Демократія всім заважає

Новий, 2016 рік розпочався з атак на демократичний світ по всіх фронтах. Північна Корея щось підірвала, каже, що водневу бомбу. Світ не цілком повірив, що бомба саме воднева, але Рада Безпеки ООН все ж таки зібралася на екстрене засідання, щоб придумати, як бути з невеликою країною, яка скасувала у себе демократію і тепер погрожує решті людства.

У сьогоднішній Росії демократія заважає всім. Супротивникам Путіна вона заважає, оскільки всім зрозуміло, що в умовах імітації демократичних процедур і повного контролю влади над виборами, ЗМІ та судами демократичним шляхом змінити режим неможливо. Прибічники Путіна бачать, що управляти країною так, як це робить сьогодні режим, проблематично, тому намагаються винайти щось небувале, вигадують, окрім імітації демократії, нові і нові підпорки.
Незадоволення демократією в таборі супротивників Путіна яскравіше за інших висловлює публіцистка і письменниця Юлія Латиніна, яка у своєму першому «Коді доступу» від 2.01.2016 вчергове накинулася на демократію і права людини. Цього разу з'ясувалося, що у цій катастрофі (а демократія і права людини для Латиніної – це саме катастрофа) винні більшовики і персонально Сталін.

«Катастрофа сталася не тільки в Росії, – повідомляє Юлія Латиніна, – катастрофа сталася і на Заході, завдяки впливу Комінтерну, боротьба за права людини, антифашизм, значною мірою ідея загального виборчого права, антиколоніалізм та інше, та інше, та інше – це були речі, створені безпосередньо агентами Сталіна». Кінець цитати.

Приписуючи агентам Сталіна створення серед «іншого та іншого» таких речей, як ідея виборчого права і боротьба за права людини, Юлія Леонідівна перевершила письменника Олександра Проханова у його спробах створити нову релігію на основі канонізації Сталіна.

Сталін, звичайно, багато чого встиг накоїти, але все ж таки певні речі, серед них і такі неприємні Латиніній, виникли дещо раніше появи на світ Сталіна, яка відбулася 1878 року. Концепція прав людини в її сучасному вигляді сягає доби Відродження і Реформації, 1525 року, коли було ухвалено Маніфест Реформації

«Дванадцять статей». Сучасні формули прав людини закріплені в «Декларації прав людини і громадянина» 1789 року. Тобто теж трохи раніше народження Сталіна.
Навряд чи агенти Сталіна вміли подорожувати в часі для того, щоб підбити керівників першої французької республіки 1792 року дати право голосу всім чоловікам або вплинути на ухвалення 15-ї поправки до Конституції США, що дала таке право всім американцям 1870 року. Йосипу Сталіну ще не минуло 15 років, коли Нова Зеландія вперше на планеті надала виборчі права не тільки всім чоловікам, але й усім жінкам. Про будь-які зв'язки юного учня Горійського духовного училища з літнім засновником Ліберальної партії Нової Зеландії Джоном Балансом, чиїми зусиллями і була реалізована повна виборча рівність статей, історія також замовчує, а Латиніна, якій це, мабуть, стало відомо, це таємне знання надійно зберігає.

Головні претензії Латиніної до демократії взагалі і до прав людини та загального виборчого права зокрема полягають у тому, що вони нестерпно заважають правильним правителям здійснювати правильне управління своїми неправильними народами.

Такими правильними політиками Латиніна вважає Лі Куан Ю у Сінгапурі та Саакашвілі в Грузії. Лі Куан Ю у себе не став розводити демократію і тому зміг побудувати сучасну економіку. Саакашвілі намагався поєднати побудову демократії з побудовою сучасної економіки, і тому від нього відмовилися дурні грузини.

Те, що основу сучасного західного світу, частиною якого є Сінгапур, становлять країни, що базуються на демократії та правах людини, а однією з головних причин поразки Саакашвілі в Грузії стала агресія Росії, Латиніну не бентежить. Демократія – це зло, оскільки вона є владою більшості, а значить, заважає розумній і сильній меншості безроздільно правити дурною і слабкою більшістю. Іноді виникає бажання відповісти таким прогресорам запитанням з фільму «Кін-дза-дза»: «Дівчино, ви тут найрозумніші? Це вам хтось сказав чи ви самі вирішили?». Утім, знамените від Черчилля про те, що «демократія – найгірша форма правління, за винятком усіх інших, які пробувалися час від часу», теж годиться.

Прибічникам Путіна, попри те, що інститути демократії в Росії повністю імітовані, вони і в такому вигляді здаються небезпечними. Тому їх надихає будь-який винахід, що дозволяє поховати демократичні інститути під купою всякого інституційного сміття: від Громадської палати до Загальноросійського народного фронту.

Тому новорічний винахід Путіна, утілений Федоровим, а саме опитування кримчан у новорічні свята щодо енергетичного контракту з Україною, спричинив у путіністів неймовірне піднесення. Найбільший захват висловив політолог Олексій Чадаєв в ізвєстінській статті від 2.01.2015, яка так і називається: «Про новорічну політичну інновацію».

«Новий 2016 вже 1 січня відзначився небаченою інновацією у сфері зовнішньої та внутрішньої політики», – захоплюється політолог Чадаєв. – «У відповідь на пропозицію Києва про згоду відновити постачання енергії до Криму за умови, що в договорі він буде позначений як частина України, Путін запропонував провести на цю тему опитування жителів півострова».

І далі політолог Чадаєв з тріумфом повідомляє, що в результаті опитування встановлено, що «94% жителів півострова не хочуть мати з Україною нічого спільного».
Про опитування федорівського ВЦВГД, проведене в новорічну ніч, коли жителі Криму намагалися в темряві розлити шампанське і навпомацки розкласти по тарілках олів'є, сказано всіма, в тому числі й автором цих рядків. Так само, як і про репутацію керівника ВЦВГД Валерія Федорова, який має таке саме відношення до соціології, як автор цього тексту до балету.

У зв'язку з цим спроби російської влади надати соціології в її «федорівському» виконанні такий самий статус, який зараз мають вибори в їх «чуровському» варіанті, означають подальшу деградацію режиму. Політолог Чадаєв наразі не є рупором партії влади, але спроб впливати на неї явно не полишив. Тому його захоплення новою ініціативою Путіна явно відображає якісь настрої в путінському оточенні, тих, хто з цими ініціативами пов'язує свої особисті преференції.

«Прецедент має значення, що виходить далеко за межі чергової російсько-української енергетичної війни», – проголошує Чадаєв. І далі вбудовує цю путінську ініціативу в «історичну традицію», перетворює її на чергову «скрєпу»: «Уперше з часів Земських Соборів глава держави при ухваленні важливих геополітичних рішень апелює безпосередньо до «голосу народу» за межами «канонічних» офіційних інститутів і приймає рішення на основі результатів отриманого «зворотного зв'язку».

Політолог Чадаєв вважає, що Путін ухвалив рішення про укладення контракту, в якому зазначено, що Крим – це частина України, на основі цього «опитування»? Тобто якщо результати опитування були б іншими, російська влада поставила б під цим папером свій підпис і цим визнала, що Крим український, отже, його треба повертати? Політолог Чадаєв явно не ідіот. Це означає, що він вважає ідіотами читачів «Известий».

«Путінська Росія – це система з контуром прямої демократії, що постійно посилюється», – пояснює Чадаєв. – «І крім соціології, увесь час з'являються додаткові механізми – починаючи від інституту громадських палат і закінчуючи феноменом ЗНФ як структури – агрегатора активності«Третього сектору».

Головний висновок політолога Чадаєва полягає в тому, що тут ми точно втерли носа америкосам: «Пряма демократія – це майбутнє держав у ХХ столітті. І на цьому полі Росія опинилася в дечому навіть попереду західних демократій з їхньою багатовіковою інституційною історією».

Спроби побудувати замість демократії та ринку щось своє, йти особливим суверенним шляхом – чи то православна економіка, чи Джамагирія, чи «воєнна демократія» Лугандоніі, чи ІДІЛ – робилися і робитимуться, оскільки в основі таких соціальних «винаходів» лежить елементарний страх перед реальними труднощами демократичного шляху розвитку. Колись давно, коли я прийшов працювати до Московського метрополітену, один старий механік пояснив мені, чому закордонна техніка переважно надійніша за радянську. «Це тому, що там болти загвинчують викруткою, а у нас намагаються забити молотком або кувалдою». Бажання замінити нудні демократичні процедури простим ударом кувалди зрозуміле, але йому все ж таки не варто підкорятися.