Чим телебачення відрізняється від ілюстрованого радіо
ІНШІ НОВИНИ
— Які враження?
— Це серйозна переоцінка телевізійних цінностей. Про німецькі принципи роботи я знала і раніше — цій практиці не один десяток років. Спочатку було незвично. А після поїздки не розумію, чому б не перейняти цей досвід.
Українські новини провідних каналів схожі як брати не тільки через тиск. На мій погляд, в Україні немає реальної політики і реальної економіки. Їх неможливо показати. Перше, про що я спитала після повернення до України, — програма нового прем’єр-міністра і подробиці коаліційних переговорів. Колеги посміхнулися і сказали, що програма буде в лютому. Почала шукати інші підтвердження реальної політики. Те, що цікавить усіх: пенсійна реформа, медична, шкільна, податковий кодекс — усе або не рухається, або проходить непрозоро. Як це показати?
У нас можна прочитати анонс УНІАН та ІНТЕРФАКС і сказати, які завтра будуть новини. Хоч саме «Факти» на ICTV більше схожі на німецькі новини — багато соціальних тем, Кабінет Міністрів і Верховна Рада майже одним рядком. Там чистих новин — п’ять хвилин на день, інше — подробиці.
— Може, це занадто спеціальна інформація?
— У Німеччині всі новини складаються з такої спеціальної інформації. Просто вона стосується всіх, люди постійно взаємодіють із державою. Журналісти на летучках сперечаються про нові податки і пенсійні збори, тому що це їх також зачіпає. Там багато сюжетів, які у нас вважаються економічними, і готують їх набагато довше, ніж у нас. Довший хронометраж. Але це не проста констатація фактів, яка нічого не говорить простій людині, обов’язково є невеликий аналіз.
Теоретично, факти відділені від коментарів. Але і в інформаційному сюжеті обов’язково скажуть, що новий міністр був не дуже успішний на попередній посаді, якщо є підтвердження. І нашому глядачевi важко уявити, як багато коментарів. Орієнтуватися на чисті факти може тільки фахівець.
— Які типові теми сюжетів німецьких новин?
— Податки. Медичні каси. Або, наприклад, групи продовженого дня. Уряд, підіймаючи податки, обіцяє, що дасть на це кошти, оскільки груп продовженого дня немає, а жінки хочуть працювати. Сюжет, який я зняла в Дюссельдорфі і який показали на ICTV, був присвячений союзу добровільних юридичних опікунів над недієздатними громадянами — інвалідами, немічними старенькими. Добровольці допомагають їм спілкуватися з офіційними інстанціями — страховки, пенсії тощо. Урізування фінансування цієї програми — було резонансною темою на WDR.
І, природно, федерального канцлера Шредера критикують навіть ті канали, які вважаються близькими до соціал-демократів.
— І наскільки це схоже на критику нашого лідера?
— За формою — нічого спільного. Критика конкретних дій, підкріплена фактами й аналізом. Хоч і німецькі журналісти підтверджують, що тиск головного редактора існує. Жартують: «У нього також бувають друзі». Але з ним ведуть гострі суперечки. Він може не погоджуватися, але сюжет вийде в ефір. І це не стосується високої політики. Неможливо уявити, щоб замовчували якусь гучну тему.
ТОК-ШОУ НА ВИЖИВАННЯ
— У Німеччині складна структура громадського ТБ. АRD — перша кнопка (як УТ-1), складається iз суми студій 11-ти федеральних земель. Головні новини політиками. В Ільнер не менше гостей, але вона «розкручує» їх з першого запитання і до останньої хвилини не дає розслабитися. Політики зчіпляються один із одним, переходять на особисті образи і кричать так, неначе у країні принаймні персидська криза. Ведуча задає тон, інше противники-антагоністи роблять без неї. Одна з останніх програм на тему економічного спаду і дефіциту бюджету називалася «Республіка — банкрот. Політика — в гамівній сорочці».
Якщо політик припускається помилки, то вмить опиняється під перехресним вогнем опонентів і ведучої. Якщо він це витримує, отримує загальнонаціональну популярність. Відповісти на в’їдливі запитання — це шанс довести, що ти розумний і не даремно сидиш у своєму кріслі. У нас політики, пресингуючи свободу медіа, по суті відмовляються від можливості самим стати сильнішими. Вони хочуть бути господарями життя при забитому народі. А на Заході важливо бути сильним серед сильних. Не всі політики там хороші оратори, але немає таких, які бекають і мекають.
— Непогано б було і нам мати таке гостреньке шоу.
— Є відмінність в умовах. Громадське телебачення, на якому йде німецьке ток-шоу, не залежить від рекламодавця — фінансується населенням за рахунок абонентської плати. І передача в чистому вигляді виконує громадське замовлення. А на приватних каналах і там нічодий пародист записав пісеньку про податки голосом Шредера на мотив відомої латиноамериканської мелодії. Мовляв, ми введемо податок на несподіванку, на повітря тощо. Дуже смішно. Уривки з цього кліпу використовують у серйозних політичних програмах.
