»), коментуючи рішення Європейського суду, що задовольнив 100-тисячний позов (у євро) вдови Георгія Гонгадзе, поцікавився у співрозмовника Володимира Стретовича, чи варто нашій державі, що перетворюється на «гниле рядно», чекати потоку подібних позовів від родичів убитих, яких чимало в Україні? Цікавіша навіть не перспектива потоку позовів, а оцінка ведучим «каналу чесних новин» ситуації, що склалася в державі. Так, веселеньке в нас усіх тепер життя. От генпрокурора призначили — і слава Богу. А могли б і не призначити, з огляду на щодобові появи нових кандидатур. Та й чи надовго затверджений парламентом головний прокурор країни, ніхто прогнозувати не може. От уже Святослав Піскун по втоптаній стежці відніс позов до суду — вимагає відновлення на посаді, оскільки вважає, що звільнено його незаконно. Краса! От він, розгул демократії! А ми всі про Азербайджан, про те, що помаранчевих там не вітають, і українців чомусь вважали небажаними спостерігачами...
Та хай Азербайджан. Отут по всіх каналах пролетіла звістка про те, що скоєно замах на начальника Миколаївського морського порту. Чотири кулі з 22, випущених з автомата Калашникова, влучили в ціль, але жодне з влучень загрози для життя не становить. Однак не стан потерпілого, не реальні й можливі мотиви замаху цікавили журналістів і телеканали, що стоять за ними. Значно смачнішим видався тим, хто висвітлював цю подію, коментар місцевого губернатора, а заодно й обласного керівника «НСНУ», що замах — «політичне замовлення», оскільки потерпілий нібито збирався перед злощасним нападом вступити до «Нашої України». Дивно прозвучав у зв’язку з цим і коментар «1+1», що навіть не вважав за потрібне повідомити, що це тільки одна з версій, і озвучена тільки губернатором... Думкою обласної прокуратури чомусь ніхто не цікавився.
Ну то й нехай, зате імідж нового генпрокурора викликав- таки інтерес у «1+1», де в підсумковому випуску «ТСН» нам спробували представити трудовий шлях нового головного прокурора. І що змогли довідатися про це телеглядачі? Те, у яких справах він був замішаний, до чого причетний, до кого наближений. Тобто у громадян зріє й міцніє впевненість у тому, що на вищі посади в країні потрапляють не за свої професійні досягнення, не за моральні якості, що не раз було заявлено з найвищих трибун, а «в силу обставин», у силу «мінімізації втрат». Чиїх втрат?
Чи, наприклад, обласканий Юрієм Ключковським в «Іду на Ви» Савик Шустер (він удостоївся позитивних оцінок програми «Свобода слова» («ICTV»), викладених на рівні «мені, наприклад, ваша програма подобається». У плані втрат і придбань ця остання програма дійсно була цікавою. У ній обговорювалися передумови, умови й підсумки вступу України до СОТ. Виявилося, народ узагалі не розуміє, про що йдеться, а якщо розуміє, то хоче чітких економічних розрахунків вигод і можливих утрат. А коли одержує і те, й інше, то начебто і не проти. У результаті тільки за час програми прихильників вступу до СОТ стало значно більше. На що Шустер вказав представникам Кабміну, що, мовляв, от, працювати треба з громадськістю, і все буде краще, ніж може бути.
А з іншого боку, чи має «працювати» Савик Шустер, чи хто завгодно на його місці, щоб когось у чомусь переконувати, якщо, судячи зі слів Ключковського, українські телеканали мають лише «тупо» інформувати українське населення про офіційні кроки влади і політичних сил, навіть якщо це інформування — «ні уму ні серцю»?
