Донецьк без стереотипів
У відеопроекті «Просто люди» журналісти розмовляють із донеччанами про цінності, їхню життєву позицію та громадянську активність
«Не потрібно боятися ні грабіжників, ні вбивць. Це небезпека зовнішня, і вона не велика. Боятися треба самих себе. Упередження — ось справжні грабіжники, пороки — ось справжні вбивці», — писав Віктор Гюго у своєму знаменитому романі «Знедолені». Щоб подолати упереджене ставлення до жителів Донбасу з боку решти України і стереотипи, що існують у донеччан стосовно самих себе, портал неполітичних новин NGO.DONETSK.UA започаткував проект «Просто люди». Упродовж двох місяців колектив ресурсу записує та публікує в YouTube невеликі інтерв’ю з жителями регіону, які виявили громадянську активність, створили цікавий проект чи просто якісно виконують свою роботу. «Журналісти, чиновники, бізнесмени, громадські й культурні діячі постануть перед вами не лише як професіонали своєї справи, а й просто як громадяни, патріоти Донеччини», — зазначається в поясненні до відеороликів на YouTube.
Наразі вже опубліковано більш як десяток міні-інтерв’ю. Серед учасників проекту — професор кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Донецького національного університету, член Донецького відділення НТШ Ігор Тодоров; громадська діячка, координатор проекту «Донецьк без тютюнового диму» Тетяна Дурнєва; голова Донецького осередку партії «Демократичний Альянс» Євген Семехін; 19-річний бізнесмен, власник кав’ярні «Изба-читальня» Богдан Чабан; засновниця poetronic-проекту KARIZZA Карина Єфремова та інші ентузіасти.
«Ідея виникла близько року тому. Нам хотілося показати, що насправді в Донецьку є дуже багато цікавих людей, яких би хотілося представити широкому загалу, що Донецьк багатий на різноманітні таланти, — розповідає журналіст NGO.DONETSK.UA Вікторія ІЩЕНКО. — Учасників проекту всі ми добираємо разом. Хтось із журналістів знає цікавих режисерів, ще хтось — людей, які мають стосунок до політики. Для мене люди, яких пропонують інші мої колеги, теж до певної міри — справжнє відкриття, адже виявляється, що я знала їх лише як представників своєї професії, а тут для мене відкриваються якісь інші їхні інтереси, інші грані їхніх характерів».
Варто відзначити, проект «Просто люди» потрапив на благодатний ґрунт і ще раз підтвердив, що в суспільстві є величезний запит на якісну інформацію про самих себе. Чому цього не беруть до уваги традиційні мовники — складно сказати. Під кожним роликом — більш як сотня, а то й кілька сотень переглядів. «Я ніколи не мав стільки зворотного зв’язку, як у цьому проекті, — розповідає головний редактор NGO.DONETSK.UA Денис ТКАЧЕНКО. — Багатьом людям це дуже цікаво. Вони мені кажуть, що для них це відкриття. Чесно кажучи, для мене самого багато хто з учасників став справжнім відкриттям. Я чекаю на кожну програму. Багато хто розуміє, що не те що Україна не знає нас — ми самі не знаємо одне одного. Саме це до певної міри є причиною успіху проекту. Людям цікаво дізнаватися, який він, Донбас, і найперше — тим, хто в ньому живе».
Власне, каже Денис, це і є головним завданням проекту — показати людський зріз Донеччини, а через окремих людей — і ціннісний вимір регіону, адже обов’язковою складовою інтерв’ю є розмова про цінності.
Опубліковані відео пожвавлюють обговорення в мережі. Як розповідає Вікторія Іщенко, донеччани коментують відео, і здебільшого ці коментарі позитивні. Дехто навіть пропонує свої кандидатури на участь у проекті. «Дуже хочеться вірити, що завдяки цим роликам стереотип про «донецьких» вдасться подолати. Самі донеччани зрозуміють, що вони не відповідають цьому стереотипному образу. Серед них чимало цікавих людей», — зазначає журналіст.
Катерина ЯКОВЛЕНКО, власкор «Дня» в Донецьку, учасник проекту «Просто люди»:
— Документальні проекти — моє захоплення. Але, на жаль, рідкість для нашого медіа-простору. Тому коли я дізналася про «Просто люди», то дуже зраділа. Я дуже люблю так звану хроніку, коли людина розповідає від свого імені важливі речі про себе, суспільство, країну, інші речі. Мені здається, таким чином формується і портрет цієї людини, і покоління, від імені якого вона говорить. Для Донецька проект «Просто люди», як на мене, виконує ще одну важливу функцію. Він знайомить людей одне з одним. Цікаво, що попри те, що в місті, по суті, активних людей не так уже й багато, вони зазвичай мало знають про своїх однодумців.
Важливо й те, про що саме запитують інтерв’юери в героя. Цей момент останнього речення: «Я хочу бути небайдужим», «Я роблю свою справу», «Я маю надію». Дуже надихають ті тези, які змушують замислитись над тим, а що ти зробив для країни та суспільства. І в цьому разі не важливо, хто ти — лікар, громадський діяч, поет, учитель чи політик. Ти — громадянин. Люди бачать, що у різних структурах, на підприємствах працюють люди, а не роботи. Що в них є емоції, бажання, ідеї тощо. І це змушує любити цих людей і ставитись до них з повагою. Це виховує гідність, яку сьогодні зустріти доволі непросто.
Початок та продовження теми в матеріалах:
