Фронт зовнішній і внутрішній

На телеканалі «UBR» журналіст Євген Кисельов аналізував російські репресивні закони «Ярової-Озерова», які ухвалює Державна дума РФ на користь боротьби з тероризмом, але які реально спрямовані на придушення будь-якої незгоди із владою. За цими законами будь-якого росіянина (і не лише, враховуючи претензії Кремля на всесвітню юрисдикцію!) можна запроторити за ґрати на 10 років за те, що не доніс на свого сусіда, до того ж ув’язнювати почнуть людей починаючи з 14-річного віку. Тут, звичайно, вони трохи не дотягли до найкращих зразків імперської державності: за Сталіна з 13-річного віку вже можна було розстрілювати, принаймні така норма існувала в період Великого терору в 30-ті роки ХХ століття.

У РФ — «ЗАКРУЧУВАННЯ ГАЙОК»

Є.Кисельов звернув увагу на важливу закономірність: «закручування гайок» усередині РФ завжди обертається крайньою агресивністю у зовнішній політиці. Пригадаймо, як жорстокі придушення виступів на Болотній площі у Москві закінчилося нападом на Україну. Тут йдеться про давні традиції: нападу на іншу державу в Росії передує зачистка власних тилів. Першу чеченську війну Москва багато в чому програла тому, що зрадила одвічному правилу і допустила існування опозиційних вогнищ і неконтрольованих ЗМІ на своїй території. Путін зробив із цього висновки, і під час другої чеченської війни таких помилок вже не траплялося. Феноменально жорстокі закони «Ярової—Озерова» (прізвища формальних вигадників приховують ім’я справжнього автора, як «Пакт Молотова—Ріббентропа» незграбно маскував іншу парочку — «Сталін-Гітлер»), є вельми недвозначним попередженням і загрозою Україні. Путін хоче звести до нуля будь-яке співчуття до України у РФ на випадок повномасштабного вторгнення в нашу країну. Зрозуміло, жодні Мінські псевдоугоди нас не захистять. Путін не для того начхав на всі солідні міжнародні договори, захопивши Крим і розпочавши бойові дії на Донбасі, аби зв’язувати себе якимись жалюгідними мінськими папірцями, де багато підписантів ніхто і звати їх ніяк. І якщо Кремль досі не розпочав наступу, то й Мінськ-1 і Мінськ-2 тут ні до чого. Врятувати нас може лише наша армія і озброєний народ. І тут постає запитання: а як були використані два роки, що їх подарувала нам історія, коли можна було, працюючи по 20 годин на добу, переводячи на воєнне становище країну і себе особисто, створити потужну боєздатну армію? Судячи з думок багатьох військових експертів, вихвалятися особливо нічим. Так, дещо зроблено, але це мізерно мало порівняно з необхідним.

БІДА ВСІХ ВЕДУЧИХ

На «малому Шустері» у програмі Олеся Донія «Ідейний вибір» обговорювали проблему русифікації Донбасу. В обговоренні взяли участь вихідці з регіону. Не могли похвалитися донбасівським походженням лише сам Олесь Доній і Сергій Грабовський.

Політолог Станіслав Федорчук поділився цікавим спостереженням: на окупованих землях Донбасу було і зберігається найбільша в регіоні кількість російських шкіл. А українські школи свідомо роками не допускалися в міста Донбасу як феномен буцімто виключно сільської місцевості. Усе українське стримувалося у своєрідному сільському «гетто», аби воно справляло враження маргінального і безперспективного. Зрозуміло, дуже багато зла Україні й Донбасу завдав стратегічний союз «Кучма — «донецькі», що створив потужну базу, соціально-політичну інфраструктуру донбаського коллаборантства.

Юрій Гримчак розповів, що на Донбасі багато років існувала де-факто жорстка однопартійна система, там тривалий період не було інших політичних сил, окрім «Партії регіонів», а решта виступали в ролі політичних «клієнтів» регіоналів.

Патріоти України мали піти великим походом нам схід, але визнали за краще вирушити в мандатоносні галицькі виборчі округи.

Олесю Донію ще слід вчитися мистецтва ведучого, це не так легко, як йому здається. Часто-густо він переривав учасників дискусії на найцікавішому місці, на моменті істини. І дуже перспективна лінія обговорення безповоротно втрачалася. Доній надто багато говорить сам за рахунок гостей. Це біда майже всіх ведучих-початківців.

І останнє. Ваш покірний слуга давно попереджав, що якщо міліцейсько-прокурорсько-судово-спецслужбістський апарат і далі буде таким демонстративно безсилим, як зараз, то його функції поступово переберуть на себе громадяни України. Не так давно фігурантами, яких прийнято називати «тітушками», було вбито фронтовика, що повернувся із зони АТО. Зрозуміло, їх не могли знайти, а якби і знайшли, то далеко не факт, що суд виніс би їм справедливий вирок. І ось на телеканалах промайнула інформація, що вбивцю фронтовика було знищено кількома пострілами впритул. Отже, шукати його більше не треба, і наші «найсправедливіші у світі» суди можуть не напружуватися. Це початок?