«Чучхе», або Спроба депутінізації України

Рішення Президента України Порошенка про блокування російських інтернет-ресурсів стало однією з найгарячіше обговорюваних новин у російських медіа і блогосфері. Причому відбулося рідкісне єднання з цього питання кремлівського офіціозу і тих, кого прийнято вважати незалежними авторами. Російські путіністи і їхні звичайні опоненти, коментуючи цю подію, збіглися навіть у термінології й у виборі метафор. Відомий російський інтернет-діяч Антон Носик опублікував у своєму блозі статтю під назвою «Ну, здравствуй, украинское чучхе». Володимир Соловйов, присвятивши рішенню українського Президента цілу годину у своїй передачі «Вечер» від 16.05.2017, почав обговорення цієї життєво важливої для Росії проблеми з питань: «Україна вирішила боротися з Пхеньяном? Вони з глузду з’їхали?». Вважаю, що незалежний інтернет-діяч Антон Носик міг би прикрасити програму Соловйова, принаймні щодо теми України. Оскільки те, що він написав у своїй статті, практично повністю збігалося з тим, що в ефірі Соловйова говорив, наприклад, один із найоскаженіліших соловйовських «експертів» Дмитро Куликов. Ось їхні характеристики рішення Порошенка. Носик: «Клінічна психіатрія і політологія чучхе». Куликов: «Це — шизофренія з ознаками системності».

Російські телеканали, навіть ті, які вважаються незалежними в Росії ЗМІ, пильно стежать за кожним кроком українського Президента і водночас дивним чином залишають без уваги найважливіші рішення Володимира Путіна. Ось, наприклад, свіжий Указ президента РФ № 213 від 16.05.2017, яким Путін наділив Федеральну службу безпеки правом вилучати земельні ділянки для державних потреб. Землю ФСБ тепер може вилучати разом із розташованими на ній об’єктами нерухомості. Тобто до безмежної влади чекістів над особистістю громадян РФ додалася ще й безмежна влада над власністю фізичних і юридичних осіб. Інформація про це рішення Путіна в ЗМІ є, але жодних полум’яних коментарів від популярних журналістів і блогерів на відомих медіаресурсах мені знайти не вдалося.

Натомість щодо рішення Порошенка про заборону російських сайтів у Росії кричать так, ніби це їм заборонили дивитися улюблені НТВ з Первым каналом і спілкуватися в Одноклассниках. Облишмо соловйовських «експертів», їм по роботі належить лаяти все, що відбувається в Україні. Цікавішою є позиція інтернет-діяча Антона Носика, оскільки ж він точно не за службовим обов’язком, а цілком щиро обзиває українського Президента «ідіотом», ну, і ще там по-всякому, у своїй хвацькій манері.

«Цензура не може бути спрямована проти зовнішнього ворога, вона завжди працює лише проти власних громадян, обмежуючи їхню свободу вибору», — пише інтернет-діяч Носик і далі виносить вирок українському Президентові: «Одним розчерком пера Президент Порошенко далеко випередив Роскомнадзор та Ірину Ярову в русі до Пхеньяна». Кінець цитати.

Не чіплятимемося до цілком безглуздого порівняння Петра Порошенка з Іриною Яровою і з Пхеньяном. Чого не скажеш у полемічному запалі. Важливіше зрозуміти, чи немає у позиції Носика частки правди. Тим паче, що в самій Україні чимало патріотично налаштованих людей, які пишуть приблизно те саме, що й інтернет-діяч Носик, засуджуючи рішення Президента Порошенка.

Носик правий у тому, що цензура не може бути спрямована проти зовнішнього ворога. Правий і в тому, що цензура, а заборону російських сайтів можна вважати цензурою в широкому сенсі цього слова, обмежує свободу вибору. Тут навряд чи можлива дискусія. Але далі Антон Носик помиляється, сподіваюся, що добросовісно. Помилка в тому, що цензура завжди працює ПРОТИ власних громадян.

В Україні триває війна з російським агресором, який у цій війні використовує не лише артилерію, але й інформаційну зброю, яка за силою дії перевершує все, що раніше було винайдено людством у цій сфері. Радянський агітпроп і пропагандистська імперія третього рейху відпочивають на тлі путінських інформаційних військ. Небезпеку і руйнівний характер російських медіа сьогодні визнають у всіх країнах, які піддаються їхнім атакам. У багатьох країнах Заходу обмежується діяльність таких російських медіа, як Раша Тудей і Супутник. Впроваджуються персональні санкції, що обмежують в’їзд до країн західного світу керівникам федеральних телеканалів та інших кремлівських медіа.

Україна піддається російській інформаційній агресії незрівнянно більшою мірою, ніж країни Заходу, внаслідок того, що більшість громадян України говорить російською мовою. Тому російські інформаційні війська господарюють на території України, в головах частини українських громадян, як у себе вдома.

Противники блокування російських сайтів часто визнають деякі резони блокування таких виробників брехні, як НТВ, Первый канал і Россия-1, але обурюються блокуванню соціальних мереж, тих же Одноклассников і ВКонтакте. «Це ж не пропаганда, там спілкуються звичайні люди!» — вигукують опоненти рішення Президента Порошенка, зокрема й в Україні, де ВКонтакте й Одноклассники доволі популярні.

Тут або лукавство, або незнання фактів. Адміністрація всіх без винятку російських соціальних мереж перебуває під пильною опікою російської влади. Наведу як приклад свої спроби завести аккаунт на Одноклассниках. Він проіснував менше тижня. Не можу з упевненістю сказати, після якої саме публікації мій аккаунт було заблоковано назавжди, без найменшої можливості розблокування. Можу гарантувати лише, що «екстремізму» в будь-якій із моїх публікацій не більше, ніж у тій, яку ви, шанований читачу, бачите перед собою. Мало того, багато хто з тих, хто, маючи аккаунт в Одноклассниках, намагався розмістити там мої статті, зазнав невдачі. Адміністрація мережі відповідала їм, що «цей ресурс недопустимий». Нещодавно дізнався, що аналогічна доля спіткала аккаунт журналіста Аркадія Бабченка. Загальна статистика «вічних» блокувань аккаунтів незалежних авторів у російських соцмережах мені невідома, але вважаю, що такий аналіз пояснив би зокрема й відмінності психологічних портретів користувачів тих самих Одноклассников порівняно, наприклад, із користувачами Фейсбука.

Отже, «вільне» спілкування в російських соціальних мережах дещо нагадує «вільні» прогулянки у внутрішньому тюремному дворику, що неминуче позначається на складі тих, хто спілкується, і характері спілкування. Навіть якщо «дворик» просторий, а арештанти не помічають тюремних стін, колючого дроту й автоматників на вежах.

Громадяни України разом із росіянами 17 років піддаються токсичному впливу російських медіа, які деформують свідомість, руйнують уявлення про добро і зло, нав’язують помилкові уявлення про світ та історію. Імунітет проти цих атак у громадян України вищий, ніж у росіян, проте інтоксикація українців російським отруєним контентом є суттєвою проблемою і в справі захисту від російської агресії, і в справі руху до Європи.

В історії є успішний досвід лікування народу від наслідків такої інтоксикації. Після розгрому нацистської Німеччини переможці провели комплексну програму денацифікації країни, частиною якої був план «перевиховання народу». В рамках цього плану було здійснено повну заборону діяльності всіх видань, що співпрацювали з нацистським режимом, у ЗМІ не допускалися журналісти, які раніше працювали в нацистських виданнях, окупаційна влада видавала ліцензії на ЗМІ, було введено цензуру. У Німеччині досвід лікування народу удався. Таке саме завдання рано чи пізно доведеться вирішувати і Росії, завдання депутінізації. Україна докладає зусиль, щоб «відсунутися» від Росії якнайдалі. Намагається провести послідовну дерадянізацію і депутінізацію. Ці зусилля слід усіляко підтримувати.