Дмитро ДОБРОДОМОВ: Ми не вигідні ні правим, ні лівим

Учора, 1 вересня, минув рівно рік відтоді, як вийшла в ефір перша програма телевізійного каналу ЗІК. Тоді команда молодих телевізійників на чолі з Дмитром Добродомовим запропонувала глядачам шість проектів, побудованих на журналістських розслідуваннях. Майже всі з них одразу ж привернули неабияку увагу, бо надто вже вирізнялися із загального телевізійного розважально-серіального з неукраїнськими ведучими українського «поля». Зокрема, передача «Хто тут живе?», в якій журналісти намагаються з’ясувати походження справді неймовірних статків державних (!) чиновників. Або «ПРАВОкація» — назва говорить сама за себе. Або «Книга скарг і пропозицій», де автори з’ясовують, де хто і з чим «хімічить»... До речі, кілька програм ЗІКу отримали премії та відзнаки на конкурсах професійної журналістики. Наприклад, щойно згадані «Хто тут живе?» (фігурант — начальник Львівської залізниці Богдан Піх) — як найкраще журналістське розслідування, та «Книга скарг і пропозицій» («Йогурти: бактерії тут більше не живуть») — як найкраще подання складної теми.

За рік ЗІК доріс до 23 програм. У розвитку — ще дві. Про підсумки року в ефірі та найрезонансніші програми говоритимемо з генеральним продюсером телеканалу ЗІК Дмитром ДОБРОДОМОВИМ.

— Сьогодні все українське телебачення закцентоване на розважайлівці — примітивній і вульгарній. Чому ви не йдете таким шляхом?

— Наша сила — у змісті. І в тому, що більшість програм — авторські. Час показує, що ми не помилися. Деякі наші програми (наприклад, «Хто тут живе?») мають значно вищий рейтинг за київські. Дуже популярний проект «Твоє бачення», де глядачі стали народними репортерами, бо надсилають власноруч зняті сюжети (по 30—35 відео на день).

— Ви автор і ведучий програми «Хто тут живе?». Скільки передач загалом за рік зробили?

— Сорок п’ять.

— Друга програма створювалася за участю працівників правоохоронних органів, які обіцяли, як то кажуть, тримати руку на пульсі. Але ж потім правоохоронці доволі довго не зголошувалися до ваших ефірів...

— Вони приходили до нас у червні. Крім того, в цій самій передачі на прямому зв’язку із Києва був народний депутат Кармазін — заступник голови комітету ВР з питань правосуддя. Це була дуже серйозна резонансна програма, в якій ми показали десять сюжетів, побудованих на конкретних фактах, за якими правоохоронці змушені були звітувати. Зокрема, щодо Стрийського лісгоспу. Також стосовно начальника Головної автомобільної інспекції у Львівській області Ігоря Думи, керівника Львівської митниці Клавдії Кутикіної, керівника Львівської дирекції «Укрпошти» Анатолія Кидисюка, ректора Львівського національного аграрного університету Володимира Снітинського. До речі, Снітинський подавав на нас до суду. Справи не порушували, оскільки позивач не зміг обѓрунтувати своїх претензій.

— Чи ви відслідковуєте результати своєї роботи?

— Так. І звітуємо перед глядачем. У нас навіть є спеціальна рубрика — «Згадати все».

— Як добираєте фігурантів для програми «Хто тут живе?»?

— Це питання цікавить усіх, позаяк наші герої — дуже різнопланові, що породжує різні припущення. Насправді ж усе відбувається дуже просто: добираємо героїв за пропозиціями глядачів. І ці пропозиції надходять до нас переважно електронною поштою. Часто — з відповідними документами, фотографіями, що дуже полегшує нашу роботу.

— Листи анонімні?

— Як правило, ні. Хоч ми, звичайно ж, цих контактів не оприлюднюємо. Журналісти програми «Хто тут живе?» зустрічаються з дописувачами, перевіряють наведені ними факти, і в 90 відсотках випадків наші глядачі-«доброзичливці» мають рацію. А загалом ми не вигідні ні правим, ні лівим. Бо говоримо про статки і одних, і других.

— Фігурантом однієї з останніх програм «Хто тут живе?» був міський голова Моршина. І ви показали, що відбувається в містечку, зокрема із земельними ділянками. А за кілька днів, коли ми святкували 20-річчя Незалежності, мер Моршина отримав подяку від влади...

