Чарівність зла

Деяка частина нашої української  інтелігенції приголомшує здібністю до хитромудрих ідеологічних піруетів, відсутністю чіткої вистражданої позиції й феноменально гнучким політичним «хребтом». А часто просто схильністю повністю підкорятися власним швидкоплинним настроям при повному забутті національної й громадянської відповідальності. Чомусь ці люди не хочуть інтелектуально напружуватися (що вступає в очевидне протиріччя з їхнім інтелігентським статусом), щоб продумати до кінця наслідки своїх публічних заяв.

Ось і недавно на каналі ТРК «Чорноморська» в студії ведучої Катерини Некреча виступила директор видавництва Дана Павличко з полум’яним спічем на захист комуно-імперської символіки в тому випадку, якщо така є «високохудожньою». Особливе незадоволення видавничої пані викликала ліквідація всіляких серпів і молотів у радянських мозаїках. Пані Павличко взяла під захист зведену за часів Брежнєва-Щербицького статую так званої «Батьківщини-Матері» (хоча українцям вона точно не Батьківщина й не мати), циклопічну металеву фігуру, що височіє на схилах Дніпра й псує весь пейзаж столиці. Обличчя її нагадує язичеську богиню (що дуже «доречно» на тлі Києво-Печерської Лаври), в одній руці вона тримає меч, а іншою здіймає щит з гербом Радянського Союзу, що є плювком у душу всім патріотам незалежної України і знаком надії для прибічників відновлення імперії. Пані Павличко переконана в естетичній досконалості цього монстра, а кияни ще за совдепії вправлялися у винаході принизливих найменувань для нього: «залізна баба», «баба з мечем», «клепана мати», «Вікторія Леонідівна» (натяк на Леоніда Ілліча) і тощо.

ОДЕСА / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

До речі, Щербицькому (нині улюбленому персонажеві Дмитра Гордона, який не втомлюється давати про нього слізно-романтичні тексти) потрібен був візит Брежнєва до Києва, щоб просигналізувати таємним ворогам у московському політбюро, що в нього міцні дружні стосунки з генсеком. Зведення пам’ятника було добрим приводом для запрошення, Брежнєв справді приїхав і цілу годину з папірця щось бурмотів з трибуни.

ГЕНІАЛЬНА ПРОПАГАНДА

Катерина Некреча запитала гостю, чи треба виконувати закон про декомунізацію, пані Павличко, мабуть, відчувши, що її надто занесло, висловилася в тому сенсі, що треба, але не зараз, а коли-небудь потім. Ось за цим принципом «не зараз, а коли-небудь потім» Україна й прожила всі роки незалежності, за що сьогодні ми й розплачуємося кров’ю.

А в радіоефірі з аналогічними ідеями виступила редактор журналу «Арт-Україна» Аліса Ложкіна. Текст був простим: геть руки від комуністичної монументальної пропаганди, якщо вона талановита.

У Третьому Рейху були створені високохудожні зразки нацистської пропаганди, але в нинішній демократичній Німеччині нічого подібного без спеціальних зусиль побачити не можна. Не можна подивитися (не звернувшись у кіноархів або інтернет) і фільми німецького кінорежисера Лені Ріфеншталь, зокрема її знамениту роботу «Тріумф волі» про з’їзд нацистської партії. Її фільми не просто талановиті, вони без перебільшення геніальні. Але геніальна пропаганда нацизму ще небезпечніша, ніж бездарна. Тому фільми Ріфеншталь не демонструють абсолютно правильно, оскільки вони з їхньою похмурою естетикою, колосальною енергетикою, емоційною магією неминуче стануть підсвідомим імпульсом до відродження нацизму. Це те, що ніяк не хочуть зрозуміти вчені пані Павличко і Ложкіна, у яких естетика, на жаль, не підкріплена етикою й соціальною відповідальністю. Я не сумніваюся, що в нинішній Росії з її відродженням тоталітаризму з’являться талановиті твори, що прославляють сталінізм. Але зло, навіть талановито оспіване, не перестає через це бути злом. А Україні потрібні музеї тоталітаризму, зокрема й просто неба, куди звезуть усіх художньо цінних «ідолів».

СЕПАРАТИСТИ ЗАЛИШАЮТЬСЯ НА КЕРІВНИХ ПОСАДАХ

Канал «2+2» у програмі «Секретні матеріали» показав, що відбувається на «стіні Яценюка» на сході України, який сам прем’єр називає «Європейським валом». Журналісти багато наговорили із цього приводу всіляких дурниць, мовляв, не утримає ця стіна російські танки.

Ну, по-перше, завдання будь-яких укріплень у сучасних умовах не так утримати, як затримати, виграти час для дій основних сил. По-друге, стоїть завдання утруднити противникові гібридну війну, використання великих мас нібито мирного населення для атаки, для обвалу кордону. Невипадково сьогодні і країна НАТО Латвія зводить таку стіну на сході з експертною допомогою ізраїльських фахівців. Наша стіна зараз виглядає краще, ніж можна було чекати. Тут найбільше всього робиться прикордонниками і місцевою владою. Отже, навіть пан Яценюк часом буває послідовним, чого не скажеш про його енергетичну політику. 2013 року Яценюк закликав віддавати людям весь газ українського видобутку, що мало знизити тарифи. А нині він співає нам зовсім інші пісні.

