Битва з дурнями

Воєнний стан не оголошено, але путінська Росія в кільці фронтів. Їх не менше десяти: сирійський, турецький, український, антизахідний, а є ще й інформаційний проти свого народу. Шостий, уповільнений — війна чиновників з населенням — недавно загострився: прорвало далекобійників. Загострення сталося й на сьомому фронті, на якому підприємці ось уже який рік ведуть важкі оборонні бої з переважаючими силами чиновників і силовиків.

Битва на цьому фронті сталася 8 грудня 2015 р. в будівлі Торговельно-промислової палати під час засідання секції з економічної безпеки Московського економічного форуму. На смертельний таран пішли два відомі в Росії підприємці: постійний учасник ток-шоу у Володимира Соловйова й Петра Толстого, директор ЗАТ «Радгосп імені Леніна» Павло Грудінін і підприємець Дмитро Потапенко. Репортаж з поля бою вело «Радіо Свобода».

Першим бій почав Дмитро Потапенко, який заявив: «Якщо відключити першу кнопку ТБ і вилучити з неї перші чотири новини: то нам хохли заважають, то ще щось, то новин не буде. Чотири удари-нокаути завдано нашою економічною владою. Це ембарго злочинне, запроваджене злочинним чином під конкретний переділ ринку. Це позамежні ставки кредитування. Це не Обама нам зробив. Це податок Ротенберга, чудового у своїй логіці, тому що це вже третій податок на одне й те саме: акцизи, дорожній податок, а тепер ще один податок запроваджуємо».

Після чого Потапенко пояснив, що за півтора року з російського ринку пішло 56 мереж. Щодо  кремлівського розвороту на схід і надій на дружбу з Китаєм Потапенко запропонував не порівнювати 13-ту економіку світу з першою й сказав, що це все одно, що ви дружитимете з третьокласником. «Діалог бізнесу й влади відбувається останні 20 років, як діалог м’ясника з коровою: ласкаво зазираючи в очі і тримаючи ножа біля горла, говоримо, що краще, яловичина чи молоко». Свій виступ підприємець Потапенко завершив побажанням, щоб влада забула про підприємців, як це було у 90-х, оскільки бандити 90-х, на його думку, набагато кращі за нинішніх чиновників.

Директор «Радгоспу імені Леніна» Павло Грудінін навів приклад Швеції, яка стала успішною країною, коли зжила імперські амбіції й почала займатися собою і своєю економікою. Після чого директор радгоспу пригадав, як під час служби в армії його командир, проводжаючи поглядом кожен постріл з гранатомета, сумно промовляв: «Он, хромові чоботи полетіли!» Таким чином, директор «Радгоспу імені Леніна» намагався натякнути на прямий причинно-наслідковий зв’язок між вартістю російських ракет і бомб, скинутих на Сирію, і розміром дірок у російській економіці.

Але найсильніше враження під час цього форуму справив контраст між підприємцями й чиновниками. Здавалося, що це представники різних біологічних видів. Підприємці Павло Грудінін і Дмитро Потапенко, обидва сильні, впевнені в собі чоловіки, що вміють чітко мислити й добре свої думки викладати. Напроти них сиділи чиновники й депутати, явно не здатні зрозуміти, що їм говорять і що у відповідь несуть повну нісенітницю про якісь теракти й санкції, які їх нібито змушують гробити економіку своєї країни, ухвалюючи ідіотські закони.

І тут стало зрозуміло, що всі ці фронти, зовнішні й внутрішні, на яких б’ється путінська Росія, є проявами головного фронту: протистояння організованого угруповання дурнів усім тим, хто хоч трохи хоч на чомусь розуміється. Дурні, які захопили владу в країні, безумовно, мила не їдять. Вони можуть торгувати нафтою й віджимати чужі бізнеси. Але вони, на відміну від тих же підприємців Грудініна й Потапенка, не в змозі нічого створити й управляти хоча б маленькою фірмочкою, не кажучи вже про країну. Вони в принципі позбавлені вміння встановлювати елементарні причинно-наслідкові зв’язки, а деякі, ті, хто на самому верху, й рахувати не вміють.

