День висаджування дерев

Коли я була зовсім маленька, дерева у моєму рідному дворі були дуже великими, і їх було багато. Власне, це єдине, що тоді у тому дворі й було, адже каруселі, металеву гірку та «класичну» радянську ракету поставили значно пізніше. Тож найбільшою розвагою було посидіти між гілками величезної роздвоєної берези, куди підсаджував мене дідусь, або залізти на декоративний клен з кулястою кроною... Пізніше, з появою дитячого майданчика, я та інші діти з мого двору все одно не залишали без уваги дерева. Бо ніяка гойдалка не порівняється з дошкою на мотузці, прив’язаній до гілки розлогої верби, за зеленими «шторками» якої ховається «халабуда». Та «халабуда» була таким собі форпостом нашого дитинства... Ми виросли, дерева зменшилися, каруселі заіржавіли та частково, завдяки зусиллям невідомих, розійшлися по пунктах прийому металу. Але хиткий будиночок у кроні верби назавжди у нашій пам’яті. Тепер, коли я дивлюся на спустошений двір, заставлений машинами, двір у якому не лишилося ні стола, за яким чоловіки грали у доміно, ні лавочок, на яких за будь-якої погоди сиділи бабусі з нашого будинку, я все одно найбільше сумую за деревами, яких теж майже не лишилося...

Власне, до чого вся ця історія? Історія, насправді, про День Арбориста (або День насадження дерев), який 24 квітня відзначають у США. Із моменту появи цього свята 1874 року, коли лише у штаті Небраска було висаджено 12 мільйонів дерев, з’явилося 350 мільйонів саджанців. А місцеві школярі навіть організували Спілку охорони дерев, яка бере під опіку кожне дерево та кущик в окрузі...

Бережімо дерева, друзі! Адже вони — свідки і супутники чийогось дитинства.