Програма «Дістало!» на ICTV торкнулася животрепетних проблем, зокрема ситуації на Донбасі, де сепаратисти (у звільнених районах) залишаються на своїх керівних постах. Зокрема, йдеться про керівників освіти (у минулому полум’яних агітаторів за «русский мир»). Завтра вони знову поміняють український прапор на триколор Росії й ударять нам у спину (досвід і звичка у них є). Сидять на своїх місцях і начальники місцевих відділів і управлінь МВС, які співпрацювали з сепаратистами. Як, дивлячись на все це, місцевому населенню вірити в силу і серйозність центральної влади? А влада, що працює в центрі, за цей рік показала свою неефективність. З такою владою можна не розраховувати на позитивні зміни ні сьогодні, ні в майбутньому.

Ситуацію на фронті обговорювали й у програмі «Свобода слова». Гостро виступила екс-глава Луганської ОДА Ірина Веригіна. Пані Веригіна стверджувала, що 2014 року була реальна можливість узяти Луганськ 19-20 серпня, оскільки місто було вже практично оточене українською армією. Але не було політичної волі. Її і зараз немає. Представник Генштабу визнав, що тоді передові частини української армії вже увійшли до Луганська. Але вторглася до України армія Російської Федерації. Для деяких політиків і генералів України навіть після Криму це виявилося несподіванкою.

Нардеп Пашинський визнав очевидний і давно відомий факт: ніхто з боку Росії виконувати Мінські домовленості не збирається. Ведучого Андрія Куликова дуже цікавило питання: чи допоможе особливий статус Донбасу встановленню миру?

Особливий статус Донбасу призведе до дезінтеграції, розпаду й зникнення України з політичної карти Європи. Будь-які поступки Путіну — це смерть України. Сьогодні найстрашніше для нас — це той дух капітулянтства, який витає в Адміністрації Президента, Кабміні й Верховній Раді.

Абсолютно очевидно, що особливий статус Донбасу — це троянський кінь Путіна, можливість для нього за допомогою цих двох анклавів перетворити Україну на московський протекторат.

Свого часу «демократичний Захід» 1938 року «насилував» Чехословаччину (як нині Україну!), вимагаючи «в ім’я миру» віддати Гітлеру Судетську область, мовляв, це менше зло. Але втративши Судетську область, чехи дуже швидко втратили всю незалежність. Путін (разом із Заходом) вимагає дати йому «палець» у вигляді фактичного визнання «ДНР/ЛНР», а відкусить усю «руку».

Треба не лише нашим солдатам, а й Порошенку й депутатам Верховної Ради стояти на смерть і не здавати країну.

Дуже своєрідно виступав колишній глава Донецької ОДА Сергій Тарута. Тарута вимагав залучити до Мінських переговорів жителів Маріуполя й ряду селищ, мовляв, донецькі з двох сторін між собою домовляться. Ну, якщо з обох сторін будуть сепаратисти, то тоді точно домовляться. За рахунок України. Тарута наївно вірить, що «ДНР/ЛНР» — це самостійні політичні суб’єкти, а не маріонетки Кремля.

Екс-глава Донецької ОДА лякав Київ «наслідками», якщо на Донбасі не буде виборів. При цьому одночасно закликав до «болісних» для України домовленостей, тобто до капітуляції. Але ще одна капітуляція, й режим Порошенка не врятує нічого. Восени здача Конституції (якщо це станеться), зрада наших бійців і прибічників України на сході (якщо це станеться) накладеться на різке погіршення матеріального становища мільйонів українців, на непосильні тарифи, й це дасть соціальний вибух.

НЕМАЄ ПОЛІТИЧНОЇ ВОЛІ

Слово знову взяла Ірина Веригіна і зробила свої висновки. На її думку, якби вчасно рішуче придушили зародки збройних сепаратистів, то війни на Донбасі не було б. Так, це особиста відповідальність Турчинова, Яценюка й Порошенка. Зумів же міністр МВС Аваков у Харкові залізною рукою придушити збройний заколот. Чому не зуміли в Донецьку й Луганську? Вони тепер говорять, що у них не було сил. Але, наприклад, у Маріуполі сили знайшлися в особі хлопців з батальйону «Азов». Не сил вождів не було, а політичної волі, мужності й рішучості. Зрозуміло, що це вам не політичні інтриги плести й займатися базіканням у студії Савіка Шустера. «Тут вам не равнина, тут климат иной...» — як співав Володимир Висоцький.

За твердженням Веригіної, російські війська зайшли на Донбас не в серпні (як досі вважають у нашому Генштабі), а ще в червні 2014 року. Екс-глава Луганської ОДА звинуватила наших генералів у тому, що вони практично не з’являлися на передовій. Колосальна недовіра до «радянського» генералітету України у суспільстві і в армії — одна з причин скорочення мобілізаційних ресурсів.

Чудовий спіч виголосив екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко. Суть його виступу зводилася до того, що Росія нав’язує нам правила гри, а у нас рабськи дотримуються цих правил...

Між іншим, як повідомив на ТРК «Чорноморська» український громадський діяч Криму Андрій Щекун, під час візиту на півострів Путіна хтось у нас відсунув український тимчасовий кордон на Перекопі на 800 метрів углиб України, додавши таким чином 800 метрів російським окупантам. І про це мовчить уся наша балакуча преса, всі наші політики. А хотілося б знати, чия це ініціатива і в якому саме київському кабінеті? У нас не лише війна гібридна, у нас і влада гібридна, трохи проукраїнська, трохи антиукраїнська. І в цьому найбільша наша біда...