Ось, наприклад, глава російського уряду Дмитро Медведєв, який минулого тижня дав інтерв’ю одразу п’ятьом російським телеканалам. Кажучи про біди російської економіки, Дмитро Анатолійович поскаржився, що у нас найнижчі ціни на нафту за останні 17 років. «Ми спустилися зараз на рівень нафтових цін у межах 37—38 доларів за барель», — поділився неприємною новиною Медведєв. І продовжив: «Так-от, якщо зіставити цю ціну на нафту з ціною 1998 року, коли був абсолютний мінімум — близько дев’яти доларів за барель, маю на увазі мінімум уже російського, не радянського періоду, то купівельна спроможність долара до того періоду практично в три рази змінилася. Тобто ми можемо вважати, що ми зараз перебуваємо на найнижчих нафтових цінах за останні практично 20 років». Кінець цитати.

Тобто людина, котра очолює російський уряд, переконана, що коли дев’ять доларів помножити на три, то отримана цифра буде більшою, ніж 37 і навіть ніж 38. І ось з такими переконаннями Медведєв керує урядом, а до цього взагалі служив президентом.

Після вправ у арифметиці Д.А.Медведєв звернувся до історії. Пояснюючи, як чудово при ньому живуть росіяни, Медведєв пригадав, що 1932 року тривалість життя в країні була 35 років. І тріумфально додав: «Відтоді, слава Богу, у нас істотно змінилася ситуація, і за останні роки тривалість життя істотно зросла». Ймовірно, наступного разу Медведєв поставить собі в заслугу відміну кріпацтва або те, що при ньому поки не було епідемій холери.

Російський дурень істота унікальна й толком не вивчена. Незважаючи на всі старання М.Є.Салтикова-Щедріна і М.В.Гоголя, виявляється, все-таки не зрозуміло, чому російський дурень володіє такою підвищеною проникністю у владу, таким умінням організуватися у співтовариство собі подібних, наприймати своїх безглуздих законів і, зрештою, створити свою безглузду реальність. Змусивши всіх, зокрема і не цілком дурнів, і зовсім не дурнів, і навіть цілком розумних жити в цій безглуздій реальності. Питання про феномен російського дурня та причини його переможності чекає свого дослідника.

Ідея повстання проти влади дурнів ніколи не згасала. Невипадково під час перебудови стала такою популярною написана на початку застійних 70-х пісня Макаревича «День гніву», слова якої «сегодня самый лучший день — сегодня битва с дураками» можуть стати символом протесту проти путінського режиму. Минулого тижня про необхідність і неминучість такого протесту заявив Михайло Ходорковський, який для цього зібрав спеціальну прес-конференцію. МБХ повідомив тим, хто зібрався, що в особі путінського режиму «ми маємо справу з повноцінним антиконституційним переворотом», і, поставивши запитання щодо виходу, дав цілком чітку відповідь: «За відсутності інституту чесних виборів та інших механізмів законної зміни влади єдиний спосіб її зміни — це революція».

Слово, яке до цього моменту звучало лише в публікаціях радикальних блогерів і в промовах маргінальних політиків, виголосила людина, яка має вплив і репутацію. Завдяки цьому слово «революція», яким у російських інтелігентних сім’ях заведено лякати дітей, здобуло право на вживання у тій частині опозиції, яка досі на запитання «що робити?» починала щось мимрити про те, що все одно треба брати участь у виборах, щоб іще раз довести, що участь у них безглузда.

У пісні Макаревича є фактична інструкція, яку в цій колонці доречно процитувати: «Друзьям раздайте по ружью. Ведь храбрецы средь них найдутся. Друзям роздайте по ружею. И дураки переведутся». Ходорковський виголосив слово «революція» одразу після того, як головний дурень вирішив порушити проти нього кримінальну справу про вбивство, яке сталося 1998 року. Далекобійники пішли на Москву, коли ще один дурень вирішив їх пограбувати. Коли у підприємця Потапенка після його виступу в ТПП відберуть бізнес, він почне шукати інші слова для вираження своїх почуттів. І можливо, йому спаде на думку згаданий вище куплет-інструкція з пісні Макаревича.