Читаємо, міркуємо, думаємо...

Шановна Ларисо Олексіївно,

маємо від вас цінні подарунки — книги Ліни Костенко «Гіацинтове сонце», «Берестечко», а ще й на додаток «Записки...». Читаємо, міркуємо, думаємо. Намагаємося читати добре, пам’ятаючи слова Ліни Костенко, з якими звернулася вона до львів’ян на заньківчанських вечорах колись дуже давно, вже й не пам’ятаю коли. «Погано мене читаєте», — сказала Вона. Час пролетів, а слова запали в душу, та не лише мені. Багатьом. Тоді слухали, «пили» її слова, думки, афоризми, як із «криниці для спраглих», бо й справді потребували цього, як, зрештою, і тепер.

В мене на робочому столі завжди лежить книга «Ліна Костенко. Вибране» 1989 року видання. Старенька, з пожовклими сторінками, але у постійному вжитку. Частенько перечитую. Знаходжу там своє, відгукується душа — як камертон. Мабуть, у тому і геніальність цієї жінки, яка дивиться з чорно-білої фотографії книги кудись повз нас чіпким впертим поглядом, що кожен знайде себе у Її таких глибоких і водночас простих рядках, відчитає любов, життя, Україну.

Чекали її повернення. Прийшла до нас «Гераклітовою рікою» і «Записками...» Хотіли зустрічі. Не вийшло, бо «не так тії вороги, як добрії люди».

Але ж так було, є і буде: біля геніального — сіре, біля величного — нице, біля великого — дрібне. Заздрісники, як висохле листя, завжди будуть шарудіти під ногами, але ніколи не зупинять ходи.

Мені, звичайно, жаль, що не приїхала Ліна Костенко до Львова. Але, може, її неприїзд розрухає болото байдужості, ліні і брехні, в яких ми зав’язли по вуха, і змусить нас не мовчати тоді, коли гвалтують наші душі?

Мені, звичайно, ще більше жаль, що відмінили її поїздку до Кривого Рогу. Там дуже чекали Її слова, яке могло б не одному зірвати з очей полуду і незрячих змусити бачити, а німих — говорити.

Кажуть, що це провокація, щоб зупинити духовну ходу Україною Великої поетеси. Думаю, що провокація не вдалася, бо її відмова зачепила за живе, вдарила по амбіціях. А те, що зачіпає, — провокує до дії. Сподіваюся, до доброї.

Ще раз дякую, Ларисо Олексіївно, вам та колективу за те, що так послідовно, крок за кроком даєте нам, читачам, можливість через газету «День» спілкуватися з Ліною Костенко та Оксаною Пахльовською, тими, хто будує Україну духовну, а тому — непереможну.

Дякуємо, Ларисо Олексіївно, також за книги, які ви нам даруєте, за духовну поживу, якої так мало в наш неспокійний час.

Із повагою, вдячністю, з очікуванням подальших спільних проектів.