Долю телебачення визначає глядач
Полеміку «Дня» про перспективи вітчизняного ТБ, розпочату у публікаціях Миколи Княжицького («День» № 134), Юрія Макарова (№ 144), та продовжену Юрієм Івановим, Наталією Лігачовою та Ольгою Таукач (див., відповідно, №№ 147, 149, 151), сьогодні продовжує шеф-редактор інформаційно-аналітичної служби телеканалу «Інтер» Ганна БЕЗЛЮДНА.
Глядач завжди має слушнiсть
(телевізійна мудрість)
Хоч би там як банально це звучало, все-таки ми працюємо для глядача й заради глядача. Телебачення має подобатися українському глядачеві. Адже за умов іноді й фінансової, й політичної залежності свій ТБ-продукт ми адресуємо саме йому. Сьогодні, коли український глядач має можливість дивитися телебачення багатьох країн, важливо, щоб він не перемкнув українські канали на ті, які в дослідженні рейтингових показників іменуються «інші». Він має право вибирати, а його вибір, у принципі, й має визначати політику телевізійного каналу.
Стверджувати, що існує безліч об’єктивних і суб’єктивних чинників, як то «долю телебачення вирішує не глядач, а політики та рекламодавці», значить намагатися знайти пояснення своїм невдачам, професійній неспроможності, невмінню або небажанню щось зробити. Зараз модно списувати пристрасть українських глядачів до російських телеканалів (хоча, гадаю, порівняння каналів, чим так люблять займатися сьогодні телекритики, не зовсім коректне) на відсутність професійного зростання наших каналів. Причому кажуть про це й самі телевізійники. Іноді це набуває крайньої, майже театральної форми. Чи то це пов’язано з нашою ментальністю, чи то з провінційністю. Маючи можливість порівнювати телебачення європейських країн, можу з упевненістю сказати, що українське телебачення — не найгірше з них і, що вже точно, не зупинилося у своєму розвитку, як стверджує чимало критиків. Ніхто в Україні не забороняє створювати ТБ-шедеври, так само, як писати бестселери та музичні хіти. Інша річ, що всі забувають — щоб стати професіоналом, треба багато часу. А сьогодні у багатьох журналістів амбіції випереджають професійне зростання. Можливо, це пов’язано з певним максималізмом, властивим молоді. Адже сьогоднішню журналістику «роблять» молоді. Гадаю, що ніхто не стане сперечатися, що ТБ-журналістика — професія для прагматичних людей. Але не можна поняття професіоналізму підміняти якимись іншими. Слід бути вимогливішим до себе, а єдине обмеження у свободі творче й плідно працювати — совість, принциповість і «внутрішній цензор», який має бути властивий кожному журналістові.
На користь того, що українське телебачення не стоїть на місці, свідчить багато речей. По- перше, поява нових проектів — і кількісно, і якісно. Безумовно, професійне зростання ведучих, поява нових ведучих (причому «вирощених» на своїх же каналах) — професійних журналістів, яких люблять глядачі й у яких є величезна перспектива зростання. Як мені здається, це один з найважливіших плюсів, адже для телебачення важливі насамперед обличчя. По-друге, зростає популярність програм, на які компанії «робили ставку»; увага глядача до аналітичних програм.
Зараз, порівняно з попередніми роками, видаються в ефір технологічно складні речі — яскравий приклад зростаючого рівня режисерської та операторської роботи. А взагалі, чи не це є свідченням того, що українські телеканали розвиваються? Для компанії, так само, проте, як і для будь-якої людини, важливим є чесне ставлення до самої себе. Зізнатися собі, наскільки добрим є те, що ти робиш, і чи якісніше воно, ніж те що було зроблено раніше, важливо й необхідно. У цьому, за великим рахунком, запорука успішного існування на телеринку.
Згадуючи одну з наших національних рис — звичку виправдовуватися, не можна не сказати про ще одну — невміння цінити хороше. Адже проблеми відшукати завжди легше, а заразом і списати на них свої помилки та невдачі. Хтось правильно помітив, що для виправдання завжди є дві причини — одна справжня, а інша — та, що гарно звучить. Так от, думка про нібито неконкурентоспроможність українських телеканалів через незалежні від журналістів причини — саме та причина, яка «гарно звучить». Для глядача. А для нас, телевізійників, — не що інше, як спосіб списати свої «гріхи» на чийсь рахунок.
Зважаючи на твердження, що запити глядача диктують політику каналу, напевно, правомірним буде питання про те, яким саме чином і наскільки ми можемо враховувати побажання глядачів. Адже думки іноді полюсно різні. Є реальний зв’язок — дзвінки й листи. (До речі, їхня кількість — показник рейтинговості каналу.) Але є, безумовно, й стратегія, що сформувалася, наприклад, подання новин, є творчість і просто суб’єктивний наш погляд на ту чи іншу проблему. Все це враховується. Є різні підходи до новостійних програм. Комусь подобається коротке зведення новин, хтось віддає перевагу принципу «краще менше, та глибше». Звичайно ж, догодити всім неможливо, та й не треба. Більш важливим, вважаю, буде врахування тепер модного поняття «менталітет» і стереотипів сприйняття. Наш стереотип сприйняття подібний до російського. Ми не сприймаємо інформацію, як американці. Дійсно, цікаво подивитися новини CNN. Безумовно, це цікаво з точки зору насиченості інформацією. Але це не для нас. Як українська журналістика відрізняється від західної, так і наша свідомість — від їхньої. Орієнтуючись на нашого глядача, ми намагаємося подавати максимум інформації та різні коментарі. Вважаю, це оптимальний варіант.
Яскравий приклад — подання міжнародної інформації. Зараз практично на всіх каналах, крім «Інтеру», міжнародна інформація йде однойменним блоком — через перебивки. Своєрідний дайджест новин. Але, на думку багатьох і журналістів, і глядачів, ці новини практично не запам’ятовуються. Дотримуючись принципу «новина гідна сюжету», ми намагаємося розповісти все, що має до неї безпосередній стосунок. Така акцентуація дозволяє й дізнатися більше, й не забути подію, щойно вимкнеться телевізор. Це простий приклад, але, на мою думку, дуже ілюстративний для розуміння психології нашого глядача.
Взагалі, питання «хто визначає ТБ-політику» в чомусь схоже на одвічне питання «чи існує незалежна журналістика». І я впевнена, багато хто зі мною не погодиться, що глядач сьогодні — головний. Але цього треба прагнути.
На мій погляд, в українських каналів сьогодні не зникає інтерес до роботи і є потенціал, який, я вірю, буде реалізований.
