Другий фронт Путіна: наростання ксенофобії
Після того, як Путін, забувши, чим закінчилася для СРСР авантюра в Афганістані, вліз в авантюру в Сирії, дула російських інформаційних гармат стали вести війну на два фронти. На новому сирійському напрямку йде масована обробка свідомості росіян на предмет того, що в Сирії, підтримуючи ненависний майже всім мусульманським світом режим Асада, російські військовослужбовці вмиратимуть за національні інтереси Росії. Але й на першому, антиукраїнському фронті інформаційні удари не слабшають.
Більш того, якщо раніше ціллю російської пропаганди було керівництво України, постійно підкреслювалося, що Росія нічого не має проти «братнього українського народу», мовляв, уся справа у «фашистах в українській владі», то тепер під прицілом опинився весь український народ.
Невеликий приклад того, як легким рухом руки «братній народ» перетворюється на банду, від якої треба триматися подалі. «Комсомольская правда», газета з щоденним накладом понад 600 тисяч екземплярів і аудиторією понад три мільйони, 30.09.2015 опублікувала матеріал Олега Адамовича під заголовком: «Поліція попереджає: у метро орудують кишенькові злодії цигани». І нижче підзаголовок: «Злодюжки їдуть до Москви із Західної України».
Аби росіяни переконалися в тому, що українці не лише суціль бандерівці, а й злодюги, співробітник «Комсомолки» поцікавився у заступника начальника УМВС на Московському метрополітені Володимира Мікуліна, чи непокоїть правоохоронців злочинність з України. Яке питання — така й відповідь. Зрозуміло, що поліцейського начальника, в якого за день через увірений йому об’єкт проходять мільйони людей з половини країн світу, непокоїть будь-яка злочинність, хоч би звідки вона прийшла.
— Псують нерви нам цигани із Закарпатської області, — сумно скаржиться поліцейський начальник. А співробітник «КП» продовжує розкручувати «український слід» на кримінальній карті столиці Росії. І з’ясовує, що, виявляється, цього року зловили шістьох щипачів з України. Ані слова про злочинців з інших країн і представників інших народів. Усе. Справа зроблена. Отруєний антиукраїнський снаряд готовий, його можна відправляти в голови мільйонів росіян. Ксенофобська капость йде в друк.
Довелося переглянути статистику злочинів у Московському метро з початку 2015 року. Утім, навіть на спеціальні сайти йти не треба. Той же заступник начальника УМВС по московському метро Володимир Мікулін того ж дня, 30.09.2015, дав іншому російському ЗМІ, «ВЕСТИ.RU» інтерв’ю. Мабуть, у співробітника «ВЕСТИ.RU» цього дня було інше завдання, тому він не запитував про Україну й отримав принципово іншу картину. Виявляється, головним постачальником кишенькових злодіїв у московське метро є зовсім не Україна, а підмосковне місто Корольов, звідки за вісім місяців 2015 року затримано в метро, за словами поліцейського, не менш як 20 кишенькових злодіїв. Володимир Мікулін навіть припустив, що в цьому місті діє школа злодійської майстерності.
На одній лише Тагансько-Краснопресненській лінії московського метро з початку 2015 року було здійснено 152 крадіжки. Усього за цей період у метро розкрито 186 крадіжок, встановлено 127 злочинців. Найбільше з Росії — 52 особи, зокрема з Москви й області — 36 осіб. Статистика щодо інших країн і регіонів така: Середня Азія — 16 осіб, Азербайджан, Україна і Молдова — по 6 осіб. Зважаючи на загальну кількість громадян України, що перебувають у Москві, відсоток злодіїв серед них не вищий, а, мабуть, і нижчий, ніж серед приїжджих з інших пострадянських країн. Ксенофобська версія про особливу «злодійкуватість» громадян України розсипається, варто лише підняти повіки й зробити один клік мишкою.
Повернемося до «Комсомольской правды». Студентів журфаку вже на перших курсах вчать професійної етики, пояснюють, що злочинність не має національності, що підкреслювати етнічну приналежність і громадянство злочинців можна лише в рамках спеціального аналітичного розслідування про етнічні угруповання, а в масових виданнях це взагалі неприпустимо.
Вочевидь, автор антиукраїнської капості Олег Адамович отримав замовлення зліпити щось проти українського народу, щоб у свідомості російського обивателя не виникло сумніву у справедливості війни. Якщо українці такі погані, то й війна з ними справа права, і Крим Путін у них правильно віджав.
Головний редактор і видавець «Комсомолки» Володимир Сунгоркін має журналістську освіту. У професії майже 40 років. Він не може не знати, що скоює злочин, коли цілеспрямовано нацьковує своїх читачів на Україну та її громадян. «Комсомолка» виходить не лише в Росії, а й в Україні, оскільки український ринок другий за обсягом на пострадянському просторі й Сунгоркін як досвідчений менеджер у ньому вельми зацікавлений, українська «Комсомолка», звісно, не друкує антиукраїнських матеріалів, там усе цілком лояльно й пристойно. І мені дуже б не хотілося, щоб українська влада закрила цю газету. Сподіваюся, що цього не станеться. Але оскільки це бізнес Володимира Сунгоркіна і просування бренду ксенофобського видання, то, можливо, варто було б у роздрібних мережах на «КП в Україні» розміщати невелику табличку: «Обережно! Це видання використовує бренд ксенофобської російської газети «Комсомольская правда». Зміст може бути у будь-який момент отруєний антиукраїнською пропагандою». Треба ж якось показувати путінським нацистам їхню ступінь відповідальності, якщо вже, судячи з того, що відбувалося на ювілейній сесії Генассамблєї ООН, міжнародний трибунал над ними найближчим часом малоймовірний.
Окрім ілюзії про швидкі, ефективні й скоординовані заходи міжнародного співтовариства проти путінського режиму, який з кожним днем стає небезпечнішим для всього світу, слід позбавитися ще однієї поширеної ілюзії. Йдеться про неминучу перемогу холодильника над телевізором. Пам’ятається, саме так називали в СРСР зіткнення радянської пропаганди з реальністю. Радянська пропаганда цю війну програла. У 80-ті роки минулого століття їй вже не вірив ніхто. І зараз багато хто сподівається, що неминуче погіршення матеріального становища росіян у зв’язку із санкціями, ізоляцією, падінням ціни на нафту й зростанням військових витрат розбудить росіян і змусить їх покинути секту свідків Путіна, яка стала в Росії вже цілком офіційною релігією.
Боюся, що це ілюзія. У сьогоднішній Росії рівень оптимізму та лояльності не лише не знижується з падінням рівня життя, а, навпаки, зростає. Чим бідніше життя в Росії, тим щасливіші люди. Непряме свідчення такої залежності дало дослідження інформаційно-аналітичного центру «Российский пенсионер», опубліковане в «Известиях» 30.09.2015.
Опитування було проведене в усіх суб’єктах Російської Федерації, окрім вкрадених в України Криму й Севастополя. Опитували пенсіонерів на предмет щастя. У цілому в країні 45% пенсіонерів назвали себе щасливими, 32,5% мають скарги на життя, а 22,5% про своє щастя важко відповісти. Але найцікавіше починається, якщо зіставити відсоток щасливих пенсіонерів по регіонах з середнім розміром пенсії в цих регіонах. Наприклад, найщасливіші пенсіонери живуть у Чечні. Там щасливі 88% бабусь і дідусів. При цьому в Чечні найнижчий розмір середньої пенсії, всього вісім тисяч рублів. Можна було б вважати це якоюсь чеченською аномалією, оскільки Чечня, дійсно, вельми специфічний регіон Росії (або Росія специфічний регіон Чечні). Але тенденція є видимою в багатьох регіонах Росії: менше грошей — більше щастя. Мурманська область одна з «найнещасніших», лише 31% щасливих пенсіонерів. А середній розмір пенсії більш ніж удвічі вищій — 16290 рублів. Це тому, що Північ, скажете ви? Але у південної Ростовської області рівень щасливих пенсіонерів також нижче середнього, становить 41%, а пенсії не гірші, ніж в багатьох, становлять 11630 рублів. У Липецькій області щасливих пенсіонерів ще менше — 34%, а пенсії ті самі 11630 рублів. Перейдемо від окремих фактів до загальної тенденції.
Для того, щоб встановити зв’язок між часткою щасливих пенсіонерів і розміром їхніх пенсій, ми порахували коефіцієнт кореляції між цими величинами. Він виявився рівним мінус 0,16. Що означає статистично значимий негативний зв’язок. Тобто в Росії, принаймні для пенсіонерів, діє принцип: менше грошей — більше щастя. З таким станом суспільства зима в Росії буде довгою. Бажано це враховувати й самим росіянам і їхнім найближчим сусідам.