— На мою думку, ситуація з мером Моршина дуже дивна. Напередодні виходу програми в ефір до нас було багато дзвінків, причому здебільшого — від представників Партії регіонів з проханням «не чіпати мера Моршина». Я особисто не зрозумів, який зв’язок між очільником Моршина та ПР. Він зараз позапартійний, а балотувався на посаду від УНП... Зрозуміло, ми не беремо таких прохань до уваги, але озвучений мною факт дуже колоритний... До речі, і цю програму ми робили на прохання глядачів — саме вони звернули нашу увагу на ситуацію із земельними ділянками в Моршині: тимчасом як для пересічних жителів Моршина вільних земельних ділянок немає, їх надають депутатам, родичам депутатів, суддям... Ви ж, мабуть, чули, яке пояснення цій ситуації дав мер Моршина: ті люди, котрі є депутатами міської ради, пішли в депутати не лише для того, аби вирішувати громадські справи, а й для того, щоби, цитую, «отримати свою ділянку в ярі». Також мені сподобалося таке пояснення мера Моршина: «Прості люди не вміють правильно оформити документи, а депутати грамотні...» Хіба не абсурд? Зрештою, порівняно з нашими іншими героями мер Моршина — lite. Він сам пояснив це досить цікаво: «Я ще молодий». Щоправда, потім виправився: «Це не те, про що ви зараз подумали...»

— Плануєте запрошувати керівників інших міст?

— Саме так. «Пройдемося» містами Західної України. Зокрема, в найближчих планах — програми за участю міських голів Ново-Волинська, Івано-Франківська, Дрогобича, Трускавця.

— А чи траплялися випадки, коли високопосадовець сам напрошувався на програму?

— Ні (сміється. — Т. К.).

— Чи пручаються потенційні фігуранти? І в який спосіб?

— Виходять на знайомих. Пробують телефонувати, вимагають зустрічі. Одразу запитують: «Хто мене замовив?» Не знаю, чому саме таке запитання? (сміється. — Т. К.). Може, так прийнято в їхньому середовищі. Ще запитують: «Хто за це заплатив?» Часом цікавляться: «Може, треба більше заплатити?»

— Хабарі пропонували?

— Так.

— Ніхто з ваших журналістів не згрішив?

— Я своїм людям дуже довіряю.

— Гаразд. Розкажіть про програми «Хто тут живе?», котрі ви зробили, так би мовити, на противагу.

— Так, було дві такі програми, і ми свідомо на це пішли. Запросили до участі Героїв України директора Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького та академіка Ігоря Юхновського, колишніх дисидентів Ірину Калинець, Богдана Гориня та Зоряна Попадюка, аби показати їхні «статки». Імена цих людей відомі всій Україні. Вони обіймали посади дуже високого рівня. Горинь був головою обласної ради, головою облдержадміністрації, керував митницею. Калинець очолювала обласне управління освіти, була депутатом Верховної Ради. Попадюк був мером Самбора, головою райдержадміністрації. Ну, а про Юхновського та Возницького взагалі годі говорити... Жоден із цих людей не користав зі свого службового становища, бо не має ані дорогих авто, ані шикарних маєтків. Академік Возницький, наприклад, живе у двокімнатній хрущовці... Отож, працюємо на контрастах. А глядач хай сам робить висновки.

— Для того щоб робити програму «Хто тут живе?», потрібна надійна команда... Чи збереглася впродовж цього року команда власне тих, з ким ви починали?

— Один наш журналіст спокусився на пропозицію з Києва і тепер працює на каналі «1+1». Другий уже виріс із нашої програми і тепер робитиме авторську. Поки що не озвучуватиму, про що йдеться, але це буде дуже цікавий проект — теж журналістське розслідування. Стартує програма на початку жовтня. Тобто з п’яти журналістів залишилося троє. Долучимо до роботи ще одного молодого журналіста.

— Що з нових цікавих програм очікує на глядача найближчим часом?

— Запускаємо проект «Чвертка з паном Марциняком».

— З Богданом Волошиним (львівський письменник-гуморист, публіцист, відомий під псевдо пан Марциняк. — Т. К.)?

— Так. Програма називається «Чвертка», бо триватиме 250 секунд. Волошин-Марциняк щодня після новин у характерному для нього суто галицькому стилі мудрагеля оповідатиме новини дня. Ще одна програма — «Люстрація», в якій показуватимемо політиків від початку їхньої кар’єри.

— Політиків яких братимете? Загальноукраїнського масштабу?

— Так. І запрошуватимемо їх до студії. Тут основна теза така: народна пам’ять дуже коротка. Досліджуватимемо, яким політик був на початку кар’єри, яким є тепер, чому кардинально змінив погляди? Маємо архіви, отож показуватимемо так, як усе було і є насправді, максимально фактажно.

— На самоокупність вийшли?

— Ще ні. Хоча, мабуть, вийшли б, якби постійно не запускали нових проектів. Також розпочали будівництво нової 100-метрової студії, яку плануємо закінчити до нового року. Утричі збільшили штат — до 145 осіб. У нас усе гаразд.