ЗОРЯНА ГОДИНА МОНТУВАЛЬНИКІВ
— Ми на ICTV багато уваги приділяємо верстці. Щоб вона була логічною і були плавні переходи від одного сюжету до іншого. На WDR я цього не помітила. Повідомлення про партійний з’їзд стоїть між двома репортажами про пробки на дорогах. А першою новиною може стати карнавал або відкриття першого приватного крематорію.
— У титрах сюжетів німецьких новин зазвичай вказують і монтувальника. Очевидно, це більш справедливо.
— Звичайна практика — безперечний пріоритет картинки. Коли журналіст приїжджає зі зйомки, він передусім іде монтувати сюжет. І водночас, а то й після цього, пише текст. Залежно від відеоряду текст подовжує або скорочує, а не навпаки, як у нас. Змонтований відеоряд, слухаючи текст репортера, приймає редактор. Дивиться очима глядача. І тільки потім, після виправлень, в апаратній синхронізації накладається ідеальний звук. Голосові акценти розставляють відповідно до зображення. Така технологія, можливо, довша, ніж наша, але вона себе виправдовує. На монтаж витрачають більше часу і він якісніший, а текст — справа другорядна. А у нас голос спочатку записують на чорне поле відеокасети, а монтаж ілюструє написане. виходять із Гамбурга, а регіональні новини складаються з місцевих повідомлень. Я стажувалася в редакції політичного тижневика найбільшої федеральної землі Північна Рейн-Вестфалія, в Дюссельдорфі, канал WDR. У цілому німецьке ТБ децентралізоване. Наприклад, найбільший, найприбутковіший приватний канал RTL також не в Берліні. Водночас найвідоміші ток-шоу готують у столиці. Туди приїжджають найпопулярніші політики земель, значущі і для загальнонаціонального глядача.
— І яким є політичне ток- шоу німецького зразка?
— Мені самій це було цікаво. На ARD виходить ток-шоу найвідомішої телеведучої Сабіни Крістіансен. Її передача має найвищий рейтинг (20-22%) і так і називається — «Шоу Сабіни Крістіансен». Йде у прайм-тайм, о 22.00 у неділю. Друге веде Майбріт Ільнер на ZDF (це другий громадський канал). Йде в четвер о 21.45, рейтинг — 15-17%. Але, порівнюючи це ток-шоу, ніяк не могла (і не змогла) зрозуміти таємницю популярності першого. Воно досить нудне, немає канви, немає системи, про що говорять і політики, і журналісти. Мляве обговорення злободенних тем із п’ятьма-шістьма го подібного немає. Хіба що щоденне політичне ток-шоу на N-TV (суто новинний канал, аналог CNN).
ДЕЩО ПРО ВИБОРИ
— У Німеччині нещодавно закінчилися вибори, і мені було цікаво, як колеги вiдрізняють піарні виступи, пропаганду від програмних заяв. Колеги здивувалися: «Ми нічого і не намагаємося відрізнити, всі передвиборні заяви — популізм». У сюжетах так і кажуть. Просто «в стик» цитують попередні заяви політика, аналізують реальність виконання даних обіцянок з погляду економіки, впливовості тощо.
Але прагматичних німців також можна обдурити. Перемога соціал-демократів нині була б неможливою. Журнал «Шпігель» пише, що сьогодні 62% німців вважають себе обдуреними. Це небувала зміна настроїв населення через два місяця після виборів. У цьому ж номері названо порушені обіцянки канцлера Шредера про те, що не підвищуватимуть податки, пенсійні відрахування, не зростатимуть борги держави. Найбільш поширений коментар стосовно цього: «До влади приходить той, хто бреше». Моло
— І як вони встигають змонтувати сюжет, адже репортер іноді приїжджає за 15 хвилин до випуску?
— Це вони дивуються, як ми встигаємо змонтувати, якщо спочатку пишемо текст. Там є такі «зірки» (репортери дня, які працюють тільки в оперативному режимі), які начитують в апаратній в прямому ефірі. Я хотіла б, щоб згодом ця практика прижилася в Україні. Але це не тільки перебудова роботи журналістів. Слід зауважити, що німецький репортер — поважна журналістська спеціалізація на все життя, там не соромно бігати з мікрофоном до 60-ти років. А не заняття двадцятирічних, як у нас. Але оператор у новинах — повноцінний автор сюжету, який повністю в темі. Він перед зйомкою розпитає про всі нюанси й акценти. І не буває такого, щоб він чогось не встиг зняти. На зйомці камеру практично не вимикають. Звук на прес-конференції також. Усе знімають у реальному часі. Та й монтувальник готовий з кожної нудної «пресухи» робити кіно, а не механічно перекривати текст.
Не дивно, що німецькі журналісти, знайомі зі специфікою нашого ТБ, іронічно називають його ілюстрованим радіо.
