«Братерство АТО»

«Прямо по курсу перед нами шахта «Донецька», знаходиться у так званій нейтральній зоні. Зараз перевіримо — якщо не влуплять, то все спокійно. — А якщо влуплять? — Тоді буде дуже хороший кадр (Сміється)... якого ми можемо не побачити вже». Це — перші слова трейлера фільму «Братерство АТО», над яким працюють документалісти Мирослав Гай, Сергій Лисенко та Костянтин Могильник. Перший — актор, який став нацгвардійцем, а потім — волонтером, другий — режисер і сценарист, третій — письменник-мандрівник. Майже півтора року у них уже своє «братерство» — вони їздять на фронт, постачаючи волонтерську допомогу і записуючи історії тих, хто відстоює наші рубежі. «Братерство АТО» — це дев’ять коротких історій про війну і окупацію: про вибори в зоні АТО, про добровольців і нацгвардію, про настрої під Донецьком і бій у Пісках, про переселенців і Крим. Але головне — це історії людей, до яких прийшла війна.

«Після того, коли я повернувся на ротацію з Нацгвардії, почав їздити на фронт як волонтер, — розповідає «Дню» один зі співавторів фільму Мирослав Гай. — Якось до мене звернулися мої товариші-кінематографісти Сергій Лисенко і Костянтин Могильник, які запропонували з’їздити зі мною і познімати. Довго ми не могли визначити формат усього цього, але життя розставило все на свої місця». Досвід військовослужбовця став у нагоді Мирославу під час зйомок, де неухильно дотримувалися правила поводження на бойових позиціях та приписи військової журналістики. «Знімати і викладати відео потрібно так, щоб не завдати втрат нашим, — переконаний волонтер. — Якщо людина хотіла вдягнути Балаклаву, вона так і робила, але переважна більшість людей говорили сміливо і відкрито». Як запевняє документаліст, вони ніколи не діставали камеру і не знімали нишком, а виключно після знайомства з людьми і з їхнього дозволу.

СКРІНШОТ ФІЛЬМУ «Братерство АТО»

«Ми почали мандрувати такою невеличкою командою в зону АТО, тиждень через тиждень готуючи гуманітарну допомогу вдома і розвозячи її фронтом, — розповідає Мирослав Гай. — Півтора року ми отак їздили і знімали матеріал. Хотіли зробити масштабну стрічку. Але зрештою зрозуміли, що деяких хлопців, яких ми знімали, уже немає в живих. Місця, які ми знімали, переходили то на наш бік, то їх знову завойовували «ЛНР/ДНР». Стало ясно, що потрібно щось показувати вже зараз, бо, можливо, за рік цей фільм буде нікому не потрібним».

За рік героїзм військових перетворився на телеканалах у звичайну рутину. Хоча насправді обстріли тривають, але у ЗМІ — у площині статистики, смерть від міни вже не сприймається як щось екстраординарне. Потроху з’являються нові Герої України, навіть із офіційним статусом, але чи багатьох ми знаємо поіменно, не кажучи уже про їхні історії? І чи багатьох пам’ятаємо з тих, хто загинув? «Ми перші, хто зняв чеченців, які приїхали воювати за нас, і генерал, знаменитий польовий командир, комендант оборони Грозного Іса Мунаєв дав нам інтерв’ю — першим в Україні, — наголошує Мирослав Гай. — Тоді це був гучний прецедент — ніхто не знав, що за нас воюють воїни з Ічкерії... Іса Мунаєв загинув, як і багато інших хлопців».

Щоб зберегти пам’ять про цих людей, згодом документалісти почали викладати в Інтернет невеличкі цикли. Це були інтерв’ю з хлопцями з передової — бійцями з Пісок, Станиці Луганської, Ольховатки, оточення. У кадрі — переселенці, національна гвардія, добровольці, правий сектор, ЗСУ, волонтери, медики... всі, хто потрапив в АТО у тій чи іншій ролі. «У фільмі є наші фронтові жарти, пісні, які ми співаємо там, є невеличкі кумедні сюжети. Наша знімальна група певною мірою перетворилася на героїв цього фільму», — пригадує Мирослав. Ці документальні відеоуривки «Братства АТО» уже мандрують світом. Їх показували в Бостонському університеті, вони пройшли роуд-шоу по США, організоване журналістами «Голосу Америки», а також показ у Гете-інституті в Німеччині (Гете-інститут підтримав кінопроект грантом. — Авт.). За словами документалістів, вони вже отримували фестивальні пропозиції, наразі ж триває постпродакшн фільму. Прем’єру анонсують на січень 2016 року.

— Герої фільму — це люди, які об’єдналися заради перемоги України над окупантами і поставилися один до одного як брати, — підсумовує Мирослав Гай. — Головна мета стрічки — показати калейдоскоп доль людей, які опинилися в зоні АТО. Усі, хто є в кадрі, — це або мої знайомі, або я з ними служив, або познайомився на передовій. Там є бійці, з якими ми виходили з оточення в Дебальцево, яких я чекав в Артемівську з допомогою. Всі ці люди щось означають для нас, вони так чи інакше проходили через наше життя. Цей рік був дуже тяжким й історично важливим для країни. «Братерство АТО» — один із фрагментів цього періоду, який ні ми, ні країна зараз навіть не в змозі оцінити. Але зробити це треба.