«Дзвінок Папи як свідчення відкритого діалогу»

Нещодавно на польських сайтах з посиланням на офіційні джерела Ватикану з’явилася цікава історія про Папу Франциска. Одна вагітна італійка, яку покинув чоловік, коли дізнався про вагітність, у розпачі написала Папі лист: жінка повністю описала ситуацію, як коханий дізнався, як спонукав до аборту. Проте вона відмовилася від дітовбивства, вирішивши народжувати і виховувати дитину самостійно. Втім, для 35-річної Анни Романо у власній самотності було важливо знайти духовну підтримку, тому без вагань написала Папі. Через кілька днів у жінки «заспівав» мобільний. У слухавці Анна почула голос Папи Франциска: «Я охрещу Вашу дитину! Ми, християни, не можемо дозволити, щоб відбирали надію!»

ДІАЛОГ «ЦЕРКВА — СУСПІЛЬСТВО»

Після описаної ситуації на багатьох сайтах, знову-таки, з’явився спеціальний перелік рекомендацій від італійського видавництва про те, що треба робити, коли до тебе зателефонує Папа. Читаючи ці поради, неможливо не усміхнутися, адже серед них є такі, наприклад: «Не розпитуй про проблеми і останні скандали Ватикану. Він в тому не винний і, напевно, вже й так має з ними багато клопоту. Якщо розмова буде на тему тварин, то абсолютно не згадуй про круків (cuervos — символ спортивного клубу, традиційного противника улюбленої команди Папи Франциска)». Звична дефініція каже, що «діалог — це розмова двох осіб або кількох», проте, на мою думку, тут потрібно шукати чогось глибшого. Для того щоб комунікація була ефективною, потрібно, аби відбувався процес з обох сторін. При цьому у розумінні цих процесів неможливо не брати до уваги можливості творення комунікації через медіа-майданчики. Візьмімо до уваги хоча б перший сегмент інформаційного повідомлення — «35-річна італійка написала Папі». У ньому ми бачимо, наскільки Церква може бути наближеною до кожної людини і наскільки може брати активну участь у комунікації. Папа — це глава Церкви з велетенською кількістю вірних, людина, у якої щільний графік і багато обов’язків, проте це не завадило жінці написати до Папи, як до будь-якого священика, завданням якого перш за все — служити кожній людині. Цей факт, на мій погляд, свідчить про дві речі. Перша — у суспільстві формується певний імідж Церкви, звичайно, у цьому процесі роль медіа, як ми зазначали вище, — невід’ємна складова. Варто лише проаналізувати контент християнських інтернет-ресурсів після інтронізації Папи Франциска. Тоді згадаємо світлини з Папою в метро, з Папою, який прогулюється містом без охорони, Папою, який носить потерті черевики і відмовляється від нових. ЗМІ витворили образ нового глави Церкви — відкритого до тих, які найбільше його потребують. Друга думка, яка з’явилася після прочитання інформації, — у сучасному світі дедалі більше загублених людей. Анна Романо, на мій погляд, — це приклад звичайної жінки, яка постала перед суворими викликами сьогодення. У попередніх матеріалах ми роздумували над тим, наскільки нині важливо вміти протистояти впливу секуляризації, адже що більше людина намагається удосконалити цей світ, то ширшим стає коло спокус і псевдосвобод. Саме тому у сучасному світі людина, можливо, у десять разів більше потребує підтримки і духовного супроводу. Ще один акцент — відповідь Папи. Відповідь Понтифіка, на мій погляд, має бути уроком для багатьох церковних ієрархів. Для священика щабель його перебування в ієрархії Церкви не може бути перешкодою у його першочерговому завданні — спілкуванні з людиною. Думаю, що у сучасному світі недостатньо лише ділитися враженнями від нових відкриттів, розвитку технологій, важливо виховати людину із духовним стержнем, тому Церква є і повинна бути активною платформою у творенні громадянського суспільства, адже громадянин — це людина зі стійким імунітетом до новочасних спокус.

ЕФЕКТИВНА КОМУНІКАЦІЯ — У РОЗУМІННІ СПЕЦИФІКИ ЧАСУ

На мою думку, у сьогоднішній комунікації між Церквою та суспільством є багато перешкод, перш за все — нерозуміння особливостей часу, у якому проживаємо. Два роки тому у мене була дискусія з одним із лідерів протестантської течії. Пастор вперто доводив мені, що комунікація на платформі соціальних мереж та й загалом Інтернету для сучасного християнина — згубна. Звісно, соціальні комунікації — це палиця з двома кінцями. З одного боку — присутність у них загрожує безпеці захисту особистих даних, розчепленню в інформаційних потоках, перебиранню функцій пасивного «лайкомана». Проте комунікація у соціальних мережах має свої позитивні сторони. Буквально кілька місяців тому один греко-католицький священик написав у власному блозі роздуми про гріхи, які він найчастіше чує у сповідальниці. Невдовзі з’явився блог-відповідь: молода дівчина написала на сторінці власного профайлу у Live Journal («Живому Журналі». — Ред.) про те, які поради вона хотіла б почути від священика під час сповіді. Це і є приклад комунікації у сучасних умовах: через Інтернет, телефонні дзвінки, е-мейл-листування. Для багатьох людей між ними і Церквою постає бар’єр: вони бояться прийти до духовної особи на розмову наживо, попросити у нього допомоги, дивлячись у вічі. Зважаючи на сучасні фактори, насамперед на психологічні особливості у сприйнятті світу, знову-таки через нестримний потік інформації та викликів така реакція людини цілком виправдана. Тому, на мій погляд, духовенство має звертати увагу на ці особливості і знаки часу; не відмовлятися створювати і вести сторінки на платформах соціальних мереж, блоги. Вважаю, що після серії приватних повідомлень між людиною і священиком, по-перше, вона не почуватиме себе настільки загубленою і забутою, а по-друге — змінить свої стереотипи щодо Церкви і, можливо, колись переступить поріг храму, зрозумівши, наскільки ця комунікація є важливою для укріплення духовного «вестибулярного апарату». Тому справжній діалог — не лише проповідь з амвону (спеціальне місце у храмі, призначене для читання Євангелія та виголошення проповідей) у щоденному богослужінні, це прагнення вийти поза межі.

«Не знаю, чи справді Папа знайде час для хрещення моєї дитини. Проте мені вже відомо, що малюк народиться у квітні і це — хлопчик. Хочу, щоб моя історія була прикладом для тих жінок, які перебувають поза Церквою лише через те, що зустріли безвідповідального чоловіка, який навіть не може засвідчити своє батьківство. Дзвінки Папи — це не випадковість, адже через дзвінок до однієї людини він намагається достукатися до багатьох. Хочу сина назвати Франциском (в оригіналі Франческо. — Ред.)», — зазначила у коментарі журналістам Анна Романо.