«Ексклюзив» чи спецоперація?

Три дні поспіль російське телебачення та друковані ЗМІ смакували відеорядом та фоторепортажами з допитів у Слов’янську українських офіцерів спецпідрозділу «Альфа», яких напередодні захопили та жорстко побили сепаратисти. Апофеозом «ексклюзиву», який, за дивним збігом обставин, приплив до рук лише російським журналістам, стала можливість співробітникам ЗМІ записали бліц-інтерв’ю (!) з полоненими. А фактично — взяти участь у допиті.

На трьох сильно побитих офіцерів із перемотаними нашвидкуруч головами, заклеєними скотчем очима, без штанів та взуття, під думали автоматів сепаратистів накинулися «сторожові пси демократії» — кільканадцять хвилин співробітники СБУ змушені були відповідати на запитання російських журналістів. «Прізвище та звання?! Які завдання ви тут виконували?! Мета вашого перебування?! Скільки співробітників СБУ взагалі на сході Україні?! Ви що, не знаєте, що діяли проти своїх же громадян?» — такого роду запитання ставила одна частина медійників. Інша, як на допитах, намагалася «вибити» більшого «ексклюзиву» — фактично змусивши спецпризначенців зізнатися, що вони б ніколи не виконали наказ, аби їхнім сім’ям не погрожувала «київська хунта».

Українських спецпризначенців, які у своїй країні виконували таємне завдання, російські журналісти називали диверсантами та озброєними бандитами. Це відео показали більшість федеративних каналів.

Росія, яка сьогодні вже не приховує своєї присутності на сході України, взяла на озброєння класичні методи світового тероризму. Брати в полон заручників, катувати й допитувати їх на камери. А потім — оприлюднювати відеозаписи, деморалізуючи антитерористичні загони, наганяючи паніку та страх і, звісно ж, вимагаючи викуп.

Із цим погоджуються й самі російські журналісти. «Бранці сильно побиті, голови обмотані скотчем. Із них знято штани. Навіть якби все це не було злочином спочатку (захоплення в заручники представників органів правопорядку), принижувати людей і піддавати їх тортурам перед телекамерами провідних телеканалів Росії — це порушення всіх і всіляких законів і конвенцій, — зазначив у своєму блозі на «Эхо Москвы» Михайло ВОЙТЕНКО, головний редактор «Морского бюллетеня». — Росія уподібнилася тим самим радикальним ісламістам, з якими вона типу боролася в Чечні і бореться в Дагестані. Це вони люблять знімати на відео і потім викладати в Інтернеті тортури та приниження захоплених ними заручників. Але на телеканалах їхнє відео не показують, якось не прийнято, тому що є межі, є якісь морально-етичні норми. У російського ТБ меж немає. Журналіст «слідчим» голосом «веде допит» — допит людей, які ледве сидять на стільцях, страждаючи від побоїв, принижень і хтозна від чого ще». Журналіст підсумовує: «Це до чого ж ти, Росія, докотилася? Ти переплюнула терористів, вони на провідні телеканали з відео своїх «подвигів» поки ще виходу не мають. Чого далі чекати? Докладних репортажів про допити «с пристрастием»? Групових згвалтувань українок, які чимось не догодили проросійським «ополченцям»? Масових розстрілів?»

Участь «незалежних» журналістів у допиті, як і їхні сюжети, — морально-етична межа російської пропаганди. І якщо мета та досягнуті цілі діями таких медійників (яких швидше можна назвати спецагентами) всім очевидні, то чому зняте ними відео облетіло також практично всі українські канали — незрозуміло. Про інцидент із широким цитуванням сепаратистів та фрагментами допиту показали у новинах «1+1», «Інтеру», ICTV, «5-го каналу» та інших мовників. Відео транслювали сотні українських інтернет-платформ. Наші журналісти бездумно подають у ефір коментарі російського полковника Ігоря Стрєлкова про те, як складно «народному ополченню» було захоплювати «українських диверсантів». Схоже, навіть війна не вплинула на стрічки новин і тональність в українському ТБ. Воно, як і на початку анексії Криму писав «День», залишається «вісником сепаратистів».

«ЦЕ КРИЧУЩИЙ ВИПАДОК В ІСТОРІЇ ЖУРНАЛІСТИКИ»

Тетяна ВЕРГЕЛЕС , заступник головного редактора ІА ZIK:

— Коли я побачила, як журналісти тичуть мікрофоном до вуст закатованим полоненим співробітникам СБУ, як вони холодним безстороннім тоном їх фактично допитують, мене це просто приголомшило. Вважаю, що це безпрецедентний кричущий випадок в історії журналістики. Як тільки з’явиться така можливість, потрібно буде оскаржити цю ситуацію в судовому порядку — людей треба позбавляти права на професію. По суті, вони — співучасники терористів. Не можна залишити це просто так. Запис «допиту» показало й українське телебачення, зокрема ICTV та «1+1». Із одного боку, це може видатися надто жорстоким і моторошним, і за інших умов було б неправильно демонструвати такі кадри. А з другого боку, вони дозволяють нам усвідомити глибину падіння журналістської професії (маю на увазі тих, хто брав ці «інтерв’ю») й побачити правду про те, що відбувається на сході України, — адже йдеться про експортований тероризм.

