Чи може ТБ перебувати в кращому стані, ніж суспільство?

Колеги з «Дня» попросили мене підбити підсумки телевізійного року й поставили в складне становище. Болісно напружую пам’ять, намагаючись пригадати щось, гідне рангу неабиякої події, й не можу нічого назвати. За небагатьма винятками — застій, а часом і деградація в нашому телепросторі. Як, до речі, й у політичному житті країни, у відриві від якого оцінювати телебачення ніяк не виходить. Було б непогано, якби в усьому цьому болоті буття, в соціально-економічній безрадісності зберігся якийсь — нехай віртуальний, нехай лише екранний — шматочок щастя, процвітання й прогресу. Але нічим порадувати не можу.

ВІДСУТНІСТЬ ВЛАСНОЇ ТЕЛЕДОКУМЕНТАЛІСТИКИ ВЕСЬ НАШ ТБ-ПРОСТІР РОБИТЬ НЕПОВНОЦІННИМ

Негатив укорінився міцно й демонструє значний потенціал саморозвитку й самовідтворення. Лише дуже небагато телеканалів намагаються виховувати розумних і відповідальних громадян (ТВi, «5 канал»), решта заохочують і культивують провінційність, примітивність і невимогливі смаки. Пізнавальне ТБ відсутнє у нас як таке, якщо не рахувати спроб уже згаданих «ТВi», «5 канал» і «МЕГА» якось компенсувати дефіцит програм для розвитку. Інша річ, що свого продукту дуже мало — й тому дають російський, часто не коментуючи його належним чином, а коментарів він майже завжди в Україні потребує. Ще за радянських часів у Києві існувала унікальна, надзвичайно високого рівня студія науково-популярних фільмів. На жаль, її, як і багато чого іншого, знищили «мудрі керівники» різного калібру. А в справі формування українського суспільства вона б сьогодні стала у пригоді. Відсутність власної теледокументалістики (епізодичні й ексклюзивні явища загальної ситуації не рятують) весь наш телепростір робить неповноцінним. Неабияк зносилися й приїлися майже всі так звані ток-шоу з їхніми манипулятивністю, театральністю, початковою заданістю.

На «Інтері» вже кілька років діє шаблон Кисельова в програмі «Велика політика»: запрошується VIP-персона, яка мінімум годину віщає з трибуни й лише інколи переривається шанобливо-лакованими запитаннями ведучого. Усе очікувано, передбачено й зарегульовано.

Добре вже те, що Кисельов відмовився (тимчасово?) від штатних хуліганів і провокаторів сутичок на кшталт солодкої парочки Бузина-Поярков. Надто вже дешевий балаганний прийом. Важко позбутися враження, що «в далекій провінції біля моря», як московський пан називає Україну, колишня зірка допутінського НТВ припинила розвиватися з професійного погляду, загрузнувши в обридлих штампах. А якщо якийсь «креатив» і спостерігається, то не йде далі «перестановки меблів», наприклад, появи в студії рояля й чоловіка, що музицирує на ньому. Зрозуміло, що іноземцеві важко розібратися в усіх нюансах і підводних течіях іншої країни, але невже так важко зрозуміти, що, звівши разом Андрія Іллєнка від ВО «Свобода» та Олену Бондаренко від Партії регіонів, отримаєш не суперечку, а ідейну бійку без правил? Саме це й вийшло в одній з грудневих програм, де нардеп Бондаренко фонтанувала страшними звинуваченнями, з кулеметною швидкістю вистрілюючи ярлики: сектанти, ксенофоби, нацисти, фашисти. Здавалося, що їй не вистачить слів — і в хід підуть мотоциклісти й парашутисти. І яка ж користь Україні від таких розбірок, організованих колишнім редактором НТВ? Що принесуть у наше життя конструктивного такі сеанси взаємоопльовування? А можна ж було знайти й Андрію Іллєнку, й Олені Бондаренко відповідніших спаринг-партнерів, які б змусили кожного з них намагатися розв’язувати реальні проблеми, а не доводити візаві, що він живе втілення всіх можливих пороків.

Наприкінці року увагу громадськості привернула ідея створення громадської ради на «Інтері». Її «мотором» виступила відома медіа-діячка Вікторія Сюмар. Треба розуміти, що хтось щось намагається там змінити на краще. Але що таке «Інтер»? Це суцільні російські телесеріали з ранку до вечора, вкрай рідкісна присутність там української мови й українського духу, москвоцентричний погляд на українську дійсність, що взагалі недивно для каналу, де 30% акцій, як стверджує народний депутат Микола Княжицький, належать російському бізнесу. І тут напрошується риторичне запитання: а чи є в РФ бізнес, який не залежить від Кремля? Один бізнесмен у Росії думав, що є. Його звати Михайло Ходорковський... Ну і як же наші високоповажні медіа-демократи там щось змінять? А якщо ні, що більш ніж ймовірно, то можна на цьому знищити свою репутацію, опинившись проти своєї волі в одній компанії з тими, кого, наприклад, Віталій Портников звинувачує в моральному колабораціонізмі...

Зрозуміло, що генерал армії Валерій Хорошковський, який голосно заявив про свою відставку в кабінеті Азарова, затіяв якусь нову політичну гру, в якій будуть використані «Інтер» і члени вищезгаданої громадської ради. Невже їм не цікаво, в якій саме якості?

