Чому Росія не хоче «відпускати» Україну

Минулого тижня дивитися, взагалі, було нічого, крім звичайного нашого телеубозтва. Нудьга. Як самим телевізійникам не осоружно? Навіть звичної шустерівської склоки не було, на яку можна дивитися іронічний-саркастично за відсутністю кращого, адже інше ще гірше. А Савік зміг «прогуляти» політичне ток-шоу завдяки матчу збірних команд України й Франції й, забувши про обридлих депутатів, повністю віддатися улюбленому футболу.

Тобто вийшли несподівані канікули, відпочинок від політичного психозу, від «півнячих боїв» честолюбців-піарників. Адже в нас уже давно немає серйозних суспільних дискусій про долю України, натомість шоу, цирк, балаган з клоунами, жонглерами  майстрами розмовного жанру. Завдання просте: забовтати, опошлити, довести до абсурду, викликати глибоку відразу мас до будь-якої політики, добитися відчуження, створення прірви між суспільством і державою. Усе це сприяє крайньому ступеню громадянської апатії, байдужості. У такій атмосфері дуже легко й зручно узурпувати владу й власність. Це саме та «каламутна вода», в якій багато хто успішно ловить свою «золоту рибу».

ХОРОШИЙ ПРИКЛАД

Ковтком свіжого повітря в цій задушливій телевізійній атмосфері була програма видатного українського мовознавця професора Костянтина Тищенка на вітчизняному телеканалі «Культура». К.Тищенко — творець унікального Лінгвістичного музею при Київському університеті ім. Т.Шевченка. Не було жодних телеефектів, схоже, що й коштувало це телевізійне дійство — копійки, оскільки антураж — мінімальний: стіл, карти й схеми на стіні. І голова, що говорить. Але яка це була голова! І які розумні й вражаюче цікаві речі вона говорила! Професора можна було слухати годинами, не втомлюючись і не втрачаючи уваги. Етногенез і лінгвогенез українців та інших народів, стародавня історія нашої країни, загадкові етноси Піренеїв і Кавказу, дивні лінгвістичні паралелі між ними, десятки племен, що проходили через нашу землю й залишили свої сліди в топонімії й гідроніміці, якими ми користуємося й сьогодні.

Цікавою й повчальною була розповідь про «напрочуд стародавній» народ басків у Іспанії, дивною мовою яких володіє український професор. Баски дуже довго боролися за свою національну ідентичність і робили це настільки наполегливо й послідовно, що один з королів Іспанії, щоб перетягти їх на свій бік, визнав усіх басків до єдиного «ідальго», тобто дворянами, аристократами. Отже, баски — єдина в світі дворянська нація. Але за часів диктатури Франсіско Франко їхня мова була заборонена, й за розмови нею людей хапали прямо на вулицях і тягнули до поліції. Баски створили підпільні національні школи й цілий прошарок підпільних вчителів баскської мови. А вже за демократичного короля Хуана Карлоса І баскський народ ініціював потужний рух за відродження мови й культури. Зокрема, викладачі вишів на території Країни Басків повинні були пройти курси баскської мови, скласти іспит і отримати відповідний сертифікат. Дуже жорстко там стежать за присутністю баскської мови в ЗМІ, адміністрації, рекламі, торгівлі, спорті, шоу-бізнесі — скрізь. І це народ, що не має своєї держави! Нинішня державна Україна може лише позаздрити такій принциповій, розумній і ефективній мовній політиці. Тому у басків є гарантія, що їхня унікальна мова не зникне, українці, які здобули державу Україна, такої гарантії збереження своєї мови не мають.

Дуже приємне враження справила бездоганна, кристально-чиста українська мова професора. Як сумують люди з нормальним набором мозкової звивини за такими програмами! Але їх украй мало, й навряд чи вони зможуть стримати грязьовий витік з багатоголово-багатоканального ТБ-дебілізатора.

«НЕ ЗАШКОДЬ!»

Через повний дефіцит хоч чогось, що можна дивитися, так би мовити, з горя зайшов на канал «Тоніс», де, як завжди, зустрічався зі своїми гостями Дмитро Гордон. Його програми — дуже різнокаліберні, від сенсаційно-захопливих до тужливо-нудних. Формат такий, що Дмитро повністю залежить від людського калібру своїх співбесідників. Трапилася яскрава, неординарна особистість, і гра зроблена, тут лише, як говорили стародавні ескулапи, «не зашкодь!»

А якщо в тебе примітивна сірість сидить, то хоч скільки старайся, нічого з неї не витягнеш, і ніякий талант журналіста не допоможе. Останнім часом у нього мелькають нудні співачки з російського шоу-бізнесу, які головним чином виголошують одкровення з приводу того, що в них там за лаштунками відбувається: хто з ким, коли й скільки... Але нещодавно з’явився революційно-скандальний персонаж — перший російський мільйонер Герман Стерлігов. Він заробив великі гроші на початку 90-х років минулого століття, як сам повідав, весь його московський офіс був завалений валізами з грошима, які було важко порахувати. Як гордо повідомив Стерлігов, початківець Ходорковський приходив до нього просити в борг. Потім у суто російському стилі мільйонщик розчарувався в капіталізмі, все покинув, відпустив пишну бороду а-ля Лев Толстой і поїхав у село, на природу, жити натуральним життям, знехтувавши всіма благами цивілізації, які він благами не вважає. У гостях у Гордона Стерлігов пророкував, майже як відома Ванга. Від його одкровень Дмитро навіть дещо отетерів. Стерлігов проголосив: Росія безумовно розпадеться, й це добре. Сибір і Далекий Схід слід продати якнайдорожче, інакше китайці так візьмуть, дарма. Чечня має бути незалежною державою й забрати своїх людей з Центральної Росії. Нам треба зберегти російський народ, щоб він не деградував і не розчинився в іноетнічній масі, а для цього необхідна маленька Росія. Атеїстів Стерлігов назвав дурнями, бо треба бути дуже нерозумною людиною, щоб допускати, що Бога немає. Ну, це майже цитата з Блеза Паскаля: «Атеїзм, звісно, свідчить про силу розуму, але розуму вельми обмеженого». Проте Стерлігов дав знищувальну оцінку Московському патріархату, назвавши його «зборищем єретиків і безбожників». При цьому не дав жодного богословського обгрунтування. А далі «Остапа понесло», на думку російського гостя, для досягнення суспільного блага слід «наркоманів нищити, гомосексуалістів нищити, лікарів — абортологів нищити». Лікарів він називає «демонами в білих халатах», учених — «чаклунами». Така-от цікава російська людина Герман Стерлігов зі страшною ідейною мішаниною в голові. Гордон вимушений підстроюватися під своїх співбесідників, як вода набуває форми посудини, в яку її наливають. Якби не це, то всю демагогію Стерлігова можна було б припинити одним запитанням: «А ви до Києва з Москви дісталися пішки, на трійці з бубонцями чи все-таки на потязі або літаку?» А якщо в нього або його близьких з’явиться якась болячка, побіжить до «демонів у білих халатах».

На «Тонісі» Гордон продемонстрував і свою бесіду з Володимиром Познером, ще до його від’їзду на Захід з нинішньої демократичної (?) Росії. Нічого особливого, але був і забавний момент, що стосується нашого земляка з Донбасу. Гордон дав фрагмент з програми московського колеги, який спілкувався з Йосифом Кобзоном. Співак скаржився на клятих «піндосів», які не дають візу в США йому і його родичам. Познер з безжалісною американською безцеремонністю поставив майстрові естради запитання: «Чому, коли в Росії або за кордоном арештовують якого-небудь «злодія в законі», кримінального авторитета, він часто виявляється другом Кобзона?» Йосиф Давидович якось натужно розсміявся й сказав, що обирає собі друзів за душевною прихильністю, а не за їхніми заняттями. Ось така-от душевна прихильність, байдужа до занять.

КОЛИ ПОЧНЕМО ТАК «ПОГАНО» ЖИТИ, ЯК У ЧЕХІЇ ТА УГОРЩИНІ?

