Чому п’ятірка потенційних президентів відмовилася від теледебатів?
Як уже повідомляла газета «День» (№228 від 16 грудня 2009), ключові кандидати на посаду президента України — Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Віктор Янукович, Володимир Литвин та Арсеній Яценюк відмовилися від участі в теледебатах. Такий жест на перший погляд виглядає досить дивним. Адже саме зараз, за місяць до виборів, усі кандидати зі своїми представниками та проповідями правдами й неправдами намагаються потрапити на телеекран. А також білборди, сторінки журналів, шпальти газет... Словом, усюди. Окрім того, саме теледебати, по суті, є одним із найефективніших способів політичної агітації. Принаймні вони традиційно «спрацьовують» у США. Приміром, під час останньої президентської кампанії в цій країні команда Барака Обами особливий акцент робила на дебатах і публічних виступах політика. А днями Віктор Балога, коментуючи ігнорування українськими політиками теледебатів, згадав також хрестоматійний випадок, коли «1960 року в Сполучених Штатах Америки проведення дискусії між кандидатами у прямому ефірі кардинально змінило результат виборчих перегонів. Кандидат від республіканців Річард Ніксон, який до проведення теледебатів вважався фаворитом перегонів, програв демократу Джону Кеннеді», — нагадав Віктор Балога, передає УНІАН. Звичайно, таке порівняння навряд чи можна назвати коректним. І на це є багато всім відомих причин, найочевидніша з яких полягає в тому, що Україна — не Америка. Втім, телевізійні дебати, попри все, залишаються фактично останнім шансом для кандидата «пограти м’язами» перед виборцем, а для виборця — остаточно впевнитися в правильності свого вибору. Безумовно, українці в риторичних двобоях прагнуть побачити зовсім не кандидатів-маргіналів, а передусім першу п’ятірку кандидатів. То в чому ж причина їхньої відмови від безкоштовного шматку загальнодержавного ефірного часу, кожна хвилина якого нині на вагу золота? Очевидно, топ-фігури президентських перегонів-2010 ставляться до медіа вельми вибірково, уникаючи незручних для себе форматів. Вони готові до ефірів виключно на вигідних для себе умовах і не зважають на те, що відмова від дебатів у прямому ефірі хоча й є їхнім правом, але так само є прямим виявом неповаги до виборця. А надто — до мислячого виборця, на якого рекламні виступи кандидатів у ЗМІ не справляють враження. Утім, про мислячого виборця кандидатам не йдеться. Боротьба традиційно ведеться за так званий електорат.
«День» поцікавився думкою експертів та — що принциповіше — виборців щодо причин, доцільності та наслідків цього масового демаршу.
КОМЕНТАРІ
Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог, директор соціологічної служби «Український барометр»:
— Відмова п’ятірки кандидатів є технологічно вірним ходом. Проте складно сказати, чи було це рішення запланованим, чи спонтанним. Як ми могли до цього спостерігати, виборча кампанія виявилася невдалою практично у всіх кандидатів, тому й рейтинги протягом останніх трьох місяців не зростають взагалі. Відмовляючись від участі в дебатах, основні кандидати прагнуть не стільки підвищити власні рейтинги, скільки остерігаються репутаційних утрат. Адже, як правило, під час таких дискусій у прямому ефірі відбуваються непередбачувані, часто неприємні для кандидатів речі. Ці можливі казуси рідко допомагають «вирвати» додаткові голоси. Таким чином, напередодні виборів серед електорату може відбутися посилення критичних тенденцій стосовно центральних претендентів на президентське крісло. Можливо, головні кандидати не хочуть псувати рейтинг одне одному або підсилювати увагу до «дрібних» кандидатів? Оскільки інтерес українців до тих кандидатів, що погодилися виступити, є незначним, резонансу дебати, швидше за все, не викличуть.
Віталій БАЛА, політичний консультант, директор Агентства моделювання ситуацій:
— На мою думку, кандидати вчинили правильно. По-перше, участь у дебатах не є обов’язковою. По-друге, дебати можуть бути цікавими тільки тим, хто хоче в такий спосіб заявити про себе, а кандидати, що відмовилися, такої потреби, очевидно, не мають. Так само як і немає жодної причини вступати в дискусію з «технічними» кандидатами. Доречніше виглядали б дебати напередодні другого туру виборів. Ефективнішою була б модель дебатів, запропонована в США — в три тури, кожен з яких жорстко прив’язаний до конкретної теми: зовнішня політика, економіка та внутрішня політика і соціальні гарантії для громадян.
Крім того, спеціально були зареєстровані деякі кандидати, чиє завдання полягає в тому, щоб вести некоректну дискусію. Тому тим хто хоче вийти в другий тур, такі дискусії зовсім непотрібні. Я вважаю, що головним пріоритетом має залишатися все ж таки політична культура. Дебати перед першим туром — це просто пережитки «совка», незрозуміло, навіщо вони потрібні. Значно коректніше було б чітко прописати в законі обов’язкові дебати напередодні другого туру. Тоді б на них як на один із елементів передвиборчих перегонів ніхто не загострював таку увагу.
Володимир ДРЕБОТ, викладач історії України Житомирського державного університету імені Івана Франка:
— Особисто на мене дебати кандидатів в президенти справляють враження. Якщо запитання спонтанні, а відповіді не підготовані до ефіру, дуже цікаво, навіть показово те, що говорять ці люди. Адже той чи інший поворот подій ніхто не може передбачити. Проте я вважаю, що значний вплив справити на виборців ці дебати не можуть, оскільки не так багато людей їх дивиться. Хто цікавиться політикою, той цікавиться й дебатами, а решта керується при виборі іншими критеріями. На мою думку, кандидати остерігаються порівнянь і прагнуть зберегти той чи інший образ, не спаплюжений і не перекручений невірно сказаною фразою. Це право кожного — відмовитися, оскільки обов’язковість дебатів ніде не прописана. Значно цікавішими могли би бути розмови кандидатів напередодні другого туру виборів, вони могли б мати більший вплив на виборця.
Юрій БОБРИКОВ, студент Національного університету «Острозька академія»:
— Для основних кандидатів участь у дебатах не принесе позитиву. Чого власне йдуть на дебати? Зайвий раз нагадати про себе і показати, як той чи інший кандидат може бути корисним для України. Ні Януковичу, ні Ющенку, ні Яценюку це не потрібно. Найкращу агітацію за себе прем’єр Тимошенко здійснює, перебуваючи на своїй посаді та виконуючи ті обов’язки, що на неї покладено. Я вважаю, що невисловленими ці кандидати не залишилися — напевно, вони сказали своєму виборцю все, що необхідно. Ті кандидати, що фактично не мають шансів очолити країну (а їх більшість) готують народ до прийдешніх парламентських виборів, де знову ж таки доведеться агітувати за себе і свою політичну силу. Тому їхня мета на дебатах є зрозумілою. Тим паче, ефективність дебатів перед першим туром взагалі сумнівна.
2004 року, коли були дебати перед другим туром між Ющенком та Януковичем, їх дивилися близько десяти мільйонів українців — інтерес був величезний. Проте 2010 року найактивнішими глядачами суперечок політиків будуть політологи, журналісти та науковці — тобто люди, що мають інтерес до політичних баталій чи, можливо, мають тут професійний інтерес.