ПРО ОСТРІВЦІ СВОБОДИ І ЯКІСТЬ ДИСКУСІЇ

Розуміється, в році, що минає, були й окремі приємні й обнадійливі моменти в телесфері. Наприклад, новий проект ТВі «Лекції та події». Нарешті згадали й про інтелектуалів. Єдина претензія: слід було б уважніше ставитися до контенту. А то інколи з’являються в студії люди, які не дуже знаються на темі, недорікуваті, що не володіють стійким реноме у своєму професійному середовищі, випадкові. Слухати бесіди ні про що — вкрай нудне заняття. Заслуговує на підтримку й інтерактивне спілкування ТВі зі своїми глядачами. Воно вельми корисне тим, що демонструє точку зору широкої публіки, яка нерідко не збігається з думками високочолих аналітиків. Зокрема, всупереч голосінням вітчизняних і імпортних лібералів, на ТВі надійшла велика кількість SMS від простих громадян з привітаннями ВО «Свобода» і з позитивними оцінками їхніх перших дій у Верховній Раді. Послання поділилися на дві категорії: 1) «Я пишаюся, що голосував за «Свободу» 2) «Я шкодую, що не голосував за «Свободу». Причому, за моїми підрахунками, більшість SMS були з південно-східних регіонів і російською мовою. Це явний натяк «Свободі», що слід менше вірити в магію «5-ї графи», а більше робити упор на український громадянський патріотизм і, якщо завгодно, на громадянський націоналізм. Дивно, але «Свобода» багатьох об’єднала на заході й на сході. Траплялися SMS такого змісту: «Я росіянин, але голосував за «Свободу». Якщо «Свобода» набереться мудрості (без збитку для симпатичної багатьом радикальності), мислитиме категоріями всієї величезної України, розмаїтої та єдиної, то в цьому SMS «але» зникне, змінившись на «і».

ТВі протягом усього року реагував на важливі суспільні події. Наприклад, останнім часом таким відгуком була трансляція громадського форуму «Першого грудня». Але, звісно, канал не несе відповідальності за якість самого заходу. Особисто в мене враження залишилося досить тяжке. Ситуація в країні загрозлива, на порядку денному питання про те, бути Україні чи не бути, час проголошувати «Вітчизна в небезпеці!», а моральні авторитети, що зібралися, замість відповіді на запитання «Що робити?» частують співгромадян філософсько-богословськими дефініціями. Так, зібралися, поговорили й розійшлися. А де ж результат? Де рекомендації суспільству? Особливо цим грішить «Хартія вільної людини», прийнята високими зборами. Там усе правильно, все гарно, чудово... Але ж робити що?

Привернула увагу й крайня стриманість і делікатність присутніх щодо нинішньої влади. Мабуть, вона діє правильно й на жодні докори не заслуговує. Якщо метри зібралися, лише щоб продемонструвати себе у пофілософствувати, то соціальна цінність подібного «ареопагу» мінімальна. Невже діячі польської «Солідарності» (а там у керівництві засідали не лише робітники судноверфей Гданська на кшталт електрика Леха Валенси, а й відомі польські інтелектуали) також обмінювалися загальними міркуваннями й на цьому вважали свою місію виконаною? Певним дзвоником для «мозкового тресту» цього форуму має стати публічний вихід з його складу колишнього дисидента Семена Глузмана, який вважає, що (якщо судити за повідомленнями в ЗМІ) форум не виконав поставлених перед собою завдань. Окрім трагічного було там і комічне. Одна відома письменниця, яка 2010 року особисто чимало зробила, щоб ми мали нинішній режим, з виглядом першовідкривача повідомила, що Україна програла інформаційну війну й не має більше власного інформаційного простору. Ну хто з розсудливих людей не говорив і не писав про цей очевидний факт впродовж останніх 15—17 років? Але все-таки хотілося почути рецепт, як вийти з безвиході. І рецепт поблажливо накреслили: треба вимкнути свій телевізор, більше бувати на природі й читати хороші книжки. Ось такий геніальний план порятунку України...

Але хоч би як там було, острів свободи в нашому телепросторі в особі ТВі та її півострів в особі «5 каналу» дають якісь надії й наступного року. Якщо ще й це відняти в суспільства, стане геть погано. Тоді дійсно залишиться лише «Інтер», Перший (язик не повертається назвати його національним), що дедалі більше нагадує Рязанське обласне телебачення, ICTV, де прославляється російська армія та спецслужби РФ. Зокрема, в останньому серіалі на цьому каналі — «Братерство десанту» оспівується війна на Кавказі (якій кінця не видно), що, втім, не заважає власникові вдавати з себе європейця, організовувати зустрічі з відомими європейськими й світовими діячами в Криму, абсолютно не переживаючи з приводу відсутності європейських цінностей на ICTV, який цілком міг би позмагатися з пропагандистським телеканалом міністерства оборони РФ «Звезда». Залишиться ще бляклий «Тоніс», «Гамма» (хоч коли ввімкни, потрапиш на представників КПУ), «Україна», де України й сліду немає, «1+1», що остаточно самоізолювався від українських проблем, та інші такі самі структури. Утім чи можемо ми бажати, щоб наше телебачення було краще того стану, в якому нині перебуває суспільство? Але перед Новим роком заведено сподіватися на краще й чекати подарунків. Хотілося б, щоб до двох поки що поодиноких «зірочок» (ТВі і «5-го») нашого телеефіру додалася хоча б одна. Щоб орієнтувалося вітчизняне ТБ на розумного й допитливого глядача, не намагаючись зробити його безнадійним тупаком з простими фізіологічними рефлексами. Що ж, під Новий рік не гріх і помріяти.