«Че Гевари» «русского мира»

Чергова «раптова» смерть чергового ватажка терористів «ЛДНР» розділила російські ЗМІ на дві нерівні частини. Одна, досить незначна, що складається з тих, в ефірі і на сторінках яких прийнято повідомляти новини і замислюватися над причинами подій, публікувала довгий список убитих останнім часом терористів і версії їхньої загибелі. Найбільш популярними  гіпотезами в таких ЗМІ були версії, що всіх цих «бетменів», «малишів», «циганів», мозгових, болотових, «моторол» і «гіві» знищили російські спецслужби під час тотальної зачистки території «русского мира» від небажаних свідків злочинів на неминучому процесі чи їх загибель стала результатом внутрішніх розбірок.

Реакція основної маси російського медійного офіціозу, в якому така опція, як думка, не передбачена, полягала в скорботному виразі обличчя і промовлянні чергових фраз про черговий злочин кривавого київського режиму, який вбив ще одного героїчного борця за свободу народу Донбасу. А оскільки опцію думки, як вже згадувалося, конструкцією федеральних телеканалів не передбачено, то мешканці російського телевізора повторювали те ж саме, що вони казали тиждень і місяць тому.

Але водночас за виступами пікейних мешканців у телевізорі проглядаються розбіжності, які, цілком очевидно, існують і в Кремлі. У соловйовському «Вечере» від 8.02.2017 було окреслено дві позиції. Обидві вони, природно, базувалися на тому, що героїчного Гіві вбив Київ, але розбігалися в тому, яка має бути реакція Росії.

Одну з позицій представляв сам Володимир Соловйов та його улюблені експерти Семен Багдасаров та Євген Сатановський. Суть цієї позиції в тому, що у відповідь на смерть «Гіві» слід розпочати терор на українській території, а в принципі має йтися про повномасштабну війну з Україною.

Для обґрунтування цієї позиції її прибічникам потрібна була відповідна емоційна налаштованість. Що зрозуміло, оскільки для того, щоб розв’язати велику війну посеред Європи з ненульовими шансами переростання її в третю світову війну, треба заздалегідь ввести себе в стан істерики. Для цього Соловйов почав пояснювати, хто такі «Моторола» та «Гіві», яких ми втратили. Виявляється, це ті самі романтики, яких оспівував Гемінґвей. «Це — Че Гевари!» — оголосив Соловйов.

Зрозуміло, що Соловйов вважає росіян цілковитими ідіотами. В усякому разі, ту їхню чималу частину, яка дивиться його передачі. Але в даному разі він все ж передав куті меду, зробивши ставку на цілковиту неосвіченість своєї аудиторії. Оскільки внутрішній світ «Мотороли» та «Гіві» непогано знайомий всім, хто цікавиться, завдяки інтернету, в якому є сила-силенна відео за їхньою участю. Тут нема чого коментувати. Що ж до Че Гевари, то, оскільки в СРСР був його культ,  то навіть в аудиторії Соловйова є чимало тих, хто щось знає про цього «універсального солдата революції». Че, як і донецькі терористи, був по маківку в людській крові. Але це, мабуть, все, що їх об’єднує. Словник «Гіві» та «Мотороли» поступався словникові Еллочки-людоїдки і складався з кількох матюків. Че Гевара був дипломованим лікарем, працював у лікарні, читав в університеті лекції з медицини. Він жив у світі книжок, у світі поезії та філософії,  сам багато писав, залишивши по собі дев’ять томів творів. У мріях стати лікарем в лепрозорії він бачив себе рятівником людей, що жертвує собою в ім’я їхнього щастя, подібно до свого кумира, Альберта Швейцера. Численними жертвам його численних «революцій на експорт», які цей романтик насильства поширював по всій планеті, було від цього, звичайно, не легше, але порівняння з «Гіві» та «Моторолою» він точно не заслужив. Аби уявити собі Гемінґвея, який оспівує донецьких братків, треба мати безсоромність Соловйова.

А ведучий нескінченного «Вечера» тим часом, визначивши масштаб втрати, завів мову про помсту. «Де санкції проти України?» — гнівно запитував Соловйов. Й одразу ж зажадав негайно розірвати дипломатичні відносини з Києвом, назвати Україну нацистською терористичною державою і почати продавати газ Європі безпосередньо.

Крім того, Соловйов повідомив, що «ми маємо право увійти (на територію України) і створити 30-кілометрову буферну зону». Це, як з’ясував Соловйов, міжнародне право дозволяє. У якому саме міжнародному договорі записано право Росії вторгатися на територію іншої держави і створювати там якісь зони, а також чи є симетричне право в інших країн вторгатися на територію Росії, Соловйов не уточнив. Проте обрушився на місію ОБСЄ, заявивши, що за його відомостями, машини ОБСЄ використовуються для провезення терористів, а, крім того, під час Другої світової війни жодного ОБСЄ не було, ніхто пострілів з того чи того боку не рахував, і все було чудово.

Те, що Соловйов лише позначив як напрям, експерт Багдасаров  довів до логічного кінця. Він оголосив, що «має йтися про цілковитий демонтаж державної і військової структури України». Повідомив, що «для нас нинішня Україна становить набагато більшу небезпеку, ніж «Ісламська держава». Після чого розповів, що «в Донецьку і Луганську мешкають наші громадяни», а тому висловив своє обурення російським начальникам, які досі не спромоглися роздати їм російські паспорти, і заявив, що давно час об’єднати «ДНР» з «ЛНР» і створити єдину Донецьку республіку. Природно, що експерт Багдасаров не міг з’явитися в телевізорі без того, аби оголосити свою улюблену ідею: створити диверсійно-розвідувальні сили і розгорнути терористичну діяльність на всій території України. При цьому він всоте з ніжністю згадав відомого радянського терориста і диверсанта генерала Судоплатова, від якого немолодий відставний полковник Багдасаров у захваті, подібно до того, як дівчинка-підліток в захваті від якогось Джастіна Бібера.

Хоч як дивно, прибічники відкритого терору, великої війни і розриву дипломатичних відносин з Україною опинилися в студії Володимира Соловйова в меншості. Більшість експертів повністю збігалися з ними в риториці лайки щодо Києва, але закликати відкрито до терору відмовлялися і заклики ці, хай і досить м’яко, але цілком зрозуміло засуджували. Особливо потішним видавася депутат Железняк, який постійно намагався натякнути «відмороженим» колегам, що такі речі треба робити тихо, а публіці про це знати не слід.

Вододіл пройшов по статусу. Прибічники терору і війни — це люди вільних професій: співробітники ЗМІ і самодіяльні експерти. Цим і пояснюється їхні цілком божевільні і безвідповідальні заяви. Усі ті, хто має хоч якийсь статус, дотримувалися інших поглядів. Це стосується і депутатів Держдуми Сергія Железняка з Леонідом Калашниковим, і генерала ФСБ Михайлова, і особливо свіжоспеченого радника директора Федеральної служби військ національній гвардії Олександра Хінштейна. На відміну від Михайла Леонтьєва, який, перейшовши на службу до «Роснефти» абсолютно злетів з котушок і почав плювати на всіх і посилати увесь світ у різні пішохідні подорожі, Олександр Хінштейн змінився зовсім в інший бік. Почав добирати вислови, що призвело до певної скутості мови, вельми незвичної для відомого раніше «зливного бачка», який завжди раніше був готовий легко й невимушено брехати і обливати брудом все, що йому чи його замовникові не подобалося. Тепер Олександр Овсійович був сама акуратність.

Він і Железняк та Калашников, що утворили з ним групу «відповідальних патріотів», закликали «відморозків» Соловйова з Багдасаровим «не піддаватися на провокації» і триматися в межах Мінських угод.

Хінштейн взагалі добалакався до того, що заявив, мовляв, все, що відбувається на території самопроголошених «республік», це внутрішня справа «ДНР» і «ЛНР», і саме вони і їхні армії повинні дбати про свою безпеку і думати про своє майбутнє.

Коли він це казав, обличчя Соловйова виражало складну гамму почуттів. Явно простежувалося бажання негайно розстріляти зрадника за законами воєнного часу за відвертий злив Новоросії. Але водночас Соловйов чудово розумів, що перед ним не Гозман якийсь, прости господи, а цілий Хінштейн, який сьогодні щодо розстріляти має ресурсів більше, ніж телеведучий. Було зрозуміло, що в публічний простір ненавмисне прорвалося протистояння двох позицій щодо перспектив війни на сході України. «Відморозки» помітніші, з огляду на свою голосистість. Але прибічники тихого «впихування» терористичних анклавів до складу України, певно, контролюють точки ухвалення рішень. Хоча реалістичного плану немає ні в тих, ні в тих. Розв’язання питання не знаходиться в нинішньому Кремлі. Його або знайдуть  при зміні в Росії політичного керівництва, або воно прийде з України.