Дерево з дитинства

Так уже сталося, що найкращі спогади завжди про дитинство... От і про парки мої найтепліші згадки родом із найперших років життя. Неподалік від дому бабусі з дідусем є невеличкий парк — просто декілька чепурних алейок навколо Геологічного технікуму, про який я вже колись писала. На одній з алей було моє улюблене дерево, уся привабливість якого полягала в роздвоєному стовбурі. Я дуже любила, коли дідусь підносив мене на руки, садив на це розгалуження товстелезних гілок і фотографував... І досі з задоволенням роздивляюся свої тогочасні фото — дерево тоді видавалося мені просто величезним! Тепер воно геть непоказне і стареньке, а розгалуження стовбура зовсім не так високо, як здавалося в дитинстві. Але парк, у якому росте це дерево, назавжди залишиться в моїх спогадах казковим і неповторним місцем! І чим більше ми матимемо бодай невеличких парків, чим краще ми піклуватимемося про ті парки, що вже є, тим більше дітей матимуть приємні спогади.