А у Юлії Литвиненко в програмі «Особлива думка» на ТВі з’явився ще один експерт з поглядами, що разюче нагадують погляди пана Глазьєва з Москви. Це був такий собі Всеволод Степанюк, економіст. Він розповідав, яке жахіття спіткає українську економіку в разі підписання Асоціації з Європейським Союзом. Найпохмурішими барвами змальовував він економічну ситуацію в Угорщині, Чехії, Словаччині й пояснював, що це все наслідки їхнього вступу до ЄС. Юлія Литвиненко використала останній козир, запитавши, а як же Польща, оскільки польські економічні успіхи настільки очевидні, що їх не зможе заперечити навіть пан Степанюк. Але ніскільки не зніяковівши, з тонкою посмішкою утаємниченого, економіст заявив, що Захід  надав величезну допомогу Польщі за її «антиросійську позицію...» Без коментарів. Сланцевий газ теж був дискредитований Степанюком, оскільки, мовляв, він буде дорожчим за російський, який обов’язково подешевшає, оскільки між Росією й Україною восторжествує «дружба». Послухавши все це, я перестав шкодувати про нещодавнє рішення Президії НАН України про розпуск Інституту світової економіки та міжнародних відносин, де працював пан Степанюк. Немає нічого дивного, що колектив інституту виявився нездібним себе захищати, не зміг організувати ні мітингів, ні демонстрацій, ні пікетів, ні якихось інших протестів. Якщо там процвітало таке «розуміння» світових економічних процесів. Може, не велика втрата для України? До речі, коли ми почнемо так «погано» жити, як у Чехії й Угорщині?

А от інститути археографії й сходознавства зуміли захистити не лише себе, а й честь української гуманітарної інтелігенції.

Канал RTVI активно рекламує одного з ідейних «гуру» нинішньої російської опозиції, письменника й викладача російської літератури Дмитра Бикова. Зокрема, з’явилася програма «Відкритий урок» з вищеназваним фігурантом. Подивився я цей урок... Потік риторики, настояній на неймовірному апломбі й зарозумілості. У викладі пана Бикова російська література постає явищем досить поверхневим (як сам пан Биков) і навіть карикатурним. Утім це їхня література й нехай викладають її, як хочуть. Не нам їх учити. Але мені так пощастило, що я попав на телеурок, присвячений Гоголю. І тут Дмитро Биков вирішив блиснути націологічними одкровеннями й видав таке: «Гоголь вигадав Україну!» Це, звісно, краще, ніж польські імперіалісти, австро-угорський генштаб або кайзерський генерал Гофман, але теж неправильно. Країну, як і мову, не можна вигадати, як герой дитячого письменника Льва Кассіля вигадав країну Швамбранію. Або, наприклад, доктор Зіменгоф вигадав мову есперанто, минуло сто років, але жоден народ не визнав цю мову рідною. Україна була до Гоголя й після Гоголя. Біда в тому, що Биков — типовий московський інтелектуал — всезнайко, який краще грузинів знає, що треба грузинам, краще естонців — що треба естонцям, краще українців — що треба українцям. Він узагалі все про всіх знає. Нехай Биков візьме повне академічне зібрання творів Гоголя, видане після Другої світової війни в РРФСР, знайде там текст Гоголя «Роздуми Мазепи». Дуже корисне читання. Гоголь повністю солідаризувався з гетьманом, пояснюючи його дії тим, що «волелюбна козача нація хотіла жити в своїй самобутній державі за своїми законами». Отже, не треба було Гоголю вигадувати те, що давно існувало. Це для Бикова «відкриття». І ось така ахінея ллється на голови російських школярів. А в студії «Особлива думка» на тому ж RTVI на запитання ведучої: «Чому ми не хочемо відпустити Україну до Європи?» Биків почав фонтанувати фразами, що Україна — це частина «русского мира», «Україна ніколи від нас не піде» і т.д. Так, з такими «демократами» багато десятиліть авторитарного режиму Росії гарантовано. Тут-ось інший російський письменник, Віктор Єрофєєв, дав яскраву характеристику всій цій «биковщині»: «Природжений, підшкірний, абсолютно несвідомий імперіалізм наших людей з особливою пристрастю проявився в справі повернення до нас України. Ми всі переконані, що «Україна — це наша околиця і її відділення від нас було великим непорозумінням і потребує корекції. При цьому ми навіть не приховуємо відчуття переваги перед нашим молодшим братом українцем, або, швидше, хохлом. Ми його звемо до себе, як вівцю, що заблукала, й коли ця вівця до нас повернеться, цій вівці треба буде дати добрячої прочуханки. Ця весела  переконаність у тому, що незалежна Україна — лише тимчасове непорозуміння, пронизує практично все наше суспільство, й ніхто не замислюється над тим, що хохлам таке може бути не до душі. Ми не думаємо про чужі душі. Ми не думаємо про душі Кавказу, Середньої Азії й України. Ми не думаємо про душі народів балтії. Ми приберемо всіх до рук! Наш імперський мікроб залишається з нами на довгі роки. Якщо не назавжди».

У ставленні до України Дмитро Биков принципово не відрізняється від завсідника «Русского марша», хіба що висловлюється грамотніше, все-таки письменник.