Українська й світова журналістська спільнота, громадськість зобов’язані публічно засудити такі дії. У майбутньому ж цю справу має бути розглянуто в суді.

Мій колега, кореспондент ZIKу Юрій Лелявський, теж зараз перебуває в полоні в Слов’янську... Наша редакція постійно тримає цю справу на контролі, намагається якось її владнати, але поки це не вдається. Нещодавно нам підтвердили, що він живий, але в яких умовах Юра перебуває, — невідомо. Перспективи теж невідомі — на переговори вони не йдуть...

«РОСІЯ НЕ ДОТРИМУЄТЬСЯ ВИЗНАНИХ ЦИВІЛІЗОВАНИМ СВІТОМ ПРАВИЛ ВЕДЕННЯ ВІЙНИ»

Отар ДОВЖЕНКО, медіа-експерт:

— Очевидно, що Росія не дотримується ані визнаних цивілізованим світом правил ведення війни, ані етичних стандартів журналістики, що забороняють журналістам брати участь у конфліктах, які вони висвітлюють. Росіяни просто ігнорують ці умовності, спираючись на право сильного. Дуже показовим є їхнє означення полонених спецпризначенців як «диверсантів», яких зловили «ополченці»: таким чином, на рівні відбору слів українці постають загарбниками на власній землі. Я сумніваюся, що цим журналістам загрожує якась відповідальність, але принаймні вислати їх з України й більше не впускати ані цих, ані жодних інших знімальних груп із Росії, було б абсолютно нормальним кроком із боку української влади. Біда в тому, що такі дії виправдані лише в час війни, а наша влада посилено вдає, що між Україною та Росією війни немає. Не перекриває кордон, не припиняє дипломатичних і торговельних відносин і, відповідно, не відчуває за собою морального права адекватно діяти щодо російських журналістів. Що ж до риторики росіян, то тут усе логічно: вони від початку обрали політику хуцпи. Підозрюю, що російське суспільство отримує від цієї хуцпи неприховане задоволення.

«СЮЖЕТ Є ЧИМОСЬ «ЗА МЕЖЕЮ»

Семен НОВОПРУДСЬКИЙ, російський незалежний журналіст:

— Росія у своїй пропаганді, особливо для внутрішнього користування, перейшла всі межі пристойності, і про журналістську етику тут не йдеться. Навіть МЗС Росії деколи дозволяє собі абсолютно хамську риторику, а що вже стосується нашого телебачення й провладних газет, то вони взагалі не соромляться у висловлюваннях. Усе це розраховано на те, щоб підвищувати градус патріотичної істерії, що якийсь час зашкалював у країні, але водночас і є неабияк перебільшеним. Цей градус не може приховати об’єктивних російських проблем. Усе це робиться абсолютно свідомо для того, щоб якомога сильніше розпалювати в людях ненависть і відволікати їх від економічних і політичних проблем, що наростають у самій Росії.

Біда в тому, що в Росії, за великим рахунком, немає журналістського співтовариства як чогось цілісного, й воно не може адекватно реагувати на подібні випадки. Цей сюжет дійсно є чимось «за межею», але біда в тому, що вся нинішня російська політика стоїть за межею нормальних людських уявлень. І це — велика трагедія Росії, яка, на жаль, експортується зараз в Україну й світову спільноту. Хоча зрозуміло, що є чимало і журналістів, і просто громадян, які категорично проти й такої пропаганди, й такої політики. Але також треба чесно визнати, що можна чекати чогось подібного й надалі. Навіть сама риторика, коли озброєних терористів починають називати «народними ополченцями», свідчить про те, що люди не піклуються ні про яку логіку. Виходить, що «мирних громадян», проти яких нібито кинута українська армія, треба захищати, а потім з’ясовується, що ці ж люди зі зброєю намагаються захопити аеродром у Краматорську, й це визнає сама російська влада! Таким чином, цей сюжет, безумовно, огидний, але, на жаль, настільки ж і логічний у тій логіці, в якій існує російська влада і в якій вона намагається розмовляти з населенням.

На мій погляд, те, що зараз відбувається, це найважливіше випробування для Росії після Другої світової війни. Питання навіть не в тому, чи дадуть колись моральну оцінку журналістам — питання в тому, чи дадуть потім якусь моральну оцінку росіяни самі собі й тому, що взагалі відбувалося. Адже, за великим рахунком, відповідальність за такі сюжети лежить не лише на владі й журналістах, а й на всіх тих людях, які це підтримують.

«ТИМ, ХТО В РОСІЇ ЗБЕРІГ СОВІСТЬ І ЧЕСТЬ, — СОРОМНО І БРИДКО»

Лілія ШЕВЦОВА, провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі:

— Ті нібито «журналісти», які намагалися взяти «інтерв’ю» у побитих українських офіцерів, давно не є журналістами. Вони учасники пропагандистської війни, яку російське телебачення веде на інформаційному просторі.

Саме так до них й треба ставитися — вони ведуть війну. Щоправда, неоголошену, й тому абсолютно без правил. І навіщо транслювати для українського населення ворожу пропаганду, що принижує його?!

На жаль, чимало російських громадян, зазомбованих телеящиком, сприймають військові дії на екрані, як правду... Але життя такої «правди» швидкоплинне... І протверезіння буде важким. Але воно настане... 

Але тим, хто в Росії зберіг совість і честь, — соромно й бридко...