День народження київського трамвая

Колись я вже згадувала про свої теплі спогади про трамваї і про те, що в дитинстві так чудово було сидіти біля трамвайного вікна й не витягувати шию, щоб побачити бодай щось, окрім неба... Сидіння в довгих жовтих автобусах мого дитинства були аж надто низькі, а ось трамвайні були вищими й давали мені відчуття самостійності.

Я й досі люблю трамваї. Прохолодний пластик їхніх сидінь, чудернацькі компостери, які так схожі на мешканців планети «Залізяка» з дитячого мультфільму... І навіть той занепалий стан, у якому перебуває більшість київських трамваїв, все одно надихає мене й навіює мрійливі думки. Здається, варто лише сісти в цей вид транспорту — і він відвезе мене до літнього, вкритого прогрітим на сонці пилом і тополиним пухом дня, де канікули вічні, як і